Днями дивні мережеві алгоритми підкинули мені мемуари відомої фахівцям київської історикині Надії Лінки-Геппнер. На перших сторінках вона згадує про настрої в суспільстві на початку Першої світової. «Тоді ще мало хто знав про нахабне казнокрадство в інтендантстві, яке призвело до того, що наша армія не мала ані зброї, ані боєприпасів, ані спорядження, ані техніки, необхідних для ведення війни у ХХ столітті… Уся російська інтелігенція, без критики й роздумів суцільно віддалася цьому «патріотичному гіпнозу». Усі тільки й говорили про допомогу батьківщині, про пожертви на потреби армії, про обов’язок жінок працювати на фронті сестрами милосердя… Більшість молоді із заможних класів дуже швидко проминула період захопленого патріотизму й самопожертви. Почався час пристосуванства, винаходження всіляких викрутів, щоби уникнути жахів і небезпек війни. З’явилася величезна кількість молодиків, які з різних причин ніяк не могли вирушити на фронт і ризикувати своїм життям. Натомість у тилу вони готові служити батьківщині день і ніч, не шкодуючи своїх сил і здоров’я. Усі вони мали татусів, мамусь, тіток і дядьків, які цілком їх підтримували й сприяли влаштуванню на будь-яку роботу, що мала за можливістю бодай подобу військової… Таким був дух часу».
Не хотілося б проводити зайві паралелі, усе цілком інше: епоха, країна, ідентичність, мотивація. Суспільство імперії в 1914 році справді охопив патріотизм дещо дивного штибу: ділити з Німеччиною не було чого, підстав для претензій або образ мінімум, понад те внесок етнічних німців у розбудову того нудного монстра, у який розвинулася (чи то, навпаки, деградувала) росія на початку ХХ століття, був чи не вирішальний. Аж ось тобі! Трощили німецькі магазини, офіційно змінювали німецькі прізвища на якісь питоміші (брат моєї прабабусі взяв прізвище дружини). Тому, повторюю, ідеться не про паралелі, а про певну впізнавану модель поведінки, назвімо її «Сценарій 1».
Інша модель — США, початок Другої світової. Президент Рузвельт здійснює тотальну мобілізацію країни: забезпечення бойових дій, збільшення виробництва зброї й товарів для ведення війни, підтримка союзників тощо. Держава впроваджує контроль і перерозподіл матеріальних і фінансових ресурсів, інвестиції в ключові галузі й, увага, мобілізацію населення (за саботування передбачався величезний штраф або 5-річне ув’язнення).
Зокрема, на облік поставлено тоді взяли 16 мільйонів американців від 21 до 36 років, призов відбувався жеребкуванням (!!!). Було також запроваджено картки для нормування деяких категорій продуктів, автомобільних шин, дров і вугілля, бензину тощо.
Усі промислові виробництва було перепрофільовано: де робили друкарські машинки, почали робити кулемети. Вражає історія із суднобудуванням: для перевезення військових вантажів був потрібний відповідний торговельний флот, а його не було, тож на приватних верфях за інноваційними технологіями налагодили виробництво транспортних суден класу «Ліберті». За роки війни США виробили, на хвилиночку, понад 2500 суховозів вантажністю 10 тисяч тонн, на збирання одного судна в середньому йшов тиждень… Лише до СРСР у межах лендлізу надійшло 14 тисяч літаків, 13 тисяч танків, 400 тисяч автівок — тепер навіть дилетант може оцінити порядок цифр, хоча зрозуміло, що вартість і функціонал сучасного F-16 не порівняти з Airacobra Р-39. Унаслідок надзвичайних заходів на Америку станом на кінець війни припадало вже 40% світового виробництва зброї. Про розробку нових озброєнь теж не забували (дивіться «Оппенгеймер»). «Сценарій 2» передбачає не просто солідарну ефективність, а й солідарну відповідальність, участь практично кожного громадянина, зокрема в ситуації, де основній території країни нічого не загрожує (кого цікавлять подробиці, щиро раджу матеріал Віктора Плахути на УП[1]).
Є ще, звісно, «Сценарій 3», «Сценарій 4» тощо. Модель тоталітарної держави, де ні в кого нічого не питають (СРСР, Рейх); модель держави-фортеці-в-облозі (Ізраїль); модель суспільної незгоди (США зразка кінця 1960-х). Досвід України в чомусь унікальний, він складається з потужних факторів із протилежним знаком.
| Переваги | Вади |
| 1) Безсумнівна моральна правота, перебування на «світлому боці»;
2) актуалізація патріотизму, остаточне виявлення нації; 3) солідарність суспільства в цілому, потужні горизонтальні зв’язки; 4) безпосередня підтримка більшості розвинених країн; 5) неймовірна кількість самовідданих патріотів-добровольців; 6) розумні, досвідчені, мотивовані бійці на передовій; 7) масовий рух волонтерів, стихійна мережа відповідних об’єднань… |
1) Відсутність згоди, боротьба всередині політичного класу;
2) пасивна «п’ята колона» й пряма ворожа агентура; 3) неефективне державне адміністрування, відсутність підтримки оборонних галузей, полювання на виробників зброї; 4) масова корупція й саботаж; 5) паскудне «радянське» ставлення держорганів до особового складу всередині ЗСУ, до поранених і ветеранів; 6) значна кількість ухилянтів; 7) недовіра, втома… |
Не претендую на вичерпність списків, утім і без того зрозуміло, що тил слабкий, і це абсолютний вирок, що не передбачає перегляду, ніяк не сприяє перемозі в якомусь найближчому майбутньому. Сценарій «наші звитяжні брати й сестри хай воюють, а ми будемо щосили перейматися, співчувати й вряди-годи донейтити» себе вичерпав.
Мені досі боляче й соромно, що я зі своїми колишніми маскулінними замашками не там, де мав би бути, бо вік, болячки й загальна зношеність організму. Тому я не маю морального права засуджувати тих, хто уникає. Але це не завадить мені констатувати певні безособові істини: зусиль активної свідомої меншості, яка чи то перебуває в окопі, чи то підпорядкувала своє життя допомозі фронту, критично недостатньо. Змінити цю ситуацію зсередини системи навряд чи можливо, бо це там нікому не потрібно. Консенсус суспільства щодо відмови від критики влади до кінця війни втратив актуальність. Водночас тиск звичними методами (говорячи прямо, майдан у різних модифікаціях) не припустимий і технічно нездійсненний. Натомість цифрова епоха надає безліч можливостей суспільству висловлювати свою незгоду й нав’язувати верхам порядок денний, який адекватно відповідатиме викликам.
Тільки капітальна зміна поведінки еліт (вживаю це слово у функціональному сенсі) може дати новий поштовх непідробному патріотизму перших місяців великої війни й змусить саботажників хоча б ущухнути. Для цього еліти мають відчути свою вразливість і тимчасовість. Їм це корисно.