6 вересня минуло 100 років від дня народження Михайла Брайчевського — історика, що не заплямував себе державними нагородами та викликав незмінну повагу в тих, хто його знав.
Михайло Брайчевський — киянин у третьому поколінні. Був ерудованим енциклопедистом і фахівцем у різних галузях: історик, археолог, мистецтвознавець, на додачу філософ, поет і художник. У 1954 році він єдиний з істориків виступив проти святкування 300-річчя Переяславської ради. У 1966 році виступив зі статтею «Приєднання чи возз’єднання?», у якій з марксистських позицій довів наукову хибність тез ЦК КПРС «возз’єднання України з Росією».
Він писав: «Історія України дістала дуже своєрідну інтерпретацію. Виходило, що протягом століть український народ боровся головним чином… проти власної національної незалежності. Що незалежне існування було величезним злом для нашого народу. І що, отже, всі ті, хто кликали його на боротьбу за національну незалежність, були… найлютішими ворогами українського народу».
Як наслідок, подану до захисту у 1960 році докторську дисертацію «Анти (нариси з історії Східної Європи в епоху великого переселення народів)» дозволили захистити лише через 29 років.
Його книжки купувалися, передруковувалися і принесли визнання. Брайчевський піддав критиці радянську ідеологему про «спільну колиску» походження російського, українського і білоруського народів. У період хрущовської «відлиги» Михайло Брайчевський став відомим завдяки лекціям з історії України у Клубі творчої молоді «Сучасник».
1989 року в час перебудови він виступив на Установчому з’їзді Руху з доповіддю «Про перспективи української державності».
Брайчевський був серед ініціаторів відродження Києво-Могилянської академії та Михайлівського собору.
Історик і викладач кафедри історії Могилянки Володимир Маслійчук написав:
«З початками кафедри пов’язаний непересічний і украй цікавий історик із оригінальними поглядами, з археологічним “бекграундом” та великим розчаруванням і критикою марксистського бачення минулого. Тривалий час безробітній та відлучений від викладу Михайло Брайчевський (1924–2001), діставшись аудиторії, уклав для «Могилянки» два курси: «Історія України» (“конспект” цього курсу друкував часопис “Старожитності” на початку 1990-х, який я дуже охоче передплачував (були часи!)) та “Вступ до історичної науки” з доволі цікавим баченням: чим має займатися історик, критикою марксизму (але з діалектикою) та “стиків наук”. Я дуже охоче читав його твори, не погоджуючися з багатьма речами, тоді ще студентом Харківського державного університету (уже без імені Горького) і чи думав я, що викладатиму курси з історії України та методології на тій же кафедрі, де викладав Брайчевський. Неможливості передбачень».
Історик Олексій Сокирко також згадав Михайла Юліановича: «Не академіка, не депутата, не орденоносця, а просто Велета й Людину».