«Геть французьких військових!», «Колонізатори, забирайтеся додому!», — такі гасла регулярно чути на протестних демонстраціях у Нігерії, Малі, Буркіна-Фасо та інших країнах Африки, де здійснюється європейська антитерористична операція «Бархан». Кілька місяців тому Емманюель Макрон вирішив удвічі скоротити французьку участь у цьому контингенті. «Москва негайно скористалася приводом, щоб посилити свій вплив і присутність у регіоні Сахеля на збиток Франції, — зазначає аналітичне видання Challenges. — Росія здійснила на Чорному континенті разючий прорив. Насамперед — у Центральноафриканській Республіці».
Не можна сказати, що за відверто недружніми кроками щодо себе Париж спостерігає мовчки. «Певні маніпулятори через соціальні мережі та фейкові новини інструменталізують частину преси, що грає проти Франції, — зазначив минулого тижня її міністр закордонних справ Жан-Ів Ле Дріан. — Декого заохочують європейські мережі, маю на увазі Росію». Французька дипломатія з різних причин зазвичай уникає прямих звинувачень на адресу Кремля. Проте підвищені інтонації щодо ситуації в Африці пояснити просто: протистояння стає дедалі відвертішим.
«Телекамери вихопили промовисту деталь, — повідомляє в репортажі з Уагадугу тижневик L’Express. — У натовпі протестувальників, які цього тижня перекрили дорогу французькому військовому конвою в Буркіна-Фасо, замайорів триколор. Але не французький, хоча також синьо-біло-червоний. Ідеться про Росію, яка заохочує виступи проти присутності Франції. На дорогах споруджують барикади, щоб унеможливити проїзд транспортних засобів і змусити учасників антитерористичної операції «Бархан» ховатись у військовому таборі поблизу столиці».
Читайте також: Російська група Вагнера переслідує та залякує цивільних жителів ЦАР – експерти ООН
Операція «Бархан» розпочалась у 2014 році. Тоді йшлося про збройну підтримку п’яти держав — Буркіна-Фасо, Малі, Нігерії, Мавританії та Чаду — в боротьбі з численними терористичними угрупуваннями та про навчальну допомогу місцевим військовим. «На практиці виявилося, що європейські процедури занадто громіздкі, а місцеві армії — слабкі, — поділився спостереженнями в одному з інтерв’ю полковник Пер де Йонґ, колишній ад’ютант Франсуа Міттерана й Жака Ширака, співзасновник Інституту Темії (l’Institut Themiis). — Москва відновила майже всі свої форпости часів холодної війни. З двома десятками країн підписано угоди про військову й енергетичну співпрацю, у Порт-Судані будують нову військово-морську базу… Багато вищих керівників регіону навчалися в Росії. Зближення позицій пояснити нескладно».
Французька преса зазначає, що хоча Владімір Путін розпочав своє «велике повернення» до Африки у 2014 році — майже одночасно з початком наступу на українські землі, — справжні масштабні дії стартували з 2019-го, після саміту Росія-Африка в Сочі. Саме в Центральноафриканській Республіці (ЦАР), що історично відігравала роль певного «серця франкомовної Африки», отаборилися російські найманці з військової приватної компанії «Вагнера», що відзначилася також участю в бойових діях проти України. «Цю бойову одиницю утримує близький друг Владіміра Путіна Євґєній Пріґожин, — повідомляє французький сайт Challenges. — Африканський загін об’єднує кілька сотень найманців. Під час президентських виборів у ЦАР у грудні 2020 року вони допомогли придушити повстання проти чинної влади. А нині забезпечують охорону інституцій (Національні збори, міністерства) та персональну безпеку президента Фостена-Арканжа Туадера, який перебуває при владі від 2016 року». Валєрій Захаров — російський «радник» президента й за сумісництвом колишній кадровий російський розвідник — має свій робочий кабінет безпосередньо в президентському палаці.
Російська присутність у Центральноафриканській Республіці виявляється не лише збройно, а і монументально. Нещодавно у столиці країни Бангі з’явився пам’ятник бойовикам ПВК «Вагнера». Організація Об’єднаних Націй оцінює роль цієї приватної військової структури інакше: доповідь Верховного комісара з прав людини звинувачує російських бойовиків у переслідуваннях мирних мешканців, журналістів, представників гуманітарних місій і національних меншин. Проте допоки Росія залишатиметься постійним членом Ради Безпеки ООН, Москва навряд чи відмовиться від своїх злочинних практик, — що в Африці, що в Україні, що в Сирії.
«Нові епізоди франко-російського протистояння в Африці вирізняються лише більшою відвертістю, — зазначив у розмові з Тижнем французький дипломат, який не побажав бути названим. — А сама війна за впливи на континенті триває майже сто років. СРСР свого часу здобув колосальні зони впливу, експортуючи комуністичну ідеологію та зброю. Нинішня Росія все більше перетворюється на оновлену версію Союзу й у внутрішній політиці (згадаймо заборону «Меморіалу»), і в зовнішній. Один з видів новітньої зброї, який активно застосовує Москва, — це брудні й агресивні інформаційні кампанії з дискредитації опонента. Їх здійснюють одразу на кількох регістрах: у місцевій пресі, в соцмережах, у залученні різних активістів і протестних груп». Унаслідок активної «обробки» місцевої опінії кілька місяців тому Макрон припинив французьку військову співпрацю з ЦАР. Згодом він пояснив свій крок «активізацією іноземних потужностей і найманців» у регіоні, апелюючи до недружніх кроків Кремля.
Читайте також: InformNapalm оприлюднив імена українських найманців у складі ПВК «Вагнер»
«Для трансляції антифранцузької музики Кремль вкладає гроші, де тільки може, — пояснює у своїй новій книжці «Russia Today (RT), ресурс впливу на службі в російської держави» («Russia Today (RT) Un média d’influence au service d’Etat russe», 2021) французький політолог Максим Одіне. — Москва спирається насамперед на офіційну систему, використовуючи два основні канали зовнішньої комунікації: пресагенція Sputnik і телеканал RT. Розпочавши мовлення з Магрибу, вони розширили свою присутність на держави, що розташовані на південь від пустелі Сахари та зробили ставку на співпрацю з місцевими медіа. RT і Sputnik підписали кілька угод про обмін контентом з Конголезьким національним радіотелебаченням і Кот-д’Івуарською пресагенцією. Африканські журналісти навчаються в «Школі RT» і SputnikPro. За цим публічним фасадом Росія здійснює приховані операції та впливає на місцеві ЗМІ зсередини. Красномовним є випадок з радіо Lengo Sengo в ЦАР, одному з найпопулярніших у Бангі. Його основний інвестор — російська компанія Lobaye Invest, пов’язана з уже згаданим бізнесменом Євґєнієм Пріґожиним. Вкладені кошти забезпечують відверто проросійську та ворожу до Франції редакційну лінію. Діючи чужими руками, Москва може точніше охоплювати цільову аудиторію та непрямо поширювати вигідний для себе зміст».
Читайте також: «Вагнерівці» в Малі: конфлікт набирає обертів
Численні репортажі західної преси свідчать, що росіяни вичавлюють французів з Центральної та Західної Африки в найгрубші способи. «Міф про міцну франко-російську дружбу — лише обгортка, за якою ховаються численні економічні інтереси, — зазначив у розмові з Тижнем Патрік Дебі, французький підприємець, який довгий час працював у Малі та Руанді. — Дружба триває, поки збігаються інтереси. Насправді франко-російським відносинам більше личить визначення «стратегічні суперники», а не партнери. Конкретно в Африці Москва активно відновлює позиції, які вона мала за марксистсько-ленінської диктатури. Якщо раніше приводом була «деколонізація», нині це — «боротьба зі світовим тероризмом». По суті ж ідеться про розподіл ринків і доступ до стратегічних ресурсів».
Чи можна чекати на перегляд франко-російських відносин через конкурентність в Африці? Навряд чи глобально, проте корекція ймовірна. Наскільки відчутною вона могла би бути, залежить не лише від розвитку подій на Чорному континенті, а й від результатів президентських виборів у Франції, запланованих на квітень. Україні доречно уважно відстежувати конфлікт Парижа й Москви, що набирає обертів, у контексті власного екзистенційного протистояння з Кремлем.