Життєписи здавна цікавили людину. Наприклад, «Олександрія» — повість про життя Олександра Македонського — постала ще у ІІ столітті, а в середньовіччі поширилась у всіх європейських літературах. На Русі її переклади відомі з ХІ століття, і «Олександрія» лишалася хітом аж до XVIII століття, обростаючи легендами і входячи у фольклор.
Але якщо «Олександрія» була виразно художнім твором з елементами чудесного, то вже в добу Відродження постав прообраз біографічного нонфікшну. Італійський художник Джорджо Вазарі видав 1550 року «Життєписи найславетніших живописців, скульпторів та архітекторів». Окрім того, що він вперше вжив термін «Ренесанс» для позначення своєї епохи, Вазарі створив модель для наслідування — цікаве й (майже) достовірне чтиво про своїх попередників та сучасників.
Відтоді біографії бували різними. Концептуальними, як «Порівняльні життєписи» Плутарха, де порівняно вибраних грецьких і римських діячів, і уніфікованими та стислими, як в енциклопедіях просвітників.
Сьогодні топи продажів в українських книгарнях часом очолюють перекладні біографії — здебільшого успішних політиків, бізнесменів та митців, як-от Вінстона Черчилля, Стіва Джобса, Ернеста Гемінґвея, Ван Ґоґа. Останнім часом дедалі більше перекладають біографії полководців — маршала Фінляндії Маннергейма, німецького генерал-фельдмаршала Ервіна Роммеля. бригадного генерала Республіки Ічкерія Шаміля Басаєва.
Нині при Національній бібліотеці України імені Вернадського діє цілий Інститут біографічних досліджень. Університет Грінченка навіть пропонує магістерську програму «Біографістика і текстологія».
Погляньмо, як поєднують достовірність фактажу з емоційною глибиною автори сучасної української біографістики.
Тексти і їхні люди
«Живі. Зрозуміти українську літературу» Олександра і Павла Михедів (ВСЛ, 2024)
На цьогорічному Книжковому Арсеналі з’явилася книжка Олександра і Павла Михедів «Живі. Зрозуміти українську літературу». Це розмови сина з батьком про життя й літературу, радянське й антирадянське минуле, залежне й незалежне сьогодення, місію митця, пошуки власного голосу в непрості епохи (а коли вони в нас були простими?). Паралельно розгортаються історії українських класиків — вісьмох чоловіків і двох жінок. При цьому не дотримано ані хронологічного принципу, ані настанови на вичерпність. Виклад плине, як розмова, думка чіпляється за цікаві сюжети. На берегах — рекомендації, що почитати, і джерела, які спонукали до викладених у книжці роздумів. Як жилося в імперіях Ользі Кобилянській і Миколі Гоголю, про що листувалася з подругою Олена Теліга, як виглядав би уявний сімейно-подружній альбом Михайла Коцюбинського, чи поставала перед Підмогильним проблема хліба, у що вірив Микола Хвильовий, куди спрямований погляд Василя Стефаника, із чим зводив порахунки Іван Багряний, які травми спонукали до творчості Григора Тютюнника, як вслухатися в голос Тараса Прохаська. Це тепла книжка, що долає уявні й дійсні розриви між поколіннями — і близьких, і далеких людей. А додана наприкінці післямова вторгнення надає пронизливо-щирих конотацій назві книжки.
«Ерос і Психея. Кохання і культура в Європі» Володимира Єрмоленка (ВСЛ, 2023)
Ще одна книжка про близькість — не лише в символічному, а й у буквальному сенсі, — «Ерос і Психея. Кохання і культура в Європі» Володимира Єрмоленка. Це в певному сенсі продовження його «Далеких близьких». Кожен із п’ятнадцяти нарисів присвячений митцеві чи мисткині і їхньому розумінню кохання (якщо його взагалі можна зрозуміти). Починаючи від пробудженої тілесності Ренесансу у творах П’єтро Ареттіно і П’єтро Бембо та барокових складок у скульптурах Берніні, автор вибудовує «історіографію» почуттів, відбиту в «документах» епохи — творах мистецтва. Використаний тут підхід — радже резонантний, епохи ніби переплітаються, резонують, звучать подібно в різних октавах. Бо кохання звикло вважаємо за вічне й невимовне, але як кохали і як писали про це почуття в різні часи? Книжка пропонує фантастичні паралелі, на які здатен лише філософ. Наприклад, про кохання зразка XVII століття як національну пам’ять сьогодні, через закоріненість у минуле. Ця інтелектуальна історія чуттєвості сповнена парадоксів: так, винайдення приватності в часи Руссо почалося з оголення цієї приватності перед загалом, тобто фактично ще більшого розширення сфери публічного аж до тотальності, аж до непристойності, вуаєризму. Тут йдеться про любов і політику — від байронівського Мазепи до Дон Жуана Лесі Українки, вибудовування ієрархій і перевертання ролей — від Мадам де Ляфаєт до Юрія Косача. Звісно, це не класичні біографії — але за уявленнями про кохання й культуру в Європі окремих діячів стоїть їхній простір і час.
До слова, нещодавно вийшов український переклад книжки «Закохані Тюдори. Як любили й ненавиділи в середньовічній Англії» Сари Ґріствуд. І там теж не бракує зв’язків між життям і літературою: авторка доводить, що Тюдори відтворювали ролі відданих коханців і примхливих коханок, уперше викладених у романах середньовічної літератури. Як казав модерніст Оскар Вальд, не література має наслідувати життя, а життя має наслідувати літературу.
«Леся Українка. Книги Сивілли» Тамари Гундорової (Віват, 2023)
Книжка Тамари Гундорової «Леся Українка. Книги Сивілли» також не лишає осторонь тему любові, її множинних форм і текстуальних репрезентацій. Послуговуючись концептами сучасних культурних студій, авторка запрошує поглянути на фізичну й духовну недугу як метафору і стимул до творчості для людини fin de siècle, пропонує альтернативну біографію Лесі Українки як політикині, пише про дослідницькі експедиції поетки у світи психіатричної лікарні, раннього християнства, провидицького осяяння та фемінної культурної утопії.
«Пророк чи єретик? Релігійний світогляд Івана Франка та його взаємини з духовенством» Ігоря Медведя (УКУ, 2024)
Ще одна книжка про те, як творчість перепліталася з життям, — «Пророк чи єретик? Релігійний світогляд Івана Франка та його взаємини з духовенством» Ігоря Медведя. Франковим творам притаманний мотив двійництва. Автор поширює його і на стосунки з релігією: з одного боку, Франко-науковець був закорінений у позитивістський світогляд кінця ХІХ століття, з другого — Франко-письменник спромігся на осяяння, долаючи межі раціонального пізнання. Ігор Медвідь демонструє, як розвивалися публічні стосунки Франка з греко-католицьким кліром, як його студії давньої української літератури, зокрема апокрифів, формували його світогляд, як він зображував галицьке суспільство крізь призму релігії та, зрештою, у що виливалися його духовні шукання наодинці із собою.
Долання перешкод
«Автопортрети тринадцяти українок» Діани Клочко (Комубук, 2023)
«Чому не було великих жінок-художниць?», — написала американська дослідниця Лінда Нохлін 1971 року в журналі ArtNews. На продовження розмови група українських мисткинь створила збірку «Чому в українському мистецтві є великі художниці» (2019). А мистецтвознавиця Діана Клочко запропонувала власний погляд на самопредставлення українських художниць — від спроб шістдесятниць відобразити свою внутрішню напругу в кольорі й монохромності до діапазону емоцій і світовідчувань, непевності й упевненості в автопортретах їхніх наступниць. У книжці йдеться про понад століття візуальних експериментів, самодослідження й самоконструювання українських мисткинь, що шукали своїх способів подолати неприсутність.
Читайте також: Тканинні метафори української культури
«Сила опору. Українці в радянських таборах» Інна Березніцька, Христина Коціра, Оксана Левантович, Святослав Липовецький, Родомир Мокрик, Юрко Пуківський, Володимир Молодій (Локальна історія, 2024)
Книжка «Сила опору. Українці в радянських таборах» складається з 25-ти біографічних портретів українців і українок, які відбували багаторічні терміни ув’язнення в радянських виправно-трудових таборах та тюрмах і вижили на зоні. Герої — від бандерівців, ув’язнених у 1940-х роках, до дисидентів, останні з яких вийшли на волю 1991 року перед відновленням Незалежності України, — демонструють взірці гідності в нелюдських обставинах. Аби оживити їхні життєписи, що неминуче містять важкі сторінки, видавці додали до текстів короткі комікси. Це дає змогу трохи знизити градус трагізму й уникнути пафосу, а водночас задає супергеройську матрицю сприйняття, звичну для жанру коміксів.
Авантюристи, інтелектуали, емігранти
«“Переставляючи слова у століттях”. Інтелектуальна біографія Ілька Борщака» Вадима Ададурова (УКУ, 2023)
Ілько Борщак — історик, дипломат, видавець першого у Франції підручника української мови (1946). Його досі вважають за чи не найвидатнішого гуманітарія української діаспори у Франції, попри те що він мав одіозну репутацію ще за життя, а нині відкриваються нові подробиці його багатої біографії. Вадим Ададуров поєднав свідчення самого Борщака, думки сторонніх і документальні матеріали, аби через «перехресний допит» виявити розриви між вигадкою й дійсністю. Наприклад, Борщак представляв себе героєм на фронті, хоча насправді не брав участі в жодній битві. Такі само перебільшення траплялися і в працях Борщака з історії: аналізуючи його роботи, автор виявляє методи маніпуляцій з історичними фактами та створення фальшивих документів. Біографію доповнено листами та статтями, які яскраво ілюструють життя української еміграції в Канаді через досвід його друзів — Івана Кулика та Мирослава Ірчана.
«Макогін псевдо Розумовський. Уявлена українська людина» Івана Монолатія (Лілея-НВ: 2023)
Ще один авантюрист, що нещодавно здобувся на власну біографію, — меценат і шпигун, американець українського походження Яків Макогін. В Америці він знаний як військовий, в Україні його вважають меценатом, що підтримував українські інтереси, особливо в 1930-х роках. Автор намагається з’ясувати, ким Макогін був насправді, навіщо обрав за псевдо прізвище українського гетьмана й чому він фігурує у таємних досьє НКВД, сиґуранци, ґестапо, ФБР, ЦРУ, МІ5 та МІ6.
Дитячі життєписи
Насамкінець варто додати, що українські видавці дбають не лише про дорослих поціновувачів біографістики, а і про дітей. Так у «Видавництві старого лева» нещодавно вийшла нова книжка «Леонтович від А до Я» на додачу до попередніх біографічних абеток — про Сковороду, Шевченка, Франка, Шептицького, Антонича, Кобилянську. Видавництво «IPPO» має серію про видатних діячів — від Роксолани й Леонардо да Вінчі до Любомира Гузара й Кузьми Скрябіна. Низка видавничих проєктів присвячена історіям жінок — «Казки на ніч для дівчат-бунтарок», «Жінки, які прославили Україну» й таке інше. Словом, біографій видатних людей для дітей є чимало, на різний вік і смак.
А ще більше є видатних постатей українського минулого, які досі не стали героями захопливої біографії. А варто!
