Позаяк Захід не хоче воювати з Росією через Україну, економіка стала основним важелем, яким він намагається переконати Владіміра Путіна відступити. Головні економічні інструменти – санкції, що від березня поступово посилюються. У середині лютого міністри закордонних справ держав ЄС укотре підтвердили вибір на користь саме санкцій як політики стримування, коли ухвалили нові обмеження проти 19 фізичних і 9 юридичних осіб (запровадження відкладали на тиждень, щоб дати шанс дипломатії).
Проте кілька компаній, які мали б потрапити під санкції через зв’язки з окремими російськими олігархами, вчасно на них зреагували, а тому виплуталися. Вони розмили частки власників, що підпадають під обмеження, до рівня, нижчого за поріг їх застосування супроти бізнесу. «Те, наскільки нахабно [деякі російські юридичні особи] уникають санкцій, викликає запитання щодо дієвості наявної системи та бажання Заходу домагатися виконання власних правил», – сказано в підсумку неопублікованого, але прочитаного нашими журналістами звіту однієї компанії, яка здійснює корпоративні розслідування. Звіт було складено для однієї з тих багатьох західних фірм, які не знають, із ким можна вести бізнес у режимі санкцій, а з ким – ні.
Один із вражаючих прикладів – «Согаз». Ця страхова компанія, заснована Газпромом, надає послуги російським фірмам, багато з яких зараз потрапили під санкції. Вона перестраховує свої ризики на західних ринках, а ще спонсорує вищу футбольну лігу Росії. Кожен член ради директорів «Согаза», зокрема й президент Газпрому Алєксєй Міллєр, пов’язаний із тією чи тією юридичною особою, на яку поширюються обмеження. Племінник Путіна – заступник голови «Согаза».
До березня 51% «Согаза» належало банку «Россия» через дочірню компанію «Аброс», що перебуває цілком у власності останнього. «Россия» – 17-та за розміром фінустанова РФ, а її засновники мають зв’язки з Путіним. Решту акцій «Согаза» було поділено між Газпромом, його дочірніми компаніями та іншими особами, наближеними до російського президента. Серед них (опосередковано) інвестор-мільярдер Ґєннадій Тімчєнко, якого в Америці зараховують до «внутрішнього кола» Путіна (сам магнат це заперечує).
«Россия» опинилася під санкціями 20 березня 2014 року. За правилами те саме мало спіткати й «Согаз» як компанію, котра на 50% чи більше перебуває у власності сторони, на яку поширено обмеження. Але, як стверджує страхувальник, «Россия» перевела 2,5% своєї частки дочірній компанії «Согаза» «Согаз-недвижимость» за тиждень до запровадження обмежень (див. «Із рук у руки»). Аналітики, які бачили документи, зазначають, що угода не була подана російським регуляторам аж до 24 березня, коли санкції вже діяли. Скорочення частки «России» в «Согазе» до меншої за 50% дало йому змогу пред’являти своїм західним партнерам аудиторські листи-підтвердження про те, що санкції на нього не поширюються. У бухгалтерських документах «Согаза» за 2013 рік, опублікованих у квітні 2014-го, згадано, що «Россия» втрачає контрольний пакет через передачу акцій, але не пояснює цієї оборудки. Одна з газет РФ навела слова джерела в «Согазе» про те, що ця перетасовка акцій була частиною «програми стимулювання вищого керівництва», запланованої ще наприкінці 2013 року (тобто до початку конфлікту в Україні).
Оборудка допомогла «Согазу» уникнути санкцій завдяки очевидній прогалині: фірма, контрольована кількома юридичними особами, на яких поширюються санкції, сама під них не потрапила, бо жоден із цих суб’єктів не володів 50% акцій «Согаза». Управління Міністерства фінансів США з контролю за іноземними активами (OFAC), яке здійснює нагляд за виконанням санкцій, ліквідувало цю прогалину в серпні. Зараз фірма може потрапити до чорного списку, якщо частка всіх сторін, до яких застосовано обмеження, сумарно дорівнює або перевищує 50% (схоже правило діє і в ЄС).
За цими новими правилами «Согаз» підпаде під санкції через зв’язки і з банком «Россия», і з компанією «Кордекс» – власницею 12,5% акцій, підконтрольною нібито Тімчєнкові, якого США внесли в чорний список (олігарх відмовився коментувати це, як і будь-які інші подробиці своїх справ). Проте в іншій надзвичайно вчасній оборудці «Россия» знову зменшила свою частку (якщо вірити документам, за два дні до оголошення змін американцями), що допомогло «Согазу» ще раз уникнути санкцій.
В опублікованому «Согазом» наприкінці серпня документі йдеться про те, що дочірня компанія «России» «Аброс» тепер володіє лише 32,3% його цінних паперів. Там сказано, що транзакція відбулася 6-го й була зареєстрована 11 серпня – якраз напередодні розширення санкцій 13-го числа (16,2% акцій перекинули на філію Газпрому, що підтвердив сам паливний гігант; він та його дочірні компанії підпадають не під повний пакет акцій, а під скорочений, наприклад під обмеження доступу до залучення капіталу на західних ринках). Це означає, що сукупна частка акцій «Согаза», яка належить особам під санкціями, зменшилася до 44,8% («Аброс» – 32,3%, «Кордекс» – 12,5%), тобто знову перебуває нижче від штрафного порога.
Ти належиш собі самому
Інший цікавий випадок: пізніше «Россия», схоже, передала контроль над «Абросом» самому ж таки «Абросу». А заодно і свій пакет у «Согазе». Умови цієї операції не розголошено. Російські медіа повідомили: у вересні в межах «реструктуризації» вона продала акції керівництву «Аброса», що було заходом мотивування керівництва. Дивне пояснення, бо в «Абросі», як виявляється, працює одна-однісінька особа. За словами тих, хто проводить розслідування, схоже, що він є «компанією-оболонкою, в якій мотивувати нікого».
Іще один дивовижний момент: крихітна часточка «Аброса» не належить керівництву компанії. Відповідно до корпоративних документів пакетом із 0,004% акцій володіє фірма «Большой дом 9», шестеро акціонерів якої (разом із найбільшим інвестором Юрієм Ковальчуком) тримають акціями «России» або пов’язані з цим банком. Двоє з них мають зв’язки із «Согазом». Цей пакет дуже маленький, але він упав у око аналітикам із компанії, що проводила розслідування на замовлення. З огляду на зв’язки цих акціонерів «слід припустити, що вони не перестають чинити вплив на «Аброс», а відтак і на «Согаз», – такий їхній висновок. Ні «Россия», ні «Согаз» не відповідають на численні електронні запити щодо цього.
Компанія «Аброс» була й залишається в американському чорному списку. Тож незрозуміло, навіщо «России», яка теж потрапила під санкції, дистанціюватися від колишньої «дочки». Можливо, фінустанова сподівалася: якщо більше не володітиме контрольним пакетом «Аброса», то й санкції з неї знімуть. Та не так сталося, як гадалося.
Окрім того, Тімчєнко разом зі шведом Торб’єрном Торнквістом заснував гігантську нафтотрейдингову компанію Gunvor. До березня 2014 року 43,6% (і 50% права голосу) Gunvor належали компанії Fentex Properties, єдиним бенефіціарним власником якої є цей росіянин. Таким самим пакетом володів фонд Frefika Foundation, засновник якого Торнквіст. Решта, 12,8% без права голосу, були розподілені поміж вищим керівництвом Gunvor.
Коли 20 березня 2014 року Тімчєнка внесли до списку санкцій OFAC, Америка припустила, що Путін має таємний економічний інтерес у компанії Gunvor. За день до того Fentex Properties продала свою частку в Gunvor Торнквістові, що в підсумку збільшило арсенал його акцій до 87,2% і забезпечило 100% права голосу. Це дало Gunvor змогу й надалі функціонувати без обмежень.
У Gunvor заперечують, що Путін є бенефіціаром компанії чи її діяльності, й кажуть, мовляв, Тімчєнко «нині не має жодного стосунку» до фірми. Вони погоджуються, що метою операції було «захистити компанію від ризиків унаслідок потенційних санкцій проти пана Тімчєнка», але заявляють, що він і Торнквіст «вели перемовини про ліквідацію задовго до самого продажу» почасти через розходження в стратегії. У компанії зауважують, що процес пришвидшився після першого раунду санкцій, запроваджених 6 березня. Gunvor наполягає, що це був «продаж за справедливою ціною» і що, всупереч будь-яким натякам на тимчасову опіку Торнквіста над пакетом, він є «незворотним».
Іще один бізнес, який пов’язують із Тімчєнком, – це Hartwall Arena, концертний комплекс у Фінляндії, де відбувалися концерти зірок на кшталт Майлі Сайрус і Aerosmith. До минулого року Тімчєнко володів ним спільно із давніми друзями Путіна, двома братами Аркадієм і Борісом Ротенбєрґами. Тімчєнкові й Ротенбєрґам належало по 50% комплексу. Тандем братів теж потрапив під санкції 20 березня. Через побоювання, що саму арену внесуть до чорного списку, мало не зірвалося кілька великих концертів.
У певний момент, коли запроваджували санкції (точна дата невідома), змінився склад акціонерів концертного майданчика. За повідомленнями російських та фінських медіа, Роман Ротенбєрґ, син одного з братів, придбав 100% компанії-посередника, через яку вони тримали свої акції, а також невелику частку в Тімчєнка, відтак пакет останнього зменшився до 49,5%. Позаяк син не був у чорному списку, сукупна частка у володінні цим об’єктом сторін, що підпали під санкції, зменшилася до 49,5%. А отже, західні зірки й далі без проблем могли там виступати.
Роман Ротенбєрґ розповів фінській газеті, що домовленість про перехід контролю до нього розглядали ще 2013 року, до конфлікту в Україні. The Economist звернувся по роз’яснення до Ротенбєрґів через банк SMP, співвласниками якого вони є. Але контакт установити не вдалося.
Західні юристи кажуть, що інші російські компанії аналогічно й дуже вчасно провели відповідні операції, а відтак уникнули обмежень. Два провідні юристи, які займаються питанням санкцій, розповіли нам, що бачили докази таких оборудок, хоча жоден не захотів називати імена. За словами одного з них, у кількох випадках раптом виявлялося, що європейські «дочки» російських компаній (які нібито мали бути контрольовані фізичними чи юридичними особами з чорного списку) належать їм лише опосередковано після створення нової фірми-прокладки (чийого власника встановити важко або й неможливо), яка тримає контрольний пакет. Ці перетасування акцій були проведені «в дуже слушний момент». Другий юрист висловився інакше: «Хотів би я зіграти з цими хлопцями в блекджек».
В OFAC відмовилися коментувати ці окремі випадки або розповісти, чи може Управління розширити санкції, щоб фірми, які перекидають свої акції туди-сюди, залишалися в чорному списку. Хоча там-таки сказали, що рекомендують західним компаніям стежити за намірами змінювати власників: коли, потрапивши під обмеження, хтось продає акції через липову транзакцію, наприклад за ціною, нижчою за ринкову, або на тимчасових умовах. Навіть коли сукупна частка осіб під санкціями в компанії опускається нижче за 50% внаслідок чесно проведеної транзакції, OFAC обіцяє і надалі закликати західних партнерів до обачності, бо «такі юридичні особи можуть бути під контролем, навіть якщо не у власності» фігурантів чорного списку, скажімо, через номінальних власників.
Стало боляче
На думку деяких юристів, OFAC не надто перейматиметься випадками на кшталт «Согаза», бо ж основна мішень не ці фірми, а їхні власники. Навіть якщо деяким компаніям останніх вдасться ухилитися від санкцій, олігархи, яким доведеться випустити їх із рук, відчують удар. «Ці санкції діють дуже широко», – каже Джеремі Зукер з адвокатської фірми Dechert. Для OFAC важливіше домогтися не швидкого продажу активів, а того, щоб власник, який опинивсь у чорному списку, мусив реально продавати цінні папери, позбуватися яких він не хоче, через справжні, а не показушні операції.
Крім того, навіть якщо якомусь холдингу і вдасться уникнути штрафного списку, він усе ще може постраждати, коли західні компанії триматимуться від нього на відстані, побоюючись посилення санкцій у майбутньому. І справді, хоч держави Заходу й твердять про чіткість своїх правил, але формулюють їх певною мірою неоднозначно, щоб їхні ж таки фірми могли почуватися безпечно, обходячи десятою дорогою будь-яку бізнес-структуру, яку можна запідозрити у зв’язках з особами, що потрапили під санкції.
Але цей підхід робить іще менш певною ситуацію для західних компаній, які ведуть бізнес (або розглядають можливість транзакцій) із такими фірмами. Зіткнувшись із цим, багато хто відчув потребу наймати слідчих на зразок тих, які вивчали справи «Согаза». Це дороге задоволення, і навіть досвідчені нишпорки часто не можуть гарантувати достовірність інформації про власників та контроль, особливо з огляду на поширене серед російського бізнесу використання закордонних юрисдикцій, як зазначає Джудіт Лі з адвокатської фірми Gibson Dunn.
Ще більше хвилює те, що такі випадки створюють враження, ніби обмеження надто легко оминути. Це підриває довіру до них саме тоді, коли Захід хоче бачитися сильним. Дозволяючи зав’язаним на Росію фірмам обходити санкції у спосіб вчасної передачі акцій іншому власникові, він може ослабити один зі своїх найсильніших інструментів у взаємодії з РФ.