Ерік Рівз, професор англійської мови і літератури в Коледжі Сміта в Нортгемптоні, штат Массачусетс. Він провів останні шість років працюючи повний робочий день в якості дослідника Судану та аналітика. Його публікації є широко відомими, як у Сполучених Штатах так і на міжнародному рівні.
Він декілька разів свідчив перед Конгресом, широко виступав з лекціями в академічному середовищі, виступав в якості консультанта з прав людини в багатьох гуманітарних організаціях, що діють в Судані.
Професор Ерік Рівз писав про всі аспекти новітньої історії Судану, де працював незалежно і не отримуючи жодної зовнішньої фінансової підтримки. Гнучкість Коледжу Сміта дозволила йому взяти значну кількість семестрів, як відпустку, без збереження заробітної плати. На даний час він працює над книгою, котра розглядає міжнародну реакцію на триваючу війну і людське знищення в Судані («Судан – страждання далеко»).
– Професоре Рівз, проблеми Дарфуру були посилені суданським урядом. Причиною цього є те, що в останні 52 роки незначна меншість отримала контроль над країною і нахабно проводила протягом цього часу дискримінацію у Дарфурі.
Чи достатньо реагує на це світова спільнота?
– Світовій спільноті неодноразово не вдавалося протистояти політиці геноциду Хартума, який ним видавався за внутрішню політику безпеки. Ми маємо згадати про геноцид, джихад, який вівся проти африканського народу з Нубійських гір (1992-1999), а також навмисне знищення цивільних людей з нуер, дінка, шуллук та інших африканських племінних груп на випаленій землі в нафтових регіонах. Що найбільш інтенсивно відбувалося в 1998-2002 роках.
Незважаючи на незліченні доповіді про права людини, котрі ясно давали зрозуміти, що відбуваються масові злочини проти людяності та навмисні напади на етнічні африканські племінні групи в Дарфурі, ми не зупинили вбивства і не могли завадити перешкоджанню надходження гуманітарної допомоги.
У цьому ми зазнали невдачі.
– «Зачистки» в Дарфурі торкнулися всіх тих, хто належить до чорних африканських племен. Це геноцид XXI століття?
– Дарфур є першим геноцидом 21-го століття; наявних доказів безперечно достатньо, щоб довести, що етнічні групи фур, масаліт і загава стали мішенню через свою етнічну приналежність. Ця ж фраза використовується в Конвенції ООН 1948 року про геноцид.
– Чи можемо ми говорити у цьому випадку про ісламський фактор?
– Усе, що діється в Дарфурі, є мусульманським, причому існує неповага з боку деяких арабських груп до релігійної відданості деяких африканських племінних груп. Програма щодо ісламізації всього Судану була більш помітною в кампаніях проти народів з Нубійських гір та південного Блакитного Нілу.
Форма шаріату, котра практикується у Судані є особливо суворою в своєму карному кодексі і визначає побиття батогом (надзвичайно суворе покарання, яке легко може призвести до смерті) для великої кількості злочинів, забивання камінням до смерті за подружню зраду, ампутації за розбій (відсікання правої руки і лівої ноги, що постійно калічить багатьох).
Національний конгрес, партія, котра прийшла до влади, позиціонуючи себе в якості Національного ісламського фронту, є відгалуженням «Мусульманського братства» в Єгипті. Цей режим ніколи не відмовлявся від своїх амбіцій ісламізації.
– Президент аль-Башир очевидно не покладе край безперервним злочинам, котрі скоєні проти цивільних осіб у Дарфурі?
– Аль-Башир, переймаючись збереженням своєї влади, відкидав можливість пошуків безпеки в Дарфурі, таких, як просування демократичних процесів чи прислухання до вимог повстанців (суттєво, що аль-Башир керує тільки за допомогою інших впливових людей, як-от, як Нафі Алі Нафі, Салах Гош, Алі Осман Таха, Абдель Рахмін Хусейн, і керівників служби безпеки та армії).
– Судан відмовляється визнавати Міжнародний кримінальний суд. Але злочини проти чорних людей були?
– Це не в інтересах режиму, в тому числі й людей, імена яких я перечислив вище. Які є винними в масових злочинах проти людяності і відповідальні за геноцид в Дарфурі. Вони розуміють, що будь-яке співробітництво з Міжнародним кримінальним судом буде означати кінець їхній владі.
– Тим часом, інформація, котра надходить з Судану, свідчить, що це одна з країн, котра дружньо приймає радикалів і екстремістів та імпортує незаконно значну кількість зброї з Росії, Китаю, Індії і Ірану. В цьому випадку, ці країни також несуть відповідальність за геноцид?
– Ці країни дійсно підтримали хартумський режим, як постачанням зброєю так і суттєвими комерційними капіталовкладеннями. Котрі дійсно стали критичними засобами для виживання. Режим ніколи не зміг би вижити без цієї допомоги, оскільки він ніколи не міг розраховувати навіть на 10% голосів виборців, в разі справді вільних, справедливих і прозорих виборів.
– Схоже, що Китай, Росія, Африканський Союз і Ліга арабських держав заблокували правосуддя?
– Так, всі вони є співучасниками, навіть Африканський Союз встав на бік Хартуму в питанні звинувачення Міжнародним кримінальним судом.
– Останніми тижнями суданські збройні сили і частини збройних формувань «Джанджавід» відновили свої напади на села в Дарфурі. Напади відбуваються на цивільних осіб в районах, де як стверджують дарфурські повстанці, не дислоковано жодних їхніх сил. Тисячі переміщених осіб в селах, котрі зруйновані повенями, в таборах на захід від Дарфуру, лише поглиблюють ті проблеми, що існували й до того.
Погіршення ситуації, пов’язано із референдумом у Судані?
– Частково пов’язано з референдумом. Хартум хоче досягти військової переваги перед референдумом і кинув велику кількість сил і матеріальних засобів до регіону. Проте також існує і бажання зупинити зростаючу силу повстанців. Тим більше, що до повстанців приєдналися і арабські племена, особливо баггара з півдня Дарфуру. Ця значна ескалація бойових дій супроводжується до того ж великою кількістю обмежень на гуманітарну допомогу, що є просто іншим способом вбивства цивільних осіб.
– Обвинувальний висновок Міжнародного кримінального суду щодо президента Судану Омара аль-Башира за злочини проти людяності може мати важливі довгострокові наслідки. Але це мало вплинуло в короткостроковій перспективі – і, можливо, зробило врегулювання ситуації в Дарфурі ще важчим?
– Ні, я думаю, що тиск Міжнародного кримінального суду створює проблеми для режиму і породжує суперечки з приводу того, як на це реагувати. Безумовно, що режим виглядає слабкішим, тому що аль-Башир не може відвідувати дуже багато країн (Замбія може бути наступним прикладом, і Сенегал після цього). Обвинувальний висновок Міжнародного кримінального суду також додатково привертає міжнародну увагу, що в іншому випадку могла значно зменшитися (особливо серед країн Європейського Союзу).
– Між тим, спонсоровані міжнародними організаціями переговори між повстанцями Дарфуру і Хартумом так і закінчилися нічим?
– Це є результатом поганих дипломатичних навичок персоналу, відсутністю реальних зобов’язань Організації Об’єднаних Націй і некомпетентністю американського спеціального посланника Скотта Грейшена.
Після провалу попередньої «Мирної угоди по Дарфуру» повстанці стали не лише більш обережними, але й дуже роз’єднаними. Поки вони не знайдуть можливості для того, аби об’єднатися, для Хартума дуже зручно проводити переговори з повстанцями з «Руху за визволення і справедливість». В якого є мінімальне представництво і сили на території Дарфуру, і котрий не може стати інструментом мирної угоди, яка за подібних обставин не має ніякого сенсу.
Хоча частину вини можна перекласти і на повстанців, але дуже малоймовірно, що Хартум проводитиме переговори в дусі доброї волі. Нещодавно прийнята «Нова стратегія для Дарфуру» (вересень 2010) дає ясно зрозуміти, що процес, у Дохі не являється центральним у міркуваннях режиму щодо того, як має вирішуватись проблема Дарфуру.
– Професоре Рівз, якщо міжнародне співтовариство не приділяє достатньо уваги зараз, то це буде не кінець конфлікту в Судані, а тільки початок іншого, не менш жахливого періоду. На жаль, важко бути оптимістом, якщо міжнародна спільнота не знайде засобів, щоб запобігти цьому.
Якими є шляхи до миру і мирного врегулювання у Дарфурі?
– Безустанний тиск на режим Хартума, для того, аби він прийняв результати референдуму на півдні. І в рівній мірі такий же організований тиск для вирішення питання кризи, що охопила Аб’єй (Аб’єй – нафтоносний район на кордоні між північчю і півднем – В.К.).
Питання Дарфуру видається нерозв’язним без більш якісного посередництва та більшої кількості важелів впливу для посередників. Поточні персонажі (Бассоль, Гамбарі, Мбекі) – всі є неадекватними і витрачають більшу частину свого часу на чвари. Сумна ситуація, згідно з моїм найкращим джерелом в столиці Катару місті Доха.