Нам значно легше перелічити, якою не повинна бути майбутня поліція, ніж сформулювати, якою вона бути повинна. Колись давно одна приятелька познайомила мене зі своїм нареченим – сержантом міліції. Хлопець був красень: високий, кремезний, синьоокий – геть-чисто Ален Делон. Я за звичкою став цікавитися в нього подробицями служби, а він як ілюстрацію дістав пару кайданків і вправно закув мені руки. І почав дуже уважно за мною стежити. А я за ним. Цей БДСМ тривав приблизно хвилин 15. Я не просив його зняти наручники, а він чекав, коли попрошу, й відверто насолоджувався мізансценою. Не думаю, що то були приховані ревнощі, просто будь-яка «маленька» людина шаленіє від влади, а надто коли середовище її спілкування внаслідок специфіки професії так чи так трохи зсунуте. Спробуйте тиждень без перерви виїздити на виклики: п’янички, наркомани, бомжі, злодюжки й бандюжки, подеколи крутелики – мимоволі почнеш бачити людство у темних барвах. А якщо твоє начальство – неситі жлоби, то поготів. А якщо воно вимагає данину, то взагалі неминуче. А якщо дає на квартал по 40 л пального на машину й два колеса як бонус, то ми отримаємо те, що отримали: озброєне злочинне угруповання чисельністю 358 тис. осіб, що, як відомо, майже вчетверо перевищує кількість, рекомендовану ООН.
Читайте також: Мукачівський нарив
Не маю сумніву, що згідно із законом нормального розподілу (автор не ВР, а Карл Фрідріх Гаус) навіть у сучасній міліції є окремі диваки, які ставлять понад усе права та інтереси громадян, але їхня кількість тяжіє до нуля, й загалом образ «дяді Стьопи» на нинішньому етапі (якщо чесно, на всіх попередніх теж) така сама брехня, як і решта творів його автора Сєрґєя Міхалкова. А сумна реальність – обслуговування влади, «кришування», здирництво й застосування пляшки з-під шампанського не за призначенням.
Яка різниця між словами «поліція» та «міліція»? Поліція – від слова «пóліс» (πόλις, давньогрецьке місто-держава), тобто це люди, яких громада вповноважила дбати про лад на своїй території. Міліція – слово латинське, що має багато значень, але в основі його – «війна», «воїн», переважно мається на увазі нерегулярне військо для внутрішнього використання (зокрема, ДУК ПС – класична міліція). Отці-засновники СРСР навмисно вжили його, щоб дистанціюватися від суворого спадку царизму (див. серіал «Народжена революцією»), й така назва для правоохоронних органів поширилася хіба що в Румунії, Монголії та інших радянських сателітах. За нею тягнеться шлейф асоціацій, що описується питомим російським словом «бєспрєдєл».
Розумію тих, хто стверджує: у Києві ми наразі бачимо показуху. Мовляв, не хочемо образити класних хлопців і особливо класних дівчат із нової патрульної служби, але ж це столиця, а там, де влада не так буде зацікавлена у блискучій вітрині, кадрова політика може проводитися менш ретельно, а завдання ставитимуться менш прозорі. Що ж, будь-який добрий почин за бажання можна занапастити, але тут варто уважно прочитати новий закон (цього разу справді продукт ретельної творчості Верховної Ради, який ось-ось має бути підписаний президентом): за набір особового складу відповідають спеціально створені поліцейські комісії, на 60% сформовані із правозахисників та інших представників громадськості, заточених на те, щоб не толерувати неподобства.
Читайте також: Поліцейський: «Люди із совковим типом мислення нас не сприймають»
Іншими словами, в систему закладено як пряник, так і батіг. З одного боку, пристойна платня, шикарні однострої, екологічно чистий транспорт та апріорні повага й симпатія законослухняних громадян. Із іншого – більш-менш ефективний фільтр, який відсікатиме ласих до старих звичних схем претендентів. Насправді питання номер один: чи зможе запропонована модель забезпечити гідні умови мотивації новоспечених поліціянтів, чи гарантовано візьмуть гору означені переваги, яких будь-кому шкода позбутися, над добре відомими спокусами? Тут питання не лише в органах внутрішньої безпеки МВС, із якими поки що не все зрозуміло, а й у загальних настроях і самих потенційних героїв боротьби за наш спокій, і громад, які мають пильно за ними стежити. Зрештою, на певних відрізках історії такі суб’єктивні фактори, як віра в можливість жити за правилами, бажання вдосконалювати навколишній простір і покращувати людські стосунки, подекуди стають вирішальними.