Сторож для книжки

 

Батьківщиною книги, як відомо, є Німеччина. Найдавніші друко­вані екслібриси теж родом із цієї країни. Перші німецькі екслібриси, власниками яких були громадяни Гільдебрандт Бранденбург і Ганс Кнабенсберг на прізвисько Іглер («любитель їжаків», тому на його книж­­ковому знаці було зображено їжака), дато­вані 1470–1480 роками. А одним із перших авторів друкованих екслібрисів був живописець, графік, фортифікатор і просто інтелектуал Альбрехт Дюрер (1471–1528). У його графічному спадку – 7 проектів та 13 ти­ражованих книжкових знаків.

 

У європейських країнах екслібрисами захопилися в XVI ст. Перший французький книжковий знак з’явився 1501 року, польський – 1516-го (для єпископа Мацея Джевицького), литовський – 1533-го, чеський – 1536-го, італійський – 1548-го, англійський – 1574-го (для батька знаменитого філософа, канцлера королеви Єлизавети І, Ніколаса Бекона), шведський – 1595-го (для королівського радника й видатного по­літи­ка ХVI ст. Туре Більке), голландський – 1597 року тощо.

 

Історія японського екслібриса така ж давня, як і європейського. Один із перших да­тований 1470 роком. Це штемпель із написом: «Викра­дення цієї книги закриє тобі ворота на небеса, пошкодження її розверзне браму пекла. Кожен, хто візьме книгу без дозволу, буде покараний усіма бо­гами Японії».

 

 

 

За примхою долі, перші українські екслібриси були надруковані в Парижі на початку XVII ст. Їх автором був талановитий львівський графік Ян Зярнко (бл. 1575 – бл. 1630). Відомостей про цю людину обмаль. Народився художник близько 1575 року у Львові. Як більшість тогочасних інтелектуалів та митців, Зярнко мав здійснити освітню мандрівку за кордон. Він навчався у Кракові, потім у Львові в майстерні Йозефа Вольфовича. Далі шляхи привели його до Італії й, нарешті, у 1608 році до Парижа. Ян Зярнко гравірував портрети, зображував сучасні паризькі події, алегорії, релігійні сюжети, виконував книжкові ілюстрації та екслібриси. За його рисунками гравірували кілька майстрів. Відомо також, що його брат Мартін був художником у Львові в 1610–1611 роках.

 

У Парижі Зярнко виконав три екслібриси для своїх земляків – ці печатки є найдавнішими українськими книжковими знаками. Перший вигравіруваний 1610 року на зворотньому боці мідної дошки з картиною, написаною олійними фарбами. Екслібрис замовив майбутній батько польського короля Яна ІІІ, а на той час – просто юний інтелектуал, 22-річний Якуб Собеський.

 

Екслібрис має типову схему, характерну для другої половини XVI ст., яка залишалася популярною аж до XVIII ст. Над гербовою композицією у розгорнутій стрічці розміщували девіз або вписували дату. Внизу, під гербом, зображували картуш, у якому повідомляли посади і звання власника. В основі екслібриса Зярнка – розділений начетверо гербовий щит. Угорі – два коронованих шоломи, над гербовою композицією на стрічці девіз: PRO ARIS ET FOCIS. Наприкінці бракує слова CERTО, разом із яким виходить повний девіз, що перекладається як «Б’юсь за вівтарі та вогнища». Незаповнений картуш та порожній щит дають підстави вважати, що цей екслібрис не був закінчений.

 

До екслібрисних шедеврів належать два великих офорти з підписами Яна Зярнка 1610 і 1619 років, які зберігаються в бібліотеці Британського музею в Лондоні. На одному зображено картуш із гербом «Сас» (стріла на півмісяці), який підтримують два леви, і стрічкою без напису. Його виконано для друга Якуба Собеського, галицького магната Петра Даниловича, який на той час також навчався в Європі.

 

Найкращим екслібрисом сторіччя по праву можна вважати розкішну гербову композицію ко­ронного гетьмана Великого Князівства Литовського Яна Кароля Ходкевича. За його основу взято щит, у якому розміщено герби предків. Щит у бароковому картуші тримають грифони, що символізують могутність і  владу. Це все увінчано трьома коронованими шоломами.

 

Внизу під гравюрою напис: I. Ziarnko Leopol: Pol. F., що засвідчує авторство Яна Зярнка, який також підписувався під роботами Le Grain Polonus (з польської землі) або просто Leopoliensis (львів’янин).

 

Троє замовників Яна Зярнка не просто належали до однієї (найвищої) верстви суспільства, вони були пов’язані між собою у своєрідний, майже містичний спосіб. Імовірно, саме Петро Данилович познайомив Якуба Собеського зі своєю родичкою – дочкою Івана Даниловича Теофілою, яка стала його дружиною. За легендою, коли Теофіла народжувала сина, розгулялась страшенна буря, а у мить, коли маля прийшло на світ, у вежу Олеського замку (саме там відбувалися пологи) вдарила блискавка. Це витлумачили як знак народження великого полководця. І справді, Ян Собеський виграв чимало битв. У 1673 році Великий коронний гетьман Собеський вдруге за XVII ст. розбив турків під Хотином. Він поквитався за смерть Ходкевича у першій Хотинській кампанії і перемогою вторував собі шлях до престолу.

 

 

 

Ян Зярнко свідомо акцентував увагу на своєму польському і львівському походженні, проте це не завадило зарахувати екслібрис Ходкевичів до свого набутку й литовцям. Якщо ми претендуємо на першість екслібрисів Яна Зярнка з-поміж українських книжкових знаків, то теж маємо для цього вагомі підстави. Гравер хоч і працював за межами України, все ж був із нею пов’язаний: і мистецькою освітою, і родинними контактами, і, врешті, замовниками. Його екслібриси виконані не для чужих людей, а для земляків: галичан Собеського та Даниловича й волиняка Ходкевича. Втім, роботи львів’янина Зярнка є частиною спільної спадщини всіх народів давньої Речі Посполитої: поляків, литовців, білорусів та українців.

 

Попри наявність на теренах України великих бібліотек та замовників-книголюбів, варто визнати, що друкований книжковий знак не набув поширення в XVII ст. на наших землях – нескінченні війни не сприяли читанню. Розквіт українського екслібриса почався в наступному сторіччі.

 [1079][1080]