У. Т.: Оборонна політика НАТО і Сполучених Штатів наразі лише діє у відповідь. Як зробити її превентивною?
– Те, що ви бачите вже зараз, – посилення й гарантії цієї політики в межах НАТО для прикордонних держав, як-от інтенсивніше патрулювання повітря в країнах Балтії, збільшення там ротаційних розгортань. Таким чином ми прагнемо засвідчити відданість США безпеці НАТО і всіх його членів. Мета цього – надіслати меседж Путіну, який стримав би його від намагань повторити свої українські дії в Балтійському регіоні. Гадаю, ми повинні показати йому: те, що він зробив у Грузії і до чого вдається тепер в Україні (мова про спроби «проковтнути» Крим і дестабілізувати Схід), не вдасться. Він може думати, що в нього все добре виходить тактично, але стратегічно це провал. Окрім того, йдеться про допомогу Україні в перетворенні її на життєздатну державу та в забезпеченні нею кращого добробуту для свого народу, а також про сприяння зміцненню відносин Києва з інституціями та країнами Заходу.
Ніщо з цього не повинне бути загрозою для Росії. Як на мене, то нам слід запевнити її, що Україна, використовуючи своє суверенне право приєднуватися до західних інституцій, може зберігати традиційні та економічні зв’язки з РФ. Але річ у тому, що Київ має вирішувати це самостійно.
Україна нині може здобути велику вигоду з уваги, яку їй приділяє Захід, і зробити те, що не вдавалося впродовж останніх двох десятиліть. Зокрема, отримати хороший, некорумпований уряд, що працюватиме на благо народу, розвиватиме економіку й боротиметься з корупцією. Це дуже масштабні завдання, але водночас і можливості, бо нині увага всього світу зосереджена саме на Україні й вона може це реалізувати. Сподіваюся, таким і є намір президента Порошенка. Польща – ось приклад країни, яка за останні два десятиліття зробила правильний вибір і прийняла важкі рішення, в результаті чого стала вельми благополучною. Нам потрібно допомогти Україні зі схожими нелегкими рішеннями.
Читайте також: Власний інтерес
У. Т.: Зараз багато говорять про те, чи може Україна отримати допомогу зброєю та боєприпасами зі США. Чи реально це, на вашу думку?
– Обговорення із цього приводу почались, але, зауважмо, зброя не робить армії. Ви можете мати військо без зброї, але, маючи тільки зброю, війська не отримаєте. Що Україні справді потрібно зробити нині, це подивитися на свої ЗС, які потребують реформування, професіоналізації, якіснішого вишколу, кращого політичного керівництва. Упродовж останніх десятиліть на їхні потреби не звертали уваги, тож проблемі не зарадиш самим рішенням Заходу надати озброєння (хоча, сподіваюся, він на це погодиться). Чи вийде збудувати армію, що буде здатна захищати державу й народ України, підтримувати її уряд, залежить від самих українців та їхнього керівництва. Ми можемо посприяти в цьому процесі, але є речі, що їх ваші співвітчизники повинні зробити самостійно.
Читайте також: Україна як об'єкт геополітики
У. Т.: Україна має багато угод про торгівлю озброєннями з Росією, але такі оборудки з агресором – це дещо дивно (на момент виходу інтерв’ю президент Порошенко дав наказ зупинити будь-яке військове співробітництво з РФ. – Ред.). Чи допоможе Захід переорієнтувати цей український ринок?
– Києву доведеться прийняти рішення, що робити з тими угодами. Чи може Україна стати постачальником зброї до західних країн? Не знаю. Щоб побачити, чи це можливо, її чиновники повинні вести розмову з керівництвом НАТО.
У. Т: Американсько-російський діалог був сферою вашої особливої відповідальності, коли ви працювали заступником радника з національної безпеки Джорджа Буша. Як відносини Вашингтона з Москвою мають будуватися зараз?
– НАТО є партнером США в питаннях безпеки вже понад 50 років, і так буде надалі. Альянс мав політику взаємодії з РФ і намагається розробити форми співпраці з нею: це те, чим займалася Рада Росія – НАТО. Річ насправді в тому, яким є статус таких установ у Росії, котра, здається, відвертається від правил гри в стабільній Європі, від поваги до суверенітету, територіальної цілісності й незастосування сили. Це правила, сформульовані наприкінці холодної війни. Перше питання: чи можемо ми, вживаючи серйозних заходів, переконати Москву повернутися до тогочасних основних положень, котрі, як бачиться, посприяли миру та процвітанню в Європі й здатні допомогти їм у Росії? Що робитиме РФ: повернеться до цих принципів чи рухатиметься в іншому напрямку? Якщо вона обирає друге, то постає запитання: що корисного ми можемо зробити в такій організації, як Рада Росія – НАТО? Але це стосується завтрашнього дня. Нині актуальним є те, чи зуміємо придумати низку заходів, які гальмуватимуть авантюризм Москви у майбутньому, стримуватимуть її від дій на кшталт тих, що були в Грузії і мають місце в Україні. Важливо, чим саме можемо переконати союзників, що їм не слід боятися такої активності, й чим – Росію, що їй необхідно повернутися до основних принципів, установлених після холодної війни в Європі. Питання ще й у тому, чи вдасться нам створити серйозні позитивні та негативні стимули, щоб здобути такі результати. Якщо ми того не можемо і РФ справді обирає інші відносини із Заходом, то це потребуватиме нового виду стратегії.
У. Т.: Ви згадали про нові методи стримування Росії. Якими вони можуть бути?
– По-перше, це військові заходи, які ми зробили, щоб показати, що виконуємо свої зобов’язання в межах НАТО. Їх провели всі країни Альянсу.
По-друге, ми маємо почати протистояти російській пропаганді. Під час обіду мені сказали, що Росія закликала всі сторони вивести своїх найманців з України. Це смішно, ніби в Заходу там є якісь найманці. Усі вони насправді з Росії. Ми повинні показати РФ, що вона не піде далеко зі своїми «фактами», із власною версією «правди».
По-третє, слід повернутися до справи побудови вільної і мирної Європи. А це означає надання допомоги таким країнам, як Україна, Молдова і Грузія, для підтримання їхніх успіхів у сфері побудови демократичного, процвітаючого та безпечного майбутнього.
По-четверте, частиною стримування Кремля є перетворення України на успішну державу. Йдеться про працю для її народу, щоб нарешті отримати уряд, відданий політичним реформам, належне управління, антикорупційні заходи, економічні реформи; уряд, який забезпечить ринкову економіку і зможе взяти на себе більше відповідальності щодо гарантування безпеки, роблячи те ефективно. Це довгострокові проекти, але я думаю, що ми повинні почати зараз. Інші нагальні питання: як зламати залежність європейських країн від російських нафти й газу; як адаптувати Трансатлантичну угоду про зону вільної торгівлі?
Гадаю, всі ці речі пошлють Путіну чіткий сигнал, що йому не під силу зламати Захід.
Читайте також: Трансатлантичне перезавантаження
У. Т: В ЄС не видно єдності.
Як США можуть вплинути на ситуацію, щоб згуртувати Європу? Може, потрібно співпрацювати з окремими країнами?
– У нас є такі відносини, але члени ЄС – то члени ЄС. Євросоюз має говорити одним голосом у міжнародних справах.
І вони це зможуть, бо змінюють зараз своє керівництво. Крім того, лідери окремих країн Європи повинні почати публічні виступи на захист проекту ЄС, пояснити своїм народам, про що мова і що дії Путіна потенційно загрожують 40–50 рокам європейської інтеграції. Це потрібно зробити зараз, щоб захистити Євросоюз, активізувавши громадськість на підтримку рішучих заходів за напрямами, які я щойно описав, утримати Росію від агресивної поведінки, переконати її повернутися до принципів порядку, встановлених по закінченні холодної війни.
Біографічна нота
Стівен Гедлі – радник з питань національної безпеки США
в апараті президента Джорджа Буша у 2005–2009 роках.
У 2001–2005-му обіймав посаду заступника радника з національної безпеки. Від 1974-го до 1977-го працював у Раді національної безпеки. Здобув бакалаврський ступінь з управління Університету Корнелла
в 1969 році. Пізніше став доктором юридичних наук у Єльській школі права. Нині працює в Раді зовнішньої політики Держдепартаменту США