Професор Фіш є автором монографії «Чи справді мусульмани відрізняються? Погляд на докази» (Оксфорд, 2011), книжок «Зрада демократії в Росії: відмова від відкритої політики» (Кембридж, 2005), котра отримала премію від Американської асоціації політичних наук як найкраща книжка 2006 року у номінації «Порівняльна демократизація», і «Демократія на порожньому місці: опозиція і режим в новій російській революції» (Прінстон, 1995).
Стівен Фіш – співавтор «Довідника національних законодавчих органів: Глобальний огляд» (Кембридж, 2009) та «Посткомунізму і теорії демократії» (Прінстон, 2001).
Він працював старшим науковим працівником у Фонді імені Фулбрайта, 2007-го був запрошеним професором в університеті Аірланґґа, Сурабая, Індонезія та в 2000 і 2001 роках в Європейському університеті в Санкт-Петербурзі. Тиждень спілкувався з паном Фішем про останні події в Єгипті та про те, як вони вплинуть на ситуацію в країні та регіоні.
У. Т.: Професоре Фіш, обраний у Єгипті президент-ісламіст Мохаммед Мурсі прагне отримати підтримку в країні. Наскільки реальним є досягнення взаєморозуміння нового очільника держави з єгипетським народом?
– Президент Мурсі має величезні можливості, щоб заручитися неабиякою підтримкою в суспільстві. Його основними цілями є: скорочення впливу військових, завдяки чому з’явиться можливість притягнути чиновників режиму Мубарака до правосуддя; зниження корупції; створення більш справедливого суспільства і підвищення ролі ісламу в суспільному житті, що має велику підтримку серед його співвітчизників.
Він не заплямований тісними зв’язками з режимом Мубарака. У нього сильна організаційна база – «Брати-мусульмани», в яких він був провідною постаттю на виборах та яка є найорганізованішою політичною силою в Єгипті. Він матиме значну підтримку в парламенті, який було всенародно обрано.
Мурсі не дуже харизматична особистість. Він досвідчений інженер, який отримав ступінь доктора філософії в Університеті Південної Каліфорнії і працював на посаді професора в Америці в 1980-х роках, перш ніж повернутися до Єгипту, але він не є блискучою особистістю.
Фактично Мурсі став кандидатом у президенти другого призиву від «Братів-мусульман», після того як першу кандидатуру від цієї організації, Хайрата ель-Шатера, дискваліфікували незадовго до виборів через технічні особливості. Хайрат ель-Шатер – знаменитий дисидент і дуже заможний бізнесмен, котрий до народного повстання 2011 року, провів понад 10 років у в’язниці, є значно видатнішою особистістю, ніж Мурсі.
Абдул Монейм Абуль Фотух, лікар і авторитетний активіст, якого донедавна активно підтримували «Брати-мусульмани» (і якого Мурсі переміг у першому турі президентських виборів), також, можливо, є більш привабливою фігурою, ніж Мурсі.
Але брак у Мурсі публічного іміджу може навіть допомогти йому. Він ближчий до єгипетського обивателя, ніж багатий Хайрат ель-Шатер чи витончений Абдул Монейм Абуль Фотух. І він зможе ефективніше порозумітися з простими людьми. Дехто з аналітиків вважав, що він вийде до другого туру президентських виборів, а ще менше прогнозували, що він стане президентом. Тим не менш, він виявився більш привабливою політичною фігурою, ніж на те очікували більшість спостерігачів.
У. Т.: Новий президент Єгипту Мохаммед Мурсі боротиметься за владу з військовими. Чи є в нього шанси на перемогу в цьому двобої?
– Нині багато спостерігачів, на мою думку, переконані, що військові готуються невизначений час контролювати єгипетську політику. Хоча я згоден з тим, що військові є грізною силою, проте вважаю, що кваліфіковані політики мають можливість повернути військових назад до казарм, де їм належить бути, із коридорів влади, де їм немає законного місця.
У Латинській Америці в 1980-х роках багато хто боявся, що збройні сили, попри те, що вони формально відмовилися від політичного контролю, ніколи не захочуть зробити цього повністю. Але все ж, талановитим і обраним народом політичним діячам всюди по Латинській Америці вдалося ліквідувати політичну владу військових організацій.
Протягом десятиліть військові в Аргентині та Бразилії пройшли шлях від гегемоністських сил до опори обраних волею народу політичних діячів. Точно так само і військові сили в Індонезії, котрі контролювали цю велику державу наприкінці правління Сукарто, тобто наприкінці 1990-х років, мусили змиритися з тим, що їхній вплив протягом останнього десятиліття різко зменшився. Беззбройним людям завжди важко змусити озброєних відмовитися від влади, але цього можна досягнути. В єгипетському випадку здатність Мурсі відсунути військових від влади може, зокрема, бути підкріплена двома чинниками.
По-перше, Мурсі дуже прагне приборкати військових, і виконання цього завдання є одним із пріоритетних для нього. Його, як і багатьох його колег, військові піддавали переслідуванню протягом багатьох років, і він особисто зневажає ті групи у військовому середовищі, які наполягають на тому, що вони мають законне право на політичну владу.
По-друге, воєначальники після відходу від влади Мубарака навесні 2011 року так кепсько керували країною, що військові втратили більшу частину підтримки, котру колись мали у суспільстві.
Більшість єгиптян поділяють неприйняття Мурсі військового контролю. Багато людей, які не люблять Мурсі або підтримували «Братів-мусульман, проголосували за Мурсі в другому турі президентських виборів здебільшого того, що вони бачили в ньому антивійськового кандидата, а його суперник, Ахмед Шафік, був людиною військових. Не варто забувати, що єгиптяни можуть повернутися на вулиці в знак протесту, якщо військові знову візьмуться блокувати роботу цивільних політичних діячів.
У. Т.: Проблеми Єгипту не можуть бути вирішені всі відразу. Але у президент Мурсі не має часу на те, щоб довести, що він здатний реалізувати свою програму. Адже весь світ спостерігає за тим, що він робитиме далі…
– Це правда, що і єгиптяни, і спостерігачі за кордоном багато на що очікують від Мурсі і покладають великі сподівання на його адміністрацію. У той же час, більшість єгиптян, а також багато поінформованих іноземних спостерігачів, добре усвідомлюють, що він не може швидко вирішити складних політичних та економічних проблем Єгипту. Понад те, більшість людей розуміє, що його влада, як і раніше, надзвичайно обмежена військовими.
У. Т.: Чи можна сказати, що в Єгипті перемогла демократія?
– Ні. Допоки військові залишили собі велику частину політичної влади допоки країною не керують обрані цивільні політики, ми не можемо сказати, що громадяни упраляють державою. А допоки громадяни не керують державою через своїх вибраних представників, ми не можемо вважати, що демократія є.
За останні 18 місяців Єгипет досяг неабияких успіхів. Було проведено вибори, як парламенту, так і президента, справді на конкурентній основі. Громадяни під час обох виборів користувались широкою можливістю обирати. А президентські перегони засвідчили енергійне змагання серед серйозних громадських діячів.
Це контрастує з останніми президентськими виборами в Росії, на яких Путін, по суті, призначив групу лакеїв, корисних недоумків, котрі є багаторічними його «противниками», участь і програш яких наперед було запрограмовано. У той час, як його серйозні противники або дискваліфіковані, або залякані, що справляє дуже гнітюче враження. А в Єгипті засоби масової інформації тепер є відкритими для публічних дебатів.
Тенденції, котрі нині спостерігаються в Єгипті, є точною протилежністю тому, що ми бачимо в найбільших країнах слов’янського світу. У той час, коли Росія повернулася до примітивної, хижої форми автократії, і коли демократія в’яне в Україні, найбільша країна в арабському світі зробила стрибок у напрямку до самоврядування. Проте, поки військові зберігають політичні впливи, ми не можемо сказати, що демократія здобула перемогу в Єгипті.
У. Т.: Чи буде президент-ісламіст відстоювати загальнолюдські цінності, поважати права усіх громадян Єгипту, зокрема, жінок і релігійних меншин?
–Це дуже важливе питання, пов’язане з експериментами з демократією у всьому мусульманському світі. Коли ми думаємо про ісламські політичні системи, то схильні думати про Саудівську Аравію, Іран, Судан чи, можливо, Пакистан за Зія-уль-Хака. Проте в усіх цих випадках лідери прийшли до влади за допомогою сили, а не через урни для голосування та виборчі бюлетені.
Ісламісти, які опиняються при владі та отримують її за допомогою справедливих виборів, є відносною рідкістю. Хоча поведінка декількох ісламістських урядів, які отримали владу за підсумками вільних виборів, дає певні підстави для оптимізму. Нещодавно обраний уряд Тунісу, який очолюють ісламісти, а також ісламістський уряд у Туреччині, котрий перебуває при владі протягом десяти років, продемонстрували прихильність до плюралізму. Вони не обмежили права жінок. Тим не менш, ні Туніс, ні Туреччина не мають значних немусульманських меншин.
Населення обох країн є майже однорідним мусульманським. У Єгипті ж проживає велика християнська меншина. Наразі невідомо, як ісламісти Єгипту поводитимуться стосовно немусульман. Досі Мурсі застосовував риторику, котра була обнадійливою. Мурсі чудово розуміє, що виборці віддали три п’ятих своїх голосів за відверто світських кандидатів. Найбільше з цих голосів отримали Ахмед Шафік, а також колишній генеральний секретар Ліги арабських держав Амр Мусса.
Мурсі усвідомлює, що більшість єгиптян не прагнуть теократії. Його оцінка цього факту є значно важливішою, ніж будь-яке його бажання заспокоїти США або будь-які інші іноземні держави, і пояснює, чому він налаштований на відповідний тон і докладає всіх зусиль, щоб представити себе як президента всього єгипетського народу.
У. Т.: Як надалі можуть розгортатися події в Єгипті?
– Для цієї країни розпочинається тривалий період, який ставить перед ним нелегкі завдання. Його економіка, котра частково залежить від туризму, зазнала певних втрат через потрясіння останніх 18 місяців. Єгипет ніколи не знав реальної демократії, тож його політичний та економічний розвиток протягом багатьох десятиліть перебував у глухому куті, куди його загнала стара диктатура. Ситуація з безпекою в країні погіршилася.
Військові продовжують застосовувати владу і володіти цією владою, демонструючи приголомшливу некомпетентність і жорстокість. Але я оптиміст щодо політичного майбутнього Єгипту. Громадяни цієї країни довели, що вони готові і в змозі заплатити високу ціну, щоб отримати свободу. Демонстрації, котрі привели до падіння режиму Мубарака, були блискуче сплановані і організовані багатьма тисячами молодих людей, які мали надзвичайно велику мотивацію.
Щоразу, коли результатам революції погрожували ретроградні елементи старого режиму, люди знову виходили на вулиці, показуючи, що вони не збираються допустити цього.
Швидко з’являється енергійний новий політичний клас, який включає в себе сміливих, розумних діячів багатьох політичних орієнтацій, включаючи ісламістів, арабських націоналістів, соціалістів і лібералів. Єгиптяни лише на початку того, що, безумовно, буде довгим і звивистим шляхом, але я вважаю, що це просування приведе їх до прогресу.