Одинадцята ранку. У прохолоді зали судових засідань поволі збираються люди: двоє потерпілих, їхні представники, прокурори і адвокати колишніх беркутівців. У кутку стоять дві телекамери в очікуванні початку. Активістів, які ще півроку тому влаштовували перфоманси і скаржилися на тісноту приміщення, не видно. Зала заледве заповнена на половину, місць для вільних слухачів вистачає. З’являються підсудні: Сергій Зінченко, Павло Аброськін, Олег Янишевський, Олександр Маринченко та Сергій Тамтура. Чоловіки розсідаються на дерев’яній лаві за склом. Янишевський, традиційно, бере до рук блокнот і ручку, аби робити нотатки в процесі допиту потерпілих. Його колеги упівголоса спілкуються про своє . Їх перериває поява судді. Головуючий Сергій Дячук разом із присяжними швидко займають свої місця. Засідання розпочинається. Попереду свідчення двох потерпілих і можливий перегляд нового відео із розстрілами. Місце біля мікрофона займає перший потерпілий, Павло Марчук. Під час подій кінця лютого 2014-го чоловік чи не першим підіймався до Жовтневого палацу. Отримав поранення в плече та лікоть. Після присяги він непоквапом починає розповідати свою історію, часом по кілька секунд обдумуючи фрази.
Читайте також: Суд продовжив до осені слідчий експеримент у справі розстрілу активістів Євромайдану
«Вперше на Майдані я опинився 28 листопада. Приїхав у Київ, аби підтримати асоціацію. 30 листопада я вже їхав додому. Згодом повертався до столиці у грудні, а з кінця січня лишився назовсім. Чому я туди поїхав? – чоловік замовкає на кілька секунд, – Були злочинні дії влади. Зокрема, для мене це було прийняття законів «16 січня». До того ж, були сильні колаборантські настрої серед правоохоронців. А ще у місті було багато тітушок», – пояснював Павло.
Родичі колишніх беркутівців саркастично посміхалися. Самі ж екс-спецпризначенці переговорювалися між собою. Слухав хіба що Янишевський.
«Врешті я вступив до сотні, яка називалася Волинська січ. До 18 лютого окрім побутових справ займався мітингами. У сутички з правоохоронцями, навіть 18 числа, не вступав. Тоді ми стояли на Шовковичній. У нас було завдання тримати лінію між протестувальниками і міліцією, аби уникнути провокацій. Але почалися силові дії. Я бачив здалеку, як горить офіс Партії регіонів. Спецпризначенці застосували силу до протестувальників. Ми повернулися на Майдан», – продовжував Павло.
Аброськін, здається, був незадоволений окремими деталями розповіді, але мовчав.
Читайте також: Справи Майдану. Коли вирок?
«20-го зранку мене розбудив сотник Олександр Гуч. Він сказав, що біля Жовтневого палацу щось відбувається. Коли ми піднімалися туди – було чути постріли. Врешті, нагорі я побачив трьох осіб у чорній формі без розпізнавальних знаків. Вони були десь у трьох метрах від мене. В одного був щит, в іншого – помпова рушниця, в третього – автомат. На рукавах були жовті пов’язки. Пролунав постріл і я почув дзвінкий звук. В Олександра у щиті з’явився невеличкий отвір. Я зрозумів, що по нас стріляють з бойової зброї. І в подальшому у своїх діях я послуговувався ст. 27 Конституції – кожен має право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань. Ми з Гучем рухалися далі, люди в чорному відходили. Я побачив, як вони забігли за снігову барикаду. Там була одна особа з автоматом, вона перейшла на лівий край барикади. А потім був постріл. Я відчув біль у лівому плечі. Впав. Спробував піднятися, спираючись на праву руку. Ще один постріл. Куля влучила в лікоть. Олександр Гуч намагався мене відтягти, але в цей момент був ще один постріл. Гуча ранили в ногу. Але, це я вже зрозумів потім, моя голова і його ноги були приблизно на одній траєкторії. Мені здається, що людина, яка стріляла, цілила не в ноги, – Павло робить секундну паузу і продовжує, – до нас підбігли люди, відтягли до Жовтневого. Вже там нас поставили на ноги, провели на Майдан, перебинтували і віддали в руки лікарів».
Суд перейшов до уточнюючих запитань. Обвинувачення і представників потерпілих цікавили деталі поранення. Адвокати ж беркутівців намагалися з’ясувати, хто віддавав сотні накази.
— Скажіть, хто керував вашою сотнею? – питав адвокат Варфоломеєв.
— Олександр Гуч, я вже говорив, – тихо відповідав Павло.
— А хтось іще міг віддавати вашій сотні накази? Чи хтось інший вами керував? Тобто, чи хтось іще координував ваші дії? – наполягав Варфоломеєв.
— Були загальні збори сотників, на яких вони вирішували нагальні питання. Головою Самооборони Майдану був Андрій Парубій, – терпляче продовжував потерпілий.
— Скажіть, а от є така особа як Яценюк… – продовжував Варфоломеєв.
— Якщо ви хочете говорити на політичні теми… я відмовляюся відповідати на ваші запитання! – починав дратуватися Павло.
— Або є така особа як Тягнибок, вона могла віддавати накази? – адвокат заходив з іншого боку.
— Я відмовляюся відповідати на питання! – відрубав потерпілий.
— Давайте так, окрім вашого сотника та пана Парубія хтось міг віддавати вам якісь накази? – спитав суддя Дячук.
— Ні, – пояснив Павло.
— Все, питання з’ясовано, далі, – поставив крапку у розпитуваннях головуючий.
— Скажіть, вам було відомо, що 18-го загинули правоохоронці? – почали колеги Варфоломеєва.
— Але спочатку загинули протестувальники, – прошепотів Павло.
— Так, але про правоохоронців вам відомо? – не відступали ті.
— Спочатку загинули протестувальники, – шепотом сказав потерпілий. Суддя зняв питання.
Слово взяли підсудні. Зокрема – Аброськін. Чоловік піднявся, прочистив горло і почав розпитування.
— Скажіть, а кидати каміння і «коктейлі Молотова» в правоохоронців – це законно? – спитав він.
— В межах самооборони – так, – пояснив потерпілий.
— Для захисту людей ви могли б забрати життя в правоохоронця? – допитувався Аброськін.
— Ні, – коротко відповів Павло.
Чоловік зайняв своє місце на лаві, біля мікрофону його змінив Володимир Венчак. Він потрапив на Майдан 20 лютого, приїхав з Львівщини. На Інститутській, де нині встановлений меморіал Небесній сотні, отримав шість поранень. Потерпілий почав свою історію.
«Я бачив по телевізору, що відбувалося 18-19 лютого на Майдані. Було прикро, що гинули молоді. Тому совість замучила і я вирішив їхати до Києва. З Львівщини тоді зібралося людей 400. Їхали неорганізовано. На Майдані був десь о шостій. А вже о восьмій почалися активні дії силовиків. З’явилися вбиті і поранені. Я був поряд із сценою і чув, як протестувальників намагався координувати Нищук. Він просив, аби майданівці організувалися, щоб надавати допомогу пораненим. Я зголосився. Разом із якимось хлопцем ми допомогли чотирьом пораненим дістатися нашої барикади під мостом. На будівлі консерваторії тоді я бачив якихось людей зі зброєю. Казали, що це снайпери», – Володимир взявся за трибуну. На правій руці в чоловіка був великий шрам і не вистачало двох пальців.
Дивіться також: Суд долучив нове відео до справи про розстріли на Майдані
«Ще сказали, що біля метро багато поранених і потрібна допомога. Хлопець, що був зі мною, відмовився іти, і я його розумію. Страх – це нормально. Тож я пішов сам. Небезпека тоді відчувалася попереду. В районі урядового кварталу було багато силовиків із помповими рушницями. Частина з них стріляла вгору, що мене здивувало. Але були й ті, хто вів прицільний вогонь по людях. Перше поранення я отримав у спину, думаю, десь з готелю «Україна», – екс-спецпризначенці та їхні адвокати заворушилися.
«Я повернувся подивитися. У готелі було багато відкритих вікон. В деяких були телеоператори з камерами. Деякі були порожніми. Можливо, там хтось ховався, не знаю. Було враження, ніби мене в спину вдарили кувалдою. Прострелили легеню. Я взяв телефон, почав дзвонити сину і зятю, вони у мене медики, були в Михайлівському. І тут, як у повільній зйомці, я побачив, як в руку влучає куля і мені відриває два пальці. Потім куля влучила десь у плече, рука заніміла. Я втратив свідомість. Коли я прийшов до тями – на мене падав загиблий Роман Точин», – спокійно продовжував Володимир, час від часу жестикулюючи правою рукою.
Коли ж черга на уточнюючі питання дійшла до адвокатів силовиків, ті спробували з’ясувати, чи знав щось потерпілий про заборону зібрань у Києві.
— Ви щось знали про заборону зібрань? СМСки вам якісь приходили? Попередження? – допитувався адвокат Решко.
— Знаєте, якщо заборона незаконна – то кожен має вирішувати для себе сам. Я в житті послуговуюся принципом «Рабів до раю не пускають». Якщо слухатися всіх розпоряджень влади – то хто ти, як не раб? – філософськи відказав потерпілий.
— Скажіть, от з вас вийняли пістолетну кулю. А ви десь бачили серед журналістів особу з пістолетом? Вона там була, – взяв слово Аброськін.
— Ні, не бачив такого, – відповів потерпілий.
— А ще ви слухали, що зі сцени казали, один з небагатьох. Ви щось чули, десь зранку говорили, що треба перемістити вогонь ближче до Жовтневого палацу? Бо по правоохоронцях стріляли десь з 5:30 ранку, – продовжував Аброськін.
— Ваша честь, я протестую! Це питання не коректне, не було такого, – взяла слово адвокат Закревська.
— Як же не було, коли було! – обурився Аброськін.
— Такого не чув, – відповів потерпілий.
В процесі допиту також з’ясувалося, що одна з вилучених куль швидше за все була пістолетною, проте слідство про це не знало.
— Скажіть, слідство цікавилося пістолетною кулею, яку вилучили з вашого плеча? Якось просили долучити її до матеріалів слідства? Хоч питання про це ставила? – заговорив Янишевський.
— Ні. Насправді ніхто про неї не знав. Мені її видалили лише минулого року, бо лікарі боялися її чіпати. Казали, що в результаті операції може взагалі віднятися рука. Але обійшлося. Кулю віддали мені, може вона десь вдома. Я навіть і подумати не міг, що вона знадобиться, – пояснив Володимир.
Читайте також: Куди стріляв «Беркут»? Результати балістичної експертизи
На цьому допити завершилися. Після технічної перерви суд взявся переглядати нову відеосинхронізацію, на якій зафіксовані моменти убивств та поранень протестувальників. Потерпілі впізнали на цих відеозаписах себе: Павло Марчук показав, де помітив одного із убитих, а Володимир Венчак, як з’ясувалося, отримав свої шість поранень в місці, де впродовж незначного проміжку часу вбили понад п’ятьох людей. Захист екс-беркутівців протестував проти долучення відео, попри те, що один з їх підзахисних, Янишевський, наголошував на синхронізації усіх відеозаписів у часі. На цьому робочий день завершився.
Наразі можна говорити, що попри високий темп, у суду попереду десятки потерпілих, а під Новий рік, як сподіваються прокурори, можна очікувати на результати балістичної експертизи, яка має врешті усунути всі питання щодо куль та їх уламків. Наступне засідання ж призначили за тиждень – на 13 червня.