Невідомо, чи пов’язана з історичним періодом, який називають «Сто днів Наполеона», традиція оцінювати перші результати діяльності урядів після ста днів їх роботи. Проте аналогії виникають досить цікаві – особливо у випадку з урядом Юлії Тимошенко. Пам’ятаємо, що яскраве правління Наполеона Бонапарта завершилося поразкою та засланням на острів Ельба. Втім, менше, ніж через рік він висадився на континенті й через два тижні з тріумфом увійшов до Парижа. Його повернення до влади вітали скрізь, окрім відверто роялістського Провансу. В найкоротший термін Бонапарт провів бурхливу діяльність: консолідував військові та політичні еліти, здійснив конституційну реформу, зібрав нову потужну армію й рішуче вирушив назустріч союзним британсько-пруссько-голландським військам. Але під бельгійським містечком Ватерлоо вони завдали Наполеону нищівної поразки, він втратив армію і владу, й мусив доживати свої дні на віддаленому острові Святої Єлени.
Словесні баталії
На щастя, перші сто днів діяльності уряду Тимошенко не закінчилися Ватерлоо. Однак потужні залпи політико-економічної перестрілки між її прихильниками та опонентами вже пролунали. Втім, дуже показово, що мішенями в цій перестрілці обрано не реальні економічні проблеми, а радше ті, які мають найбільший піарний потенціал. Так, розставлені вздовж автомагістралей білборди з чорно-червоними написами про те, що сто днів уряду означають сто днів проблем для автомобілістів, а Україна не готова до 300-доларової ціни на газ, важко зрозуміти двозначно. Але не менш очевидно й те, що ця «газова страшилка» є, м’яко кажучи, неправдивою, а подорожчання бензину безпосередньо пов’язане з різким подорожчанням нафти в усьому світі. Аналогічно можна відповісти й на закиди на адресу уряду про те, що інфляція й ціни «зірвалися з ланцюга» – насправді це сталося ще торік, за урядування Януковича. І цілком зрозуміло, що протягом трьох місяців такі масштабні економічні процеси не переламає навіть найздібніший Наполеон від економіки.
Однак заради справедливості варто зазначити, що предмет особливої гордості прем’єрки за підсумками ста днів – потужне зростання промисловості й, зокрема, машино-будування, також розпочалось як мінімум за півроку до її вступу на посаду. А гучно розрекламоване скорочення темпів інфляції на 0,2% (з 2,9% в січні до 2,7% в лютому 2008 р.), найімовірніше, пояснюється тим, що лютий на два дні коротший за січень.Тут показовим має стати березень – а це далеко не найкращий місяць для формування інфляційного спаду. І якщо динаміка інфляції збережеться, то навряд чи вдасться втримати її на рівні менше 10% річних, що передбачено бюджетом на 2008 рік. Ну, а заява про спад індексу споживчих цін у перші два місяці 2008 року порівняно з останнім місяцем четвертого кварталу 2007-го (зі 107,4% до 105,7%) взагалі виглядає, м’яко кажучи, дивно. Індекси можна рахувати по-різному, але будь-хто з тих, хто регулярно відвідують магазини, знають, знизилися споживчі ціни за цей період чи зросли.
Проте складати реєстр прикладів невмотивованої критики чи такої ж невмотивованої хвали, що лунає на адресу уряду, не так уже й цікаво. Набагато цікавіше спробувати визначити, які реальні наслідки можуть мати кроки, здійснені урядом, уже в найближчому майбутньому.
Сказала – зробила
З позитивних результатів чи не найвагоміший – спроба політичної сили, що сформувала уряд, засвідчити виборцям прагнення виконувати свої передвиборчі обіцянки. Це дуже потужний крок: чи не вперше люди усвідомили, що влада не збирається шукати причин, чому обіцяне не можна виконати, а береться за його виконання. Виплата компенсацій по радянських ощадних внесках за складністю схожа на відому біблійну історію про п’ять хлібів і дві риби, яких вистачило на п’ять тисяч чоловік. До Юлії Тимошенко урядовці впадали в ступор від подібного завдання, адже просте зіставлення суми загальної заборгованості з наявними в бюджеті ресурсами доводило нереальність компенсацій «усім і одразу». Натомість Тимошенко змогла знайти чи не єдиний спосіб зробити це без залучення чудес. Факт, що «найбільш спраглі» отримали компенсацію протягом кількох днів. Однак факт і те, що зараз у провінції тих, хто прийшли після того, як основна хвиля спала, записують у чергу на компенсацію на кінець літа. І навряд чи можна
звинувачувати уряд у підступності: зрозуміло, що тільки така «сегрегація» дає змогу здійснювати виплати, не загнавши економіку в шоковий стан.
По-друге, Юлія Тимошенко демонструє незаперечні здібності до адміністративного закручування гайок на «розхлябаних» напрямках: таких, як митниця та податкова. Збільшення в січні-лютому надходжень з податку на прибуток підприємств на 61,8%, ПДВ на українські товари – на 32,3%, і на імпортні – на
76,1% є, незаперечно, значним досягненням уряду. Митниця продемонструвала ще більш вражаючу динаміку – збільшення надходжень на 45,1% у січні й на 97,9% у лютому. Плачі про «роздягання економіки» тут недоречні: податки й мито треба платити всім без винятку, і якщо цього не робили раніше, то рано чи пізно час звикати. А уряд завдяки цьому успішно вирішив, якщо не стратегічне, то тактичне завдання: де взяти кошти для забезпечення додаткових витрат, передбачених бюджетом.
Експропріація експропріаторів
Нарешті, позитивної оцінки заслуговують дії Тимошенко з ліквідації найбільш нахабних оборудок, внаслідок яких державна власність опинилася в розпорядженні тих чи інших фінансово-промислових груп. Якщо вже власник «Привату» Ігор Коломойський, якого традиційно називали «спонсором БЮТу», почав вживати на адресу прем’єрки такі епітети, як «чорна вдова» й «троцькістка», котра «ненавидить великий капітал», то, вочевидь, уряд уже наступив йому на дуже болючий мозоль. Показово, що, на відміну від 2005 року, коли налякані Помаранчевою революцією олігархи впали в паніку, очікуючи швидкого «розкуркулення», зараз таких настроїв немає. Коло «поганих хлопців» визначене, й воно не таке вже й широке. Інше питання – які «хлопці» прийдуть на їх місця, але, як кажуть, не розбивши яєць, не спечеш яєшні. Що ж до ризиків, то тут знову напрошуються паралелі з Наполеонівськими «ста днями». Тоді, проявивши себе блискучим тактиком, Бонапарт зазнав стратегічного програшу – перемогти у війні проти всієї Європи він не міг. Урядові Тимошенко в цьому сенсі загрожують потужні негативні процеси на світових ринках. Важко пояснити людям, що бензин і продукти харчування дорожчають «в руслі» загальносвітової тенденції, якщо ще не забулися передвиборчі ролики БЮТ з критикою Партії регіонів за зростання цін. Збіг кількох зовнішніх макроекономічних факторів – подальше подорожчання енергоносіїв, скорочення попиту на метал у зв’язку з рецесією на Заході, а також проблеми з урожаєм (зараз перспективи дуже обнадійливі, але погода може зіграти з сільським господарством жорстокий жарт) – напевне призведе до зниження темпів економічного розвитку в Україні, зростання інфляції та цін.
Якщо країна почне «проїдати» більше, ніж заробляє, єдиним виходом буде «затягнути паски», а, отже, виконання задекларованих урядом масштабних соціальних обіцянок доведеться зупиняти. І тут уже вороги згадають Тимошенко все. Однак Бонапарт казав: «Бог на стороні великих батальйонів». А зараз батальйони Тимошенко найбільші.