Давньогрецькі стоїки вважали, що готовність до випробування залежить від певної практики та неуникних для витривалості настанов. Ідеться не про сліпу повинність, а покликання. Трапляється й так, що стоїцизм таврують як порожнє вчення. Звісно, воно не панацея. Марно ставитися до нього, як до чарівного заклинання. Подібне магічне мислення висміював Сократ, а за ним і Зенон-стоїк. Для першого воно нагадує спробу заприсягтися собакою, а для другого — клястися каперсом. Отже, будь-хто не має силкуватися досягати примарного рівня надлюдини. Йдеться радше про постійне вдосконалення та повноцінне розкриття людського на рівні самовладання, себто володіння і владарювання самим собою.
Благо, як і сила, назбирується по дещиці. Одначе плекання витривалості та невибагливості не означає відмови від задоволення. Певна річ, останнє не мусить перетворюватися на тотальну втіху. Так, стоїк під час учти пильнує за тим, аби залишитися твердим у думках і словах, не допустивши ситуації, коли для стояння знадобиться постійна зовнішня підтримка. Тоді життя вповні відповідає ідеям, які сповідуєш. І навіть у забезпеченні повсякденного існування варто скільки і де це можливо старатися покладатися на себе. Та вибити людину з колії чи найбільше розторсати її здатні подразнення, гнів, дратівливість і нестриманість. Напевно, найважче впоратися з собою, коли зачіпають особисто тебе чи близький тобі світ. Стоїкам нерідко закидали, буцімто вони ніколи не поспішали ставати законодавцями, правниками, державниками, військовими тощо. Натомість відомо чимало історичних діячів у згаданих сферах, які взорувалися на їхню мудрість, аби впоратися з невпевненістю в собі.
Читайте також: Спадок античності
Справді, хто спроможний шукати й пропонувати вихід зі скрутної ситуації, мусить займатися розмислом упродовж усього життя й не відволікатися. Бо достатньо збитися з думки, як одразу ж потрапиш у полон гадок — хитких суджень. Осмислюючи проблеми, хибно зупинятися на позиції, яку легко підважити, нехай вона тобі й прийшлася до вподоби. Водночас осмислення не стосується лише загального й абстрактного, позаяк є ще окреме й унікальне. Тому шлях усвідомлення починається з елементарного схоплення, карбування деталей. Ніхто не має залишатися пасивним реєстратором оточення й удовольнятися хіба тим, що мимоволі спадає на душу. Перш за все треба відкрити в собі непорушне, несуперечливе, незвабливе начало, навіть якщо називається воно по-різному: божественне, доленосне, істинне, неусувне. Одначе тільки за умови, що розпізнається воно як щось невід’ємне, без чого неможливе саме буття. Оволодіння собою передбачає відкриття цього стрижня через себе, бо він і є принципом усього світоукладу.
В світі чимало недосконалого, аж до того, що піддається загибелі. Стоїки вірять у доктрину коловороту: дещо зникає в результаті всесвітньої пожежі, втім є і таке, чого знищити неможливо, а отже, воно знову покладатиметься в основу відновлення. Так і пам’ять про сокровенне не повинна зникати. Якщо спостерігати за природою, наслідувати її, неодмінно побачиш і гармонію. Порухи душі до сродності з природою, що виходять із людського серця, запалюють божественну іскру розуму, або придатний до породження творчий вогонь. Це і є доля, або неусувна необхідність. Зенон якось покарав свого раба-крадія. Коли ж винуватець заскиглив, нібито йому судилося вкрасти, мудрець вигукнув: «Значить і бути побитим теж!». Лихо людині, яка погоджується стати маріонеткою, відмовляючись усе докладно зважувати. Скидання з себе попони самозабуття спричиняється до розвіяння сумніву, що відповідати природі й означає прагнути чесноти. Позаяк вище благо є узгодженістю, згідно з якою необхідно жити.
Читайте також: Неробство і нероблення
Що людині направду судилося, так це коритися не забаганкам і тиранам, а загальному законові розуму. В цьому й полягає щастя. Не слідуючи цьому принципові, дуже швидко переконуєшся в тому, що нещасливий, а відтак страждатимеш, адже противився добру. Розум, добрі помисли, справедливість, мужність — усе це пов’язане з чеснотами, а значить провадить до блага. Нерозумність, розбещеність, несправедливість і боягузтво — порочні. Втім є для стоїка і байдужі речі — життя і смерть, слава і невідомість, страждання з насолодою, заможність і злидні, здоров’я та хвороба. Зовсім не тому, що не треба перейматися ними, покинувши напризволяще. Всі вони, на жаль, непідвладні людині. Владати собою й означає для неї не піддаватися надмірності прагнень або зайвій збудженості з приводу здобутків і втрат. Страх і туга охоплюють людину через її розгубленість і відмову осмислити себе, невідання, як учинити. Зрозумівши, чому кидаєшся з боку в бік, уникаючи належного, зможеш подолати нав’язливу невпевненість і піднятися вище за примарного владаря світу. Розпещені капризами безпідставної величі, але невладні над собою злидарі, ненастанно проявляють свою рабську суть. Але негідникові щоразу доводиться вказувати на його реальне місце, бо він не має права бути поруч із ревнителем чесноти. На тому і варто стояти!