Росія призначила зіркового актора й інструктора з бойових мистецтв Стівена Сіґала Послом доброї волі на волонтерських засадах. Навряд чи він дістав призначення завдяки навичкам в аналітиці чи плануванні, що найбільше важать у традиційній дипломатії. Зате багатьох перевершує за іншим важливим критерієм — наявністю корисних зв’язків. Сіґал потоваришував із президентом Росії Владіміром Путіним, якого назвав «одним із найвеличніших серед нині живих світових лідерів». 2013 року актор виступив посередником під час зустрічей російських та американських високопосадовців, на яких обговорювалися спільні контртерористичні заходи після вибухів у Бостоні. 66-річний володар чорного пояса (мається на увазі Сіґал, бо Путіну 65) відповідатиме за «гуманітарні» відносини зі США, як заявило Міністерство закордонних справ РФ, тобто долучиться до атаки Кремля на Захід із застосуванням м’якої сили.
Читайте також: Кого боятися більше?
Росія має справді дивовижний хист залучати такі активи (серед них Жерар Депардьє, Рой Джонс-молодший та Мікі Рурк). Колись гангстери й комуністи були улюбленими антигероями голлівудських сценаристів. Сучасна російська клептократія та ностальгія за радянськими часами мають ставати мішенями для героїв бойовиків, а не приваблювати їх. Однак ворожість проти ісламістського тероризму, якою чваниться російський режим (нехай і тільки на словах), перегукується із нинішніми уявленнями про крутих мачо. Таке саме враження справляє соціальний консерватизм РФ. Американським чоловікам, яких бентежить рух #metoo, до вподоби країна, де чоловічий шовінізм викликає радше сміх, аніж осуд (Сіґал назвав кампанію, спрямовану проти сексуальних домагань, «полюванням на відьом», у той час як проти нього висунуто кілька відповідних звинувачень, але він заперечує провину).
Та вміння Кремля залучати на свій бік підстаркуватих знаменитостей менш важливе, ніж те, як росіяни використовують ці козирі. Зв’язки росіян з іноземними правими угрупованнями тягнуться ще з 1990-х (запитайте в естонців, латвійців та литовців). Диверсійний вплив вони поширюють через банди байкерів, через активістів, що борються зі злочинністю, через любителів пейнтболу, через захисників права на зброю та через школи бойових мистецтв. У цьому світі Сіґал може бути неабияк корисним. От уявіть: у США проводиться змагання, спонсори — росіяни, а майстер айкідо судить чи вручає нагороди. Це відчинить Росії двері до поп-культури та мейнстримної консервативної політики.
Парадокс тут очевидний. Один вектор кремлівського впливу — підтримка антиамериканських лівих у Європі та Латинській Америці. Другий — налагодження зв’язків з американськими ультрапатріотами, дехто з яких настільки захоплений унікальністю та величчю своєї країни, що ставить під сумнів ідею лідерства на основі колективної безпеки. Деякі іноземні друзі Росії швидше влізуть у спільну бійку, ніж поділяться пивом чи місцем на подіумі.
Читайте також: Від «зачарованих на Схід» до «зачарованих на Захід»
Та західним фахівцям із безпеки від того не легше. РФ зазвичай радше сіє розбрат і недовіру, аніж виявляє прихильність до певної партії чи підтримує якусь справу. Іноді це таємна діяльність, яка найчастіше лишається поза увагою нашої контррозвідки та органів кримінальної юстиції. Хоча інколи це й абсолютно відкрита активність.
Методом боротьби можуть бути візові санкції. Такі країни, як Естонія та Україна, заборонили Сіґалу в’їзд після того, як він 2014 року взяв участь у байкерському шоу, влаштованому прокремлівською організацією мотоциклістів «Ночные волки» в Севастополі. Споживачі можуть ігнорувати фільми Сіґала, хоча з такими провальними проектами, як останнім часом, організовувати бойкот не буде потреби.
Діяльність Сіґала в США тепер буде піддано критичному аналізу, і недарма. Згідно з американським законодавством йому, можливо, доведеться зареєструватися як іноземному агенту й пояснити, чим займається. Заяви ті будуть цікаві. Та, на відміну від прозахідних росіян, Сіґал може не боятися бюрократичних знущань, залякувань чи замахів. Та це й не потрібно. Те, що актор може вільно й ефективно лобіювати інтереси ворожої іноземної держави, певною мірою свідчить про нашу слабкість. Але водночас показує і нашу силу.
——————
Під час виставки, присвяченої російсько-грузинській війні 2008 року, яка проводилася в Лондоні у посольстві Грузії, до приміщення увірвався проросійський пропагандист Ґрем Філліпс. Чоловік намагався зірвати захід, вигукував конспірологічні гасла, зазначаючи, що лише він є носієм правди про конфлікт. Переконував відвідувачів, що виставка прославляє грузинських фашистів, які нібито винні в злочинах проти мирних людей. За деякий час пропагандиста затримали працівники дипломатичної поліції. Філліпс відомий своєю співпрацею з терористичними організаціями «ДНР-ЛНР» і створенням упереджених матеріалів для російських мас-медіа.