Відзначивши брак системної культурної політики в Україні, яку за 17 років так і не спромоглися сформувати його численні попередники, міністр оголосив нові засади, якими тепер мають керуватися працівники галузі. Національну культуру має визначати національна ідея. Основним критерієм у підтримці культурних ініціатив буде якість культурного продукту. З органу адміністрування Міністерство перетвориться на інституцію культурної політики і стане посередником між державою та мистецьким середовищем. Один із головних стратегічних векторів – утвердження української мови в усіх царинах суспільного життя, збереження культурної спадщини, популяризація українського культурно-мистецького продукту як за кордоном, так і всередині країни, допомога незалежним мистецьким колективам і окремим митцям. Моніторинг, дослідження та планування цього курсу здійснюватиметься Українським центром культурних досліджень, створеним ще за головування Івана Дзюби. Фінансування відбуватиметься через Інноваційний інвестиційний фонд української культури, який з часом допоможе вітчизняним митцям «відірватися» від бюджетного фінансування. До цього державного підприємства надходитимуть відрахування в розмірі 1% від тютюнового, алкогольного та грального бізнесів.
Слухаючи доповідь міністра, я помітила одну зміну, що вже відбулася. Абсолютна більшість його предтеч, балакаючи на ті ж теми, послуговувалася словниковою формою дієслів – інфінітивом: «необхідно забезпечити», «потрібно зробити», «звернути увагу на»… Спіч пана Василя вирізняє оптимістичний майбутній час.
Інакше і бути не може, оскільки благі стратегічні наміри не мають міцного тактичного підґрунтя – засобів і прийомів, які уможливлять реалізацію задуманого. Ганебне положення про тендери на державну закупівлю мистецьких творів поки ніхто не скасовував. Новий закон про мову не прийнято. Нові редакції законів про бібліотеки та бібліотечну справу, про музеї та музейну справу, проект закону про меценатство навіть не дійшли до розгляду у Верховній Раді. Коли це станеться і чи станеться взагалі – не відомо. Так само, як ніхто сьогодні не візьметься пророкувати, коли ж народні обранці повернуться на свої робочі місця не лише для того, аби бавитися і блокувати одне одного, а при формуванні нового бюджету перестануть щодо культури застосовувати «залишковий принцип».
Міністр також презентував скорочену версію «Концепції інтегрованого стратегічного управління духовно-інформаційною сферою країни». Документ, що вражає своєю структурованістю, позірно містить і доволі чітку тактичну схему. Але якщо придивитися уважніше, можна вловити тривожні нотки: «Якщо розглядати бізнес як форму священної війни за національне самоздійснення України…», «… цивілізаційна місія України полягає у поширенні Миру, Людяності й Любові». Нарешті, моя улюблена сентенція – «Діяльність такого рівня вимагатиме точного відчуття гармонії світу та фактичного партнерства з Богом». Буду вдячна, якщо мені хто-небудь пояснить, яким чином забезпечується точність гармонійних відчуттів, і конкретизує механізм не теоретичної, а фактичної співпраці з Ним, на Кого, як люди духовні, ми всі покладаємося.