Британський прем’єр-міністр Вінстон Черчилль і американський президент Франклін Рузвельт 1941 року підписали важливий документ, відомий як Атлантична хартія. У ньому було визначено принципи існування повоєнного світу. Головні із засад цієї домовленості, що лягла в основу Статуту ООН, були такі: жодна держава не може завойовувати територію іншої; заборонено змінювати міжнародні кордони силовими методами.
Після перемоги 1945 року ці принципи стали ключовими цінностями, котрі Америка та її європейські союзники зобов’язалися відстоювати. Ті ж таки положення є основою військового альянсу НАТО, створеного в 1949-му на противагу будь-якій потенційній агресії з боку Радянського Союзу проти Західної Європи.
Від 1945 року саме ці принципи переважно лишаються опорою миру і стабільності в Європі. Звісно, кордони змінювалися: Югославія розпалася на шість держав, Чехословаччина перетворилася на дві окремі країни, возз’єдналася Східна й Західна Німеччина, а всі колишні радянські республіки здобули незалежність. Однак більшість цих змін були мирні або ж сталися зі згоди населення відповідних держав. НАТО успішно виконує своє призначення: запобігає анексіям територій будь-яких країн, незважаючи на кризи, спровоковані радянською інтервенцією до Польщі, Угорщини та Чехословаччини.
Ось чому анексія АРК призвела до нечуваної кризи у відносинах між Сходом і Заходом, а підтримка Кремлем сепаратистів на Донбасі викликає таку тривогу. Західна громадська думка не надто переймається приєднанням Криму до РФ: мовляв, більшість населення півострова є росіянами й однаково проголосувала б за входження до складу Росії (якби результати «референдуму» не були сфальсифіковані); Крим раніше входив до складу РРФСР. Однак західні держави стурбовані практикою силової зміни кордонів, адже це очевидне порушення Атлантичної хартії та Статуту ООН.
Київ стверджує, що Москва не раз знехтувала положеннями хартії, переправляючи через кордон своїх солдатів та військову техніку на допомогу сепаратистам. Крім того, російський конвой порушив суверенітет України.
Країни Заходу й НАТО згодні з цією версією. Нещодавно у британському Міністерстві закордонних справ зажадали від російського посла в Лондоні пояснень щодо повідомлення про наступ росіян на територію України. Прем’єр-міністр Великої Британії Девід Кемерон висловив президентові Петру Порошенку «глибоку занепокоєність» у зв’язку з нещодавніми подіями. А британський міністр закордонних справ Філіп Геммонд сказав, що перетин українського кордону російською військовою технікою його «дуже стривожив».
Читайет також: Антиукраїнський легіон
Попри всі заперечення Москви, генеральний секретар НАТО Андерс Фоґ Расмуссен підтвердив, що колона військового транспорту в’їхала на територію Східної України. Генсек також наголосив, що туди «й надалі прибувають» зброя і військовики з РФ.
Одначе країни Заходу не поспішають називати ці тривожні події «вторгненням», а члени НАТО чітко дали зрозуміти, що їхньої збройної відповіді не буде. Чому? Стриманість Заходу пояснюється кількома причинами.
По-перше, Україна не належить до Альянсу, а тому його держави-члени не зобов’язані їй допомагати в разі нападу на неї. Громадська думка не схвалює ідеї будь-якого безпосереднього конфлікту з Росією, що загрожує стрімкою ескалацією. Як заявив минулого місяця Девід Кемерон, Велика Британія не збирається «розпочинати європейську війну чи відправляти свій флот до Чорного моря» через кризу в Україні. Однак наголосив: Захід мусить протистояти Росії, адже з досвіду Першої світової війни світ розуміє, що агресію необхідно зупиняти. Утім, для протидії Москві Лондон збирається використовувати економічну, а не військову міць. Схожі аргументи озвучили Берлін, Париж і Рим.
По-друге, будь-яка військова відповідь Заходу, вочевидь, пришвидшить ескалацію кризи; разом із тим він досі сподівається на дипломатичне врегулювання конфлікту, навіть якщо це вимагатиме певного часу. Канцлер Німеччини Анґела Меркель найактивніше шукає варіанти виходу із ситуації, які дали б змогу президентові Путіну розірвати із сепаратистами у Східній Україні й водночас не втратити обличчя; відбуваються відповідні переговори. Велика Британія переконана: таке владнання конфлікту краще за поспішну військову відповідь. Насамперед тому, що попередні кризи в Європі (наприклад, у Боснії та Косові) призвели до тривалих і матеріально обтяжливих військових операцій.
Читайте також: Вирівнювання кривих дзеркал
По-третє, суттєва підтримка, яку Київ має від Заходу, не є безумовною. Представники останнього занепокоєні масштабними людськими втратами, до яких призвело застосування установок «Град» та іншого важкого озброєння у великих українських містах Донецьку й Луганську. Велика Британія не засудила перетину кордону України російським «гуманітарним» конвоєм, попри підозри, що він може бути використаний із військовою метою. Адже загальновідомо, що цивільному населенню Сходу України доводиться тяжко незалежно від того, чия це провина – Києва чи «ДНР» і «ЛНР».
Тож Україні не варто сподіватися на безумовну солідарність Заходу. Коментатори часто наголошують, що її влада неспроможна подолати корупцію, дозволяє праворадикальним активістам відігравати істотну політичну роль і досі не провела економічних реформ, істотних для країни, яка нібито збирається вийти з нинішнього катастрофічного економічного стану. Ці коментарі не лунають у контексті виправдання російської пропаганди чи заперечення звинувачень українців на адресу агресивних сусідів. Однак вони пояснюють, чому західна спільнота не настроєна на цілковиту солідарність із українцями.
Водночас європейським державам, м’яко кажучи, не подобаються звинувачення, ніби вони поступаються перед шантажем росіян через економічну залежність від ринку РФ. Сполучене Королівство наполягає: Росія – важливе джерело робочих місць, торгівлі та інвестицій, однак інвестиційна частка в неї набагато менша, ніж у багатьох інших країн. Велика Британія має лише 2% прямих іноземних інвестицій від РФ, тоді як Китай – 37%, Нідерланди – 16%, США – 3%. Загальна вартість російських активів у Великій Британії дорівнює ₤27 млрд, що становить лише 0,5% сукупного показника всіх європейських у країні.
Велика Британія практично не користується імпортним російським газом (щоправда, закуповує багато вугілля). РФ ввозить лише 3% товарів із неї, водночас із Китаю – 20%, із Німеччини – 15%, із Франції, Японії та США – 6%. Лише 1% фінансових, бізнесових та страхових послуг британці експортують до Росії, тим часом у Європейському Союзі цей показник сягає 37%.
Однак у Лондоні присутність РФ помітніша: росіяни купують 2% нерухомості елітного класу й чимало їхніх олігархів, зокрема Роман Абрамовіч, мешкають у британській столиці. А на Лондонській фондовій біржі розміщуються акції на чималі суми. Декотрі великі енергетичні компанії Сполученого Королівства, як-от Shell та BP, й надалі укладають масштабні угоди з Москвою.
Читайте також: Ні миру, ні війни
На початку кризи в Україні Велика Британія, Франція та Німеччина не мали бажання застосовувати істотні економічні санкції проти Росії. Однак після збиття малайзійського літака все змінилося. Лондон наполягав на масштабніших обмеженнях у зв’язку із цією катастрофою, незважаючи на можливі негативні наслідки для британців, адже Захід мусить дати ефективну відповідь Путіну.
Підходи нинішнього коаліційного уряду Великої Британії та опозиційної Лейбористської партії у справі України не надто різняться. Лейбористи критикують політику Кемерона на Близькому Сході, а також в охоплених кризою Іраку та Сирії (ці проблеми нині турбують британську громадську думку набагато більше, ніж події в Україні). Однак лейбористи в разі своєї перемоги на загальних виборах, що відбудуться у Великій Британії наступного року, не обіцяють м’якішої політики щодо Москви.
Річ у тім, що світовій спільноті тяжко зосередитися на двох кризах водночас. Приголомшливі перемоги прихильників джихаду, страта журналіста зі США, побоювання щодо радикалізації молодих британських ісламістів та заклики щодо нової британсько-американської інтервенції до Іраку – це теми, що превалюють у західній пресі й, вочевидь, затьмарюють бойові дії в Україні. Однак саме в такому контексті Заходу буде простіше шукати дипломатичне вирішення конфлікту скромно – без зайвого резонансу.
Усі розуміють, що на відбудову інфраструктури у Східній Україні знадобляться колосальні кошти. Захід не має особливого бажання витрачатися на це, тож закликає всі сторони конфлікту припинити вогонь і запобігти дальшим руйнуванням, щоб уникнути ще більших збитків.