Хвилювання щодо підтримки США засвідчують слабкість політики союзників
Якщо прифронтові держави не можуть впоратися з напругою і стресом за мирного часу, то як упораються в разі війни? Такий висновок Кремль зробить із нещодавніх новин. Рішення — поки що лише попереднє — скоротити частину військової допомоги США для країн Балтії не сприяло національній єдності, а викликало політичні суперечки, зокрема в Литві. Коли влада дізналася? Чому не зупинила процес? Тим часом президент Польщі Кароль Навроцький обмінявся агресивними твітами з міністром закордонних справ Радеком Сікорським. Обидва перебували з конкуруючими місіями у Вашингтоні, намагаючись зміцнити військову підтримку США для своєї країни.
Надто зосереджуватися на деталях не варто. Балтійську програму ще не скасовано. Естонія, Латвія і Литва активно лобіюють свої інтереси в Білому домі. Конгрес також матиме слово. Як зазначив міністр оборони Естонії Ганно Певкур, коментуючи оборонний бюджет своєї країни на 2026–2029 роки в розмірі 10 млрд. євро, фінансування з боку США на рівні близько 70 млн. доларів навряд чи є вирішальним. Набагато важливішу роль відіграє військова присутність США в регіоні (хоча й тут насуваються скорочення).
У цих кроках немає «нічого особистого», заявляє високопоставлений можновладець з цього регіону. Вони відображають динаміку американської політики. Елбридж Колбі, відповідальний високопоставлений чиновник Пентагону, хоче дати зрозуміти, що Індо-Тихоокеанський регіон має більше значення, ніж Європа і що європейські союзники повинні докладати більше зусиль для своєї оборони. Обидві політичні програми добре висвітлювались і не повинні бути сюрпризом. Вони не свідчать про якісь конкретні претензії до країн, котрі за всіма параметрами є зразковими союзниками США.
Однак навіть у символічному плані все це має велике значення. Суперечки про належні кроки свідчать про розпорошення уваги і брак рішучості. Ці гроші не були благодійністю: вони витрачалися на американську зброю. Конгрес затвердив це рішення, що відображало колишній двопартійний консенсус про трансатлантичну безпеку, який зараз видається нестійким. Якщо США не можуть підтримувати навіть скромну допомогу країнам Балтії протягом декількох років, наскільки серйозно Україна може сприймати обіцянки про подальшу американську підтримку військових зусиль союзників для її захисту після можливого припинення вогню?
Та проблема насправді не в США, а в Європі. Високопосадовці в Брюсселі, Берліні, Парижі й деінде насолоджувалися літніми відпустками, коли мали тяжко працювати. Їхня стратегія зазнала краху. Спроби переконати президента Трампа чинити тиск на Владіміра Путіна не дали результатів. Дедлайни приходять і минають на тлі туманної риторики й поривів моральної еквівалентності. Путіна анітрохи не стримують європейські обіцянки про посилення підтримки України і погрози про нові санкції. Російська військова машина не відчуває браку коштів чи людей; ба більше, в Україні, здається, насувається нова наступальна операція.
Європа повинна бути здатна впоратися з цим. Вісім країн Північної Європи і Балтії, плюс Польща, мають більший ВВП, ніж Росія. Якби захотіли, вони могли б заповнити будь-які фінансові прогалини, залишені США, і придбати будь-яку необхідну американську зброю. Додайте Німеччину й інші країни, і європейський табір виглядає ще більшим, а його нездатність впоратися з викликом безпеки — ще жалюгіднішою.
Розкол у Європі, як між країнам, так і всередині них, становить її найбільшу вразливість у галузі національної безпеки.
Росія буде схильна посилювати тиск на країни з найбільшою політичною поляризацією, сподіваючись, що решта Європи (не кажучи вже про США) буде занадто неуважна або відсторонена, щоб реагувати. Найпотужнішою зброєю в арсеналі Кремля є слабкості тих, кого він планує атакувати.