В останньому інтерв’ю Тижню він висловив украй гострі застереження щодо згортання демократії в Україні й окреслив вплив парламентських виборів на майбутні відносини української влади із Заходом.
У. Т.: Як ви прокоментуєте заяву американського Державного департаменту й відгуки інших західних країн на парламентські вибори в Україні?
– У реакції Держдепартаменту США, Євросоюзу та більшості європейських країн помітно серйозне розчарування. Загальне відчуття: Україна зробила істотний крок назад. Річ не в тому, що трапилось у день виборів, голосування пройшло відносно нормально. Влада використовувала адмінресурс упродовж кампанії, кандидати не мали рівного доступу до ЗМІ. Є питання щодо прозорості роботи Центральної виборчої комісії. Та й зрозуміло, щó можна сказати про вибори в країні, де два лідери опозиції – Юлія Тимошенко і Юрій Луценко – перебувають за ґратами. Весь електоральний процес був сумнівним, особливо коли порівнювати із президентськими перегонами 2010 року та парламентськими 2007-го.
У. Т.: Вибори завершилися, Державний департамент США зробив заяву. Що далі?
– Треба трохи зачекати. Українська влада мала змогу провести чесні й прозорі вибори. Цього було б достатньо, аби покращити відносини із Заходом. З’явився б привід говорити про подальше співробітництво. Цього не сталося. Гадаю, у Вашингтоні та західноєвропейських столицях ті вибори сприйматимуть як черговий доказ, що адміністрація Януковича зійшла із демократичного курсу. Це не означає нічого доброго для України.
У. Т.: Поясніть, що насправді стоїть за останньою заявою Держдепартаменту, а також резолюціями Конгресу й Сенату США?
– Обидві резолюції дуже добре передають, що насправді думає Конгрес про Україну, і вказують на те, що американська влада розглядає можливість санкцій. Найбільше вражає, що остання резолюція сенатора Річарда Дурбіна, підтримана Сенатом у вересні, закликає не видавати візи окремим українським чиновникам. Хтось у вашій державі казав, ніби процес її ухвалення не був легітимним (зокрема, відповідну заяву зробило вітчизняне МЗС. – Ред.). Це просто смішно. Американський Конгрес упродовж 20 років був дуже й дуже доброзичливий до України. І тут жодна людина не виступила проти. Не лишилося нікого, хто захищав би нинішній уряд. Є загальне бачення, що сьогодні Україна вже не демократична держава. Це очевидно.
У. Т.: Коли говорите про санкції стосовно неї, що це означає?
– Мушу уточнити, що йдеться не про українське населення, а про уряд. Обмеження стосуватимуться конкретних людей, відповідальних за регрес та згортання демократії. Так, поки зарано говорити про впровадження санкцій у найближчому майбутньому, але ще рік тому не було й таких розмов.
У.Т.: Чи є прецедент уживання таких заходів? Досі не проголосовано навіть за «список Маґнітского», який передбачає обмеження на в’їзд до США, а також арешт активів 60 чиновників РФ, причетних до загибелі у в’язниці тамтешнього адвоката?
– Так, щодо справи Маґнітского голосування теж іще не відбулося, але насправді деякі люди зі згаданого списку вже серед тих, кому не видаватимуть віз. США хочуть, щоб це було не адміністративне рішення, а закон, ухвалений Конгресом. 10 років тому такі санкції було застосовано проти Білорусі. Тобто досвід впровадження такого роду адміністративних і законодавчих ініціатив є. Звісно, Україна не Білорусь. Поки. Але варто звернути увагу, наскільки негативною була реакція Москви на «список Маґнітского». Це дієвий захід, і, за моїми спостереженнями, в Конгресі США є люди, готові підтримати такі дії проти Києва.
У. Т.: Що ще окрім виборів може стати приводом ужити санкції?
– В Україні є цілий комплекс проблем, які складаються в невтішну картину. Це, зокрема, знову-таки дві останні електоральні кампанії – парламентська й місцева. Вони не були настільки прозорі, як вибори від 2004-го до 2010-го. Є стурбованість роллю Конституційного Суду, котрий трактує Основний Закон таким чином, що більше влади дістає президент. Крім того, має місце занепокоєність роботою Верховної Ради. Звісно, важлива ситуація довкола арешту Тимошенко й Луценка та інших опозиційних політиків. В Україні ще ніколи не ставалося чогось такого. Лише за нинішньої влади зафіксовано випадки, коли суперники, які програли на виборах, опинилися за ґратами. Зі звинуваченнями, висунутими проти Юлії Тимошенко, а це насамперед зловживання посадовим становищем, можна й посперечатися. Якщо тодішній прем’єр підписала невигідну газову угоду з Росією, то в Європі це вважатимуть не чим іншим, як політичним рішенням. А отже, і її покарання має бути політичним, а вона його зазнала – програла президентські вибори у 2010-му. Ніхто на Заході не розглядає цієї справи як кримінальної. Звісно, сам судовий процес сприймали як фарс. Заяви про те, що все відбувалось у межах українського законодавства, непереконливі. Шкода, але мушу визнати: 2010-го я був серед тих людей, які казали, що Вікторові Януковичу треба дати шанс. Тоді він виграв прозорі вибори. Все було в його руках. На жаль, ми спостерігаємо постійний регрес. Коли Янукович став президентом, у Вашингтоні було розуміння, що Україна не хоче приєднуватися до НАТО. Власне, я не мав певності, що Київ готовий до членства у Північноатлантичному альянсі. Ми з розумінням і повагою поставилися до такого рішення. Тоді ж таки, у 2010-му, було усвідомлення, що Україна хоче співпрацювати з ЄС. Однак згортання демократії робить процес інтеграції з Євросоюзом куди складнішим. Останні парламентські вибори тільки погіршують ситуацію.
Читайте також: Девід Кремер: «Ми надто довго говорили про пряники. Пряники не працюють»
У.Т.: Який вплив на відносини з Україною справить повторна перемога на президентських виборах у США Барака Обами? Чимало експертів стверджують, що через політику перезавантаження з Росією Білий дім готовий розглядати Україну як сферу впливу останньої.
– Категорично не згоден. Мені здається, адміністрація Барака Обами доволі сувора щодо Москви. Кількість заяв щодо Росії, зроблених упродовж останніх чотирьох років, величезна. Певно, їх більше, ніж за Джорджа Буша-молодшого. Додам: є дві причини, чому Україну не варто розглядати лише в контексті відносин із Росією. Перша з них звучить, може, не надто справедливо. Коли США ведуть перемовини з Кремлем, то обговорюють важливіші теми (скорочення озброєнь, Іран, Афганістан), тоді як згортання демократії та порушення прав людини в Росії – це лише одне з багатьох питань. Так, Київ не потрапляє в ціле коло найбільш пріоритетних тем для Вашингтона та Європи. Повторюся: це не зовсім справедливо щодо нього, але така реальність. Друга причина (тут я хочу акцентувати): Віктор Янукович заявив про те, що Україна, на відміну від Росії, прагне приєднатися до ЄС. Це означає, що планка підвищена і що вона поділяє цінності об’єднаної Європи, насамперед коли йдеться про дотримання демократичних стандартів. Такою була заява української влади, а значить до неї інше ставлення та вимоги, аніж до російської.
Я добре знаю: в Україні є люди, які міркують, мовляв, Захід настільки занепокоєний можливістю перетворення їхньої держави на сферу російського впливу, що готовий пробачати все. Це не так. Та я сам не думаю, що Україна аж так хоче бути частиною Росії. Можливо, у якихось геополітичних розрахунках перебування вашої держави у сфері впливу РФ не буде сприятливим для Європи. Однак європейці наразі не дуже цим переймаються. Як на мене, питання в тому, що тісніші стосунки з Росією замість інтеграції з ЄС завдадуть куди більше шкоди Україні, аніж Заходові.