Через тиждень після сумнозвісних подій у Врадіївці про них вже мало що нагадує. Відомий на всю країну райвідділок (котрий, до речі, стоїть на вулиці Героїв Врадіївщини) вже відремонтовано: висить нова табличка, стоять нові, добротні вікна та двері. Про недавній штурм нагадують хіба сліди від пляшки з запалювальною сумішшю на стіні, вибоїни на воротах та потріскане скло «дєжурки» всередині. Чорний вихід з будівлі, через який свого часу втік робити чорну справу капітан міліції Євген Дрижак, вже заварено.
Біля самої будівлі протестувальників вже давно немає. Хіба лише дядько середніх років, всівшись прямо під деревом, дудлить з пляшки міцне пиво. До візитів гостей зі столиці місцеві досі не звикли – тому насторожено дивляться на кількох прибулих до райвідділку опозиційних нардепів, журналістів зі столиці та облцентру і воліють обходити їх стороною.
Над Врадіївкою тяжіє атмосфера страху та безпросвітності. Після годинної мандрівки селищем автор може стверджувати, що подібну руїну бачив хіба що в деяких забитих і закинутих у лісі селах Чернігівщини та депресивних містах Донбасу.
Розбитими вулицями Врадіївки та околиць жіночки й діти женуть худобу, переважно стада корів – очевидно, виживає район лише завдяки цим тваринам. Чоловіків майже не видно. Окремі з них вже по обіді п’яні настільки, що навіть не можуть пояснити, як куди проїхати. Хати переважно занедбані, більш-менш доглянутих – мало, красивих та охайних не видно зовсім. Їздять місцеві на кінних підводах та розбитих «коритах» радянського автопрому. Біля пам’ятників «асвабадітєлям» пасуться кури.
Напівсередньовічний уклад життя доповнюють розповіді місцевих про достоту феодальні звичаї місцевої «шляхти», котрі перетворили Врадіївку на втілення пекла на землі. Після зґвалтування Ірини Крашкової історії про врадіївський безпрєдєл почали з’являтися одна за одною: вбивство 15-літньої Аліни Поркул, самовбивства підозрюваних по цій справі, регулярні тортури затриманих в стінах райвідділку, побутове нахабство місцевих ментів («Пішли всі на**й звідси, під**аси, я бухать буду», – так ще зранку полюбляв розпочинати відпочинок у місцевих генделиках вище згадуваний Дрижак) тощо.
Коли автор цих рядків прибув до Врадіївки, назовні випливла ще одна історія. Місцевий активіст розповів, що неподалік райцентру, у селі Сирове (де й була зґвалтована Крашкова), було знайдено трупи двох неповнолітніх дівчат, вихованців місцевого інтернату. Як виявилось, Врадіївкою вже не один рік ходили розповіді про знущання, які той же Дрижак з друзями чинили над інтернатівцями. Кривлячись від відрази, активіст оповідав подробиці: "Менти приїздили до інтернату компанією з кількох людей, «виписували» собі одну-двох дівчат (зокрема й тих, хто не сягнув ще статевої зрілості), гуртом їх ґвалтували. Двоє таких дівчат до інтернату начебто не повернулись, і ось їхні тіла нібито викопали неподалік Врадіївки".
Опозиційні депутати, а слідом за ними перелякана місцева міліція (кадровий склад якої оновили повністю), виїхали на пошуки. Після довгих блукань околицями райцентру стало зрозуміло, що інформація не підтвердилась. Маленька Врадіївка, де кожен знає кожного, залякана, об’єднана ненавистю до міліції – ідеальне місце для появи подібних чуток, а після історії з Іриною Крашковою тут можуть повірити у будь-що.
В ході розшуків активісти, нардепи та міліція начебто вийшли на чоловіка, від якого і пішла чутка про знайдені тіла. Батько чоловіка правоохоронців та депутатів до нього не хотів допускати. «Не чіпайте мого хлопця!» – кричав він, стоячи на подвір’ї з розчепіреними руками.
Бажання досягти справедливості у місцевих досі не перемогло страх. Отже, й сподіватися на подолання врадіївського клубка зла поки не варто.
P.S. В четвер увечері, як повідомили миколаївські ЗМІ, мешканців Врадіївки, котрі брали участь в акціях протесту, вже почали викликати на допити. Звісно, повісток ніхто не вручав. Маховик почав розкручуватись в інший бік.