Створений вулканом

Normal
0

false
false
false

MicrosoftInternetExplorer4

st1:*{behavior:url(#ieooui) }

/* Style Definitions */
table.MsoNormalTable
{mso-style-name:”Звичайна таблиця”;
mso-style-parent:””;
font-size:10.0pt;”Times New Roman”;}

Зранку Егейське море штормило. Різкі пориви вітру змушували відвертати обличчя. Навіть морська вода, здавалося, тремтіла злякано. Однак бувалі мандрівники й місцеві греки мене заспокоїли: над островом Санторином погода завжди гарна.

Судно, на якому мені належало зробити коротку подорож до острова, викликало дитячий захват. Це був гігантський катамаран яскраво-червоного кольору. У профіль він нагадував кросівок: такий же блискучий, лакований і гарний. Трохи нахилений уперед, катамаран, розрахований на 300 пасажирів, був готовий будь-якої миті зірватися з місця. Тут усе, як у літаку: стрункі ряди крісел, над головою – секції для багажу. Кому пощастило, той опинився біля ілюмінатора.

Тож катамаран плавно набрав швидкість. Здавалося, ще трохи, й він злетить! Ми вийшли у відкрите море. Гігантські хвилі заливали ілюмінатори.

Усі, хто вже відвідував гре­­­цькі острови (Крит, Кіпр тощо), на Санторині попервах почуватимуться ніяково. Бо інші острови об’єднує почуття гармонії, стародавньої краси. На Санторині ж цього немає. Грізний, зі зламаними краями, острів підноситься до неба з морської безодні. Його чорні стрімчасті скелі вселяють острах. Вони навіюють тривожний настрій середньовічного готичного роману. Немовби ви підібралися до чудернацького сплячого чудовиська, яке невідомо коли прокинеться.

Якщо розглядати Санторин з борту круїзного лайнера, неважко зауважити, що скелі переважно чорного кольору. Через це його якийсь час навіть називали Островом Диявола. На ньому взагалі немає схилів! Самі лише скелі та уступи, які гігантськими терасами оперізують весь острів.

Демонічно чорні скелі по краях наче обсипані цукровою пудрою. І лише придивившись, можна здогадатися, що це – безліч маленьких вілл. Як мені і обіцяли, на острові не було навіть натяку на негоду. Чомусь над ним завжди світить сонце.

Наш автобус повільно повз угору. Острів Санторин із височини схожий на дракона, що півколом розлігся у воді. Його площа близько 70 км2, ширина коливається від 2 до 6 км. Ґрунт тут усю­­ди вулканічний, виходи червоної й чорної лави видно неозброєним оком. Санторин відомий своїми знаменитими пляжами з чорного вулканічного піску.

 Смугасті огірки

На острові м’який середземноморський клімат. Літо не спекотне, а взимку температура тримається близько 10 градусів тепла. Прогріте протягом літа море просто не дає їй упасти нижче.

Своєї води на острові практично немає, й її ретельно збирають під час зимових дощів. На Санторині діє опріснювальний завод, але його збудували тут радше про всяк випадок, тому що набагато дешевше возити питну воду з материка. Втім, самим санторинцям місцевих водних ресурсів цілком достатньо. Адже тут лише
11,5 тис. жителів. Зате охочих відвідати незвичайний острів бли­­зько 500 тис. на рік. Добробут санторинців тримається на туризмі. Завдяки цікавим іноземцям життя на острові процвітає. Корисних копалин, окрім пемзи, тут немає, рибальства – через великі глибини – теж, деревини для дров – і тієї катма.

Ще чим можуть похвалитися санторинці, так це місцевими винами й томатами. Вина, зроблені на острові, мають характерний присмак, який цінують гурмани. Томати ж – надзвичайно дрібні, але солодкі. Найбільший помідор розміром із волоський горіх! Свої дивні властивості томати одержують завдяки вулканічному ґрунту, на якому ростуть.

На острові є й інші цікаві ендемічні культури. Наприклад, білі баклажани, такі ж білі кавуни, товсті смугасті огірки… Словом, незважаючи на приналежність до Європи, на Санторині – безліч цікавих виключно місцевих продуктів. Тож любителям якісної й незвичної кухні є сенс сюди зазирнути на кілька днів.

 Ікони, фрески, репродукції

Щодо сувенірів, особливо надихає відсутність дешевих китайських виробів. У фаворі серед туристів якісні репродукції давніх фресок. «Жінка збирає виноград», «Хлопчаки боксують», «Оголений рибалка з уловом» є обов’язковим атрибутом кожного пристойного торговельного закладу.

Древня кров фінікійських піратів, що швидше за все тече в жилах санторинців, нагадує про себе: тема моря в сувенірах священна. Писані кораблики з дерева й металу немов створені для дорослих чоловіків, які не награлися в дитинстві. Кераміки, через брак на острові глини, не знайдете. Зате багато різнобарвної пемзи у вигляді всіляких фігурок – це, мабуть, найавтентичніший сувенір.

І, звісно ж, ікони. Іконопис на дошках і зародився десь у цьому регіоні, тож православні туристи вважають за честь купити тут образ. Ціни, втім, немалі: €200–250 за ікону ручної роботи. Видрукувані поліграфічним способом і наклеєні на дерево дешевші – до €45.

Я придбав дві невеликі ікон­­ки й захотів освятити їх у церкві. Мені здавалося, якщо вони куплені в сувенірній крамниці, то, мабуть, «трохи неправильні». Однак виявилося, що ікони, куплені в місцевих крамницях, святити не треба, тому що вони всі створені з благословення грецького патріарха.

 Поштовхи прогресу

Острів Санторин утворився з розпеченої лави. Його відроги здіймаються на висоту 550 м, глибини навкруг – до 400 м. Тому вода навіть біля самого берега має насичений темно-синій колір. У стародавні часи мандрівники характеризували тутешнє море як «бездонне».

Є безліч суперечливих теорій і припущень про геологічну історію острова. Але в головному вони збігаються: приблизно 3 тис. років тому виверження вулкана відправило на дно більшу частину острова. Під час виверження попіл товстим шаром завис у повітрі, й над усім архіпелагом настала непроглядна ніч. Ця подія слабким відгомоном залишилася в багатьох міфах середземноморських народів. Деякі дослідники навіть стверджують, що виверження дало поштовх і до створення міфу про Атлантиду.

Археологи ж науково довели, що вже 3000 років до н. е. тут існувала розвинена цивілізація. Відомо, що в ті далекі часи місцеві жителі називали свій острів Стронгила, тобто «кругла земля». Люди тут уміли будувати з тесаного каменю двоповерхові будинки, вирощувати пшеницю й робити оливкову олію. До того ж вони займалися вівчарством, рибальством та, ймовірно, піратством. Острів процвітав, аж поки в 1450-х роках до н. е. (за іншими даними – у 1620-х до н. е.) відбулося жахливе виверження. Сліди санторинського попелу знайдено на острові Крит, у прибережних зонах Північної Африки й Малої Азії. А хвиля цунамі, утворена землетрусом, який супроводжував виверження, навалилася на північне узбережжя Криту. Наслідком катастрофи, як стверджують історики, став занепад Мінойської цивілізації. Санторин збезлюднів на тривалі роки. Потім люди сюди поверталися – й знову тікали після катаклізмів природи. Тут сталося кілька десятків різної сили вивержень.

Історія острова сповнена багатьох драматичних моментів. Однак санторинці навчилися непохитно витримувати удари долі, сподіваючись лише на влас­­­ну кмітливість.

 Печери з антенами

1956 рік виявився для острова переламним. Найсильніший земле­­­трус новітніх часів повністю зруйнував усі будівлі. Люди панікували, адже з покоління в по-­­­
коління передавалися розповіді про страшні виверження вулкана.

До землетрусу половина санторинців жили в скафтах – напівпідземних житлах, більшу частину приміщень яких було вирито в товщі скель. Відразу ж після катастрофи з’ясувалося, що це найоптимальніший тип житла для вулканічного острова. Тому що всі наземні будівлі перетворилися на порох.

Архітектура традиційного скафту нараховує не одну тисячу років. Спочатку в схилі гори висікають довгий коридор. Потім кладкою з туфу (гірської породи, що утворюється з вулканічного попелу) закривають отвір. Від підземного центрального коридору в різні боки можуть розходитися безліч приміщень. Однак джерелом повітря й світла залишається тільки фасад «будинку». Тож традиційне житло санторинця має на фасаді три вікна: два симетричні по обидва боки від дверей і третє слухове – згори. Цей примітивний спосіб будівництва вирішував безліч побутових проблем, зокрема відсутність глини, води й деревини.

Перед фасадом житла розташовується двір, життєво необхідний кожному санторинцю: з літньою кухнею та резервуаром для дощової води. Дах фасаду завжди виглядає чисто й доглянуто, адже саме з нього вода потрапляє до резервуару. Фасад прикрашають абст­­рактною мозаїкою. Нині безліч санторинців та іноземців живуть у скафтах і вважають їх надзвичайно комфортабельними.

Землетрус виявився тим справ­­жнім поштовхом, після якого уряд Греції став вкладати гроші в місцеву економіку. Було зведено мережу сучасних доріг, електрифіковано всі селища острова. На гребені ентузіазму збудували навіть новий сучасний порт і аеродром, а також фунікулер, адже левова частка санторинців, як і раніше, мешкають високо на неприступних скелях.

Характерним явищем для Санторину є повна відсутність планування містечок і селищ. А якщо подивитися на стіни дворів уздовж обриву, можна зауважити, що вони різної висоти й довжини. Саме цей надлишок асиметричності, вкупі з екзотичністю приліплених до урвищ жител, і створює неповторну красу Санорину.[1640]