Сценій Тижня

«… два кольори мої, два кольори, Обама на полотні, в душі моїй Обама…» Лунає голосний сміх. «А намалюймо його хрестиком! Як вишиванку». – «Хрестик уже був, неодноразово. Ми ж не пишемо про те, що його перемога означає для нас. Краще напишемо цитати з різних його промов і складемо з них портрет». – «Чи не буде це занадто дріботіти в очах, на відстані? Може, змішаємо його зображення з Кеннеді? На того теж так покладали сподівання. От тільки чи впізнають його люди? Може, Кеннеді зробити чорним?» – «Теж складно упізнати…» – «Гарний слоган зате виходить: Обама – чорний Кеннеді». – «Або цю його притягальну ауру використати, інтелігентний Обама, високий, із довгими пальцями, як секссимвол? Мама, Обама-мама…» – Боні М! У цьому щось є. О, пам’ятаєте «Красу по-американському», сцену з ванною? Обама у ванні, навколо пелюстки!» Всі знову вибухають сміхом. «Сильніше вже нічого не вигадаєш, сто відсотків!»

 

 

Вдалу «креативну сесію» завжди можна відрізнити від невдалої. Хоча б за тим веселим збудженням, яке залишається після неї. За десять днів до оголошення результатів виборів в Америці вся редакція була переконана в його перемозі, і, порадившись, ми вирішили дати матеріал про феномен популярності наступного президента США завчасно. Ще й винесли його на обкладинку.

 

Скидається, що частка емоційного заряду від редакційних «засідань» передається й далі: обкладинка Тижня з обличчям Барака Обами в пелюстках не залишила читачів байдужим. Це стається з багатьма продуктами, народженими колективним редакційним розумом – їх передруковують і обговорюють, ними захоплюються й обурюються, але вони не залишають байдужими. Від того, як усі учасники редакційного процесу спілкуються між собою, залежить: чи буде журнал набором матеріалів, створених за професійними шаблонами, чи це буде спільний витвір значної групи людей, здатний зачепити серце читача.

 

 

У нашій редакції внутрішнє спілкування відбувається не лише під час обов’язкових планірок. Креативні групи, як правило, з 3-5 людей, збираються раз на тиждень, щоб придумати – як описано вище – ідеї для нової обкладинки, теми матеріалів, способи подання цих тем, або хоча б новий комікс про Теодора Драйвера. Іноді буває вдало, іноді – не дуже.

 

«Про що до кінця тижня говоритимуть у транспорті й на форумах?» – «Про Тимошенко в Москві? Давайте зробимо щось про історію з літаком, який президент забрав у прем’єра»…

 

Ми придумуємо черговий комікс. Спочатку визначаємо впізнавану тему, яку пам’ятатимуть хоча б кілька наступних днів. «У Тимошенко забрали літак. Добре, нехай наш таксист везе її в Москву на таксі». – «Ага, на авіатаксі» – «Це що, такий маленький літачок із шашечками?» – «Хай краще літак буде у формі авто для Джеймса Бонда, тільки з шашечками». – «Ні, просто машина Драйвера, прив’язана до літака!» – «А потім, коли вони прибувають, конструкція просто перевертається догори дригом, і вже літак прив’язаний до машини». – «Щоб його не відібрали ще й у Москві. Вона нікому ж не довіряє, хі-хі». – «Ага, особливо чоловікам!» Регіт. «Ну, варто спробувати».

 

Коли є потреба зібратися позапланово, кімнатами проходить Роман Кульчинський зі своїм уже знаменитим «ходімо, покреативимо!» У такий спосіб він збирає групу, яка, наприклад, може придумати із десяток «тем тижня» для наступних чисел. Більшість зустрічей – неформальне обговорення, без правил. Тобто правило одне – вам має бути цікаво брати в цьому участь. Якщо так, то й читачеві потім буде цікаво.

 

 

Не так часто, але ми також робимо справжні сеанси «мозкових штурмів», за всіма правилами. Більшість колег уже знає, що це таке: ще кілька місяців тому ми почали робити семінари або майстер-класи – всередині редакції. Хто що краще і з більшим задоволенням уміє робити, той і навчає інших. Навчає за власною ініціативою й без вказівки згори, й приходять туди теж за бажанням. Був і семінар про техніку «мозкових штурмів».

 

Газети, а тепер ще й сайти, щоденно розповідають вам про те, що відбувається у світі та країні. Натомість журнали творять спільноту. Ми дивимося на події очима спільноти, яка починається просто в редакції. Тож і вашими очима, якщо Тиждень близький вам.

 

Якщо журнал здатен розповідати історії за допомогою слів та ілюстрацій, при цьому викликаючи у читачів співчуття, він переживе інтернет-революцію. Якщо він просто доносить інформацію – то його майбутнє під загрозою. Приблизно таким є консенсус редакції на тему: «Якими мають бути наші матеріали?» Принаймні, я його розумію саме так. 

 

Що таке творча атмосфера? Чому мені подобається атмосфера в нашому офісі?

 

Британський музикант Браян Іно якось придумав слово «сценій» (scenius), що означає своєрідний «геній простору» – те, що набуває вищого значення завдяки оточенню. Сценій пояснює екстремальну креативність групи людей, які збираються в тому чи іншому місці протягом певного часу. «Сценій означає інтелект та інтуїцію культурної сцени, оточення, – писав Іно. – Це групова форма геніальності». Коли ти перебуваєш в умовах сценію, ти дієш як геній. Твої колеги, однаково з тобою налаштовані, й усе твоє оточення надихають робити нові речі. Кожен сценій креативний посвоєму, але має схожі прикмети. Ризиковані експерименти вітаються групою, дружня змагальність допомагає розкритися навітьсором’язливим. Ідеї та знання поширюються швидко, а нові незвичні думки не відкидають за «периметер». Якщо ставиться новий рекорд або з’яв ляється нове досягнення, успіх є надбанням усіх, всієї сцени.

 

Не стверджуватиму однозначно, що редакція вже зараз є таким сценієм, однак багато прикмет збігаються. Є схожа атмосфера, й крихкість цієї атмосфери іноді лякає. Головне – її зберегти, не зруйнувати й не формалізувати.

 

 

Редакція Тижня – довжелезний коридор, на який нанизані кімнати різних служб. Як на підводному човні. Одного разу наша прибиральниця Ніна Петрівна помила підлогу якраз перед дощем. За кілька годин я помітив, що ланцюжки слідів підсохли, наклалися одні на одні, утворивши аналог феромонного сліду, який залишають по собі мурахи.

 

З тих слідів випливало, що кімнати 4 і 5, де «живе» основна частина журналістів та редакторів, контактують між собою дуже непогано. Проте найбільш натоптані ланцюжки вели у дві кімнати – в ту, де сидить головний редактор та спеціальний кореспондент, а також до кабінету Юрія Макарова – там зазвичай і відбуваються засідання креативних груп. Я подумав: поки така картинка зберігатиметься, наш персональний сценій діятиме й далі.