Наталія Ксьондзик Киянка. Філолог. Туристка-мандрівниця.

Столиця портвейну

Подорожі
16 Липня 2012, 11:56

Порту – друге за чисельністю населення, після Лісабона, місто Португалії, яке інколи навіть називають її північною столицею. І недаремно, адже саме йому країна завдячує своїм найменням. На берегах річки Доуру стояли два римські поселення: Портус (лат. «гавань») і Кале (від гр. «калос» – прекрасний). Тож згодом маври заговорили про цю місцевість як про «Портукале». А після їхнього вигнання 1095 року тут постало християнське графство Портукалія. Від самого початку місто відзначалося неабиякою пристрастю до комерції. В ньому панували торгові магнати й поважні купці, сюди заходили численні каравели, повні всіляких екзотичних товарів. Шляхтичі в Порту геть не зажили пошани – їм можна було залишатися в його мурах не довше, ніж на три доби. Ба навіть король не мав у місті власної резиденції, мусив гостювати в єпископа.

Читайте також: Справжня ідилія

РАЙ ДЛЯ СПРАГЛИХ

Передусім Порту знане виноробством, а якщо точніше, то саме виготовленням портвейну (в місті є навіть інститут, що опікується цим питанням). Справді тут його п’ють майже всі й усюди. Туристи смакують напій у вишуканих ресторанах. Місцеві жителі – в локальних забігайлівках.

Заходимо до однієї з них у прибережному кварталі Рібейра (темні коридори вузьких вуличок із почасти відреставрованими фасадами, бо ж старе місто належить до культурних пам’яток ЮНЕСКО, приводять до узбережжя). Всередині – кілька відвідувачів: чолов’яга жлуктить вино, про щось розбалакують дві бабусі. За барною стійкою – нікого. Раптом одна зі стареньких спинається на милиці й озивається до нас. Кажемо, що хотіли б вина. «Білого? Червоного? Портвейну?» Вибираємо останній. Вона кульгає до шинкваса. Бере пляшку, відкорковує її зубами (саме так!) і наливає. Ця замальовка типова. У задимленій залі сусідньої кав’ярні – так само пенсіонери, всі вони мешкають у цих будинках, тож просто спускаються на перший поверх, де гучно промовляє телевізор, а під стелею поважно гойдаються окісти (іспанським хамоном тут теж не гребують), щоб поспілкуватися за келихом.

Охочі можуть вдатись і до професійної дегустації. Але тоді слід залишити Порту й вирушити (пішки хвилин за 20 – не довше) до своєрідного міста-сателіта – винної імперії під назвою Віла-Нова-ді-Гая, де вже понад 300 років виробляють цей напій. Саме тут розташовані спеціальні дегустаційні зали, численні винні льохи й склади, а понад 60 підприємств пропонують екскурсійні послуги. Дістатися туди можна кількома шляхами: або «круїзним» корабликом (точніше, тим-таки човном, що колись давно слугував для перевезення бочок портвейну з найближчих сіл до міста), або дворівневим мостом Короля Луїша І (залізничний, автомобільний і пішохідний водночас ), сконструйованим за зразком сусіднього – трохи давнішого – Королеви Марії.

Читайте також: Гібралтарська скеля

НА БАЗАР

Блукаючи містом, ви неодмінно купуватимете щось, крім портвейну, адже крамничок у Порту так само багато, як і забігайлівок. Не оминете, вочевидь, і муніципального ринку Больян (або ж Больхао). Його доволі велика сталева конструкція, оточена галереями, зберігає свій незмінний вигляд іще від середини ХІХ століття.

Тут можна придбати як сувеніри (від класично курортних мушель різноманітних форм до рушничків-фартушків із національними візерунками-півниками), так і банальний побутовий дріб’язок (шкарпетки, спідню білизну, засоби особистої гігієни тощо). Втім, знаний цей базар усе ж таки своїм прямим призначенням – харчами на будь-який смак – це свіжі овочі-фрукти (делікатесні для нас авокадо, манго, папая тут цілком звичні, а про апельсини-мандарини годі й казати: дерева, на яких рясно плоду, трап­ляються мало не в кожному міському сквері), м’ясо (як свинина-яловичина, так і баранина-козлятина), молочне (неймовірний вибір сирів) і, звісно ж, риба та решта морепродуктів (зрідка морожених, але переважно свіжих).

Водночас територією ринку розкидані не лише товарні ятки, а й невибагливі столики-стільчики, за якими можна смачно попоїсти тієї-таки щойно посмаженої риби: тріски, сардин, дорадо, форелі, окуня, скумбрії, а також кальмарів, креветок, каракатиць, восьминогів – навіть гурмани не матимуть до чого прискіпатись.

ХВИЛЮ ТРИМАЙ!

Розмаїті набережні обрамлюють Порту з кількох боків. Річка Доуру плавно огинає місто і пропонує приємну пішохідну прогулянку узбережжям: кав’ярні, сувенірні крамнички, вуличні музиканти, причал, майданчик для екскурсійного гелікоптера, зрештою, просто чайки і незмінні голуби. А от дістатись Атлантичного океану найцікавіше трамваєм. Адже саме в Порту 1872 року з’явилася перша його колія на всьому Іберійському півострові. Принагідно можна навіть відвідати присвячений цьому видові транспорту музей. Вагонетка, що курсує вздовж берега, має вигляд як на початку минулого століття: всередині все обшите деревом, машиніст керує навстоячки, переходячи з одного краю до другого, залежно від того, в якому напрямку рух.

Читайте також: Місто гріхів

А коли ви зрештою дістанетесь кінцевої зупинки, перед очима постане бентежне видовище: зустріч річки з океаном. Вони вітаються хвилями, які, з одного боку, трощать мол, а з другого – рясно омивають підніжжя маяка і прилеглу до нього пішохідну зону. Туристи перелякано рятують фотоапарати, а місцеві рибалки, ні на що не зважаючи, і далі провадять нескінченні балачки.

Тут справжній рай для серфінгістів. Широкі піщані пляжі (лише зрідка помережані камінням) усіяні чорними (без гідрокостюмів усе-таки холодно) стрункими постатями. Їхній шал передається і глядачам, котрі, споглядаючи стихію, вболівають за ці маленькі цяточки, які так зухвало підкорюють хвилі. Втім, коли таке стеження набридне, що малоймовірно, можна посидіти на терасі якогось ресторанчика, чи пройтися парком, чи проїхатися на велосипеді. Вздовж узбережжя тягнеться кількакілометровий дерев’яний поміст, якнайкращий саме для таких здорових променадів.

ЦІКАВО ЗНАТИ

Портвейн (нім. варіант назви; порт. відповідник – Porto) – міцне солодке вино класу «лікерних», найчастіше з червоних сортів винограду, котре подають як десертне. Справжній портвейн походить завжди з Португалії, а точніше з її півночі, долини Доуру.

ЯК ДІСТАТИСЯ

Прямих рейсів до Порту з Києва немає. Тому найзручніше летіти до Іспанії (наприклад, маршрутом WizzAir), а далі вже будь-якими місцевими авіалініями. Всі чотири перельоти (туди й назад) обійдуться не менш ніж у €250.

ДЕ ЗУПИНИТИСЯ

У місті чимало готелів на будь-який смак: від фешенебельних апартаментів у самому центрі міста до скромних пансіонів і резиденцій (від порт. Pensão і Residencial – готелі середнього ґатунку; читай: гостели) у тому-таки центрі, але за помірну плату: від €30 за двомісний номер зі зручностями.

Читайте також: У пошуках саудадеш