Залежно від бажання клієнта до людини можуть приставити кількох оперативників, перевірити її за базами, дізнатися номери телефонів, знайти реєстраційні дані на авто, квартиру, будинок тощо. Загалом зібрати величезне досьє. Усе з порушенням українського законодавства. Займався цим, зокрема, так званий сьомий відділ МВС. Ці історії й надалі залишалися б просто чутками, якби чи не єдиний офіційно зареєстрований випадок в Одесі, який слідчим і прокурорам вдалося довести до суду.
«Сімка» в інтересах «безпеки громадян»
Варто зауважити, що не кожен поліцейський має право на негласні слідчі дії. Відповідно до закону, який ухвалили 1992 року, в Україні налічується з десяток силових структур із такими повноваженнями. Якщо говорити про МВС, то в його системі існують кримінальна та спеціальна поліції. Вони мають давню історію, яка сягає мало не часу формування слідчих органів як таких. А прізвисько «сімка» закріпилося за ними в радянську добу, бо ж негласними діями в СРСР займалося так зване «Сьоме управління». Нині воно входить до Національної поліції та має офіційну назву «Департамент оперативної служби» (ДОС). Обласні підрозділи мають назву «Управління оперативної служби» (УОС).
Не дивно, що розвідка є елітою будь-якого силового відомства й МВС зокрема. Її працівники засекречені, як, власне, і сама структура. Скажімо, про реальне місце роботи оперативника, якщо він належить до органів ДОС, в ідеалі не повинна знати навіть сім’я. Лише окремі представники таких підрозділів мають право ходити на загальні наради в МВС і давати коментарі. До того ж базуються вони окремо від більшості підрозділів МВС. Фактично ДОС — це замкнена на собі система, яка майже не має контактів із суспільством. Навіть очільник управління є непублічною особою. Так, на запит журналістів Тижня в управлінні Нацполіції офіційно відмовилися назвати навіть ім’я нинішнього керівника ДОС. Відмову мотивували непоширенням службової інформації.
Читайте також: Рада дозволила "негласні слідчі дії" щодо суддів та міліціонерів
Замкненість структури небезпечна тим, що громадськість не має жодних контактів із нею, а отже, і засобів контролю. Регулятором виступає лише керівництво міністерства, щó подеколи дає ДОС майже необмежені повноваження, які можуть призводити до прямого порушення Конституції та законів. Скажімо, в Україні є щонайменше дві резонансні історії, пов’язані із секретними підрозділами силових структур. Перша — вбивство журналіста Георгія Гонгадзе. Як відомо, засуджений до довічного ув’язнення генерал МВС Олексій Пукач очолював управління зовнішнього спостереження, а згодом кримінального розшуку. Друга — справа «банди Гончарова», членів якої судили за викрадення, вбивства й катування бізнесменів. Засуджені були штатними або завербованими працівниками різних підрозділів МВС, частина з яких відповідно до закону про ОРД мала право на негласні слідчі дії.
Окрім того, залишаються нерозслідуваними заяви громадських активістів про можливу участь працівників міліцейської «сімки» в незаконному стеженні, викраденнях та побиттях учасників Революції гідності 2013–2014 років.
Роботу оперативників регулюють закон про ОРД (оперативно-розшукові дії) та Кримінальний процесуальний кодекс. У першому документі зазначено, що силовики можуть проводити гласні й негласні слідчі дії та користуватися для цього спецтехнікою. Інакше кажучи, для попередження або розслідування злочинів можуть організувати стеження за людиною, прослуховування розмов, доступ до листування чи інших особистих даних. А якщо буде потрібно, то й таємно проникнуть у житло.
Чинний КПК визначає додаткові умови для таких заходів. Ціла глава його присвячена організації негласних слідчих дій, чого до 2012-го в українському законодавстві не було. Чотири роки тому депутати обмежили можливості секретних підрозділів, виклавши в КПК процедуру отримання дозволу на негласні слідчі дії. Зокрема, у постанові про ОРД треба вказувати строки, у які відбуватиметься стеження. До того ж необхідна санкція слідчого, прокурора або слідчого судді. А якщо йдеться про «втручання у приватне спілкування», тобто аудіо- та відеоконтроль людини, перегляд кореспонденції, проникнення у приватну власність тощо, то потрібен виключно дозвіл слідчого судді.
Попри «елітарність» і важливість «сімки» для структури правоохоронних органів, її працівники не можуть похвалитися великими зарплатами. Тож часом окремі службовці шукають способів заробити, виконуючи «приватні» замовлення. До таких належать, зокрема, і послуги зі стеження. Очікувано, що для людей «зі сторони», які не мають знайомих серед працівників силових органів, зробити таке замовлення майже неможливо. Ці послуги не рекламують, а інформацію про них передають усно. Як розповіли джерела Тижня, ціни за таку роботу залежать від статусу цілі, складності організації процесу та обсягу інформації, яку необхідно зібрати: зрадливий чоловік може «коштувати» $300–400 за день роботи, бізнесмен може «потягнути» на $2 тис. і більше.
Незважаючи на чутки про поширеність цієї діяльності серед правоохоронців, пальців на одній руці буде забагато, аби перелічити задокументовані факти використання ресурсів та засобів УОС у приватних цілях. Чи не єдиний такий випадок вдалося зафіксувати в Одесі 2013-го. Цю історію намагаються розглянути в суді вже близько двох років, однак засідання постійно переносяться, а судовий розгляд не зсувається з мертвої точки.
«Підробіток» одеського УОС
Застрягле в суді провадження стосується щонайменше семи епізодів, пов’язаних із «підробітком» працівників УОС. Проходять за ним два оперативники: капітан міліції Михайло Яструб та його підлеглий Олександр Московщук, які взялися виконати кілька приватних замовлень зі стеження за людьми. Проте швидко потрапили до поля зору прокуратури.
Відповідно до обвинувальних актів та розсекречених матеріалів слідства 21 серпня 2013-го Яструб погодився стежити за Дмитром Балебирдіним на замовлення Марини Маркевич. За це він одержав $400 винагороди (що за тогочасним курсом дорівнювало 3,1 тис. грн). Під час «роботи» 23 серпня Яструб використовував автомобіль матері, бо ж навряд чи міг користуватися службовим автопарком. Упродовж дня стеження за Балебирдіним міліціонер зробив низку фотознімків, відеозапис, зафіксував автомобіль, на якому пересувався його підопічний. Також Яструб фіксував людей, із якими той спілкувався, а також об’єкти, які він відвідував. Результати роботи силовик передав Маркевич: приблизно 10 фото і звіт про стеження. Пікантності ситуації додавав той факт, що чоловіка сфотографували з іншою жінкою.
Читайте також: Франція дозволить спецслужбам стежити за громадянами, щоб запобігти тероризму
13 вересня Яструбові підвернулося масштабніше замовлення. Від невстановленої особи міліціонер дістав завдання стежити за Інною Осьмак та її чоловіком Володимиром Цимбрилою. Під час роботи він використовував підробні документи Одесаобленерго на прізвище Соколова. Хоча, якщо бути точнішим, документи оперативного прикриття, котрими цілком легально користуються працівники ДОС під час законних оперативно-розшукових дій. Яструб за день устиг відфотографувати квартиру, в якій мешкали об’єкти спостереження, доповнив інформацію, поспілкувавшись із сусідами, і встановив авто, на яких пересувались Осьмак та Цимбрила. На додачу зібрав інформацію на сина подружжя, віднайшов свідоцтво про смерть першого чоловіка та батька Інни.
24 вересня той-таки Яструб приймає нове замовлення від пані Маркевич. Цього разу необхідно стежити за Наталею Петрук — жінкою, з якою міліціонер раніше зафіксував Балебирдіна. За це він отримав уже 3,6 тис. грн. Принагідно оперативник вирішив запропонувати «додаткові послуги» — створення неприємностей, від чого Маркевич відмовилася. Разом із напарником капітан міліції простежив за Петрук до її виїзду з Одеси. Замовниці «відзвітували», що підопічна весь день не виходила з дому.
Приблизно в той самий час від невстановленого замовника він дістав завдання стежити за Павлом Степановим. «Відпрацьовувати» об’єкт узявся спільно з напарником Олександром Московщуком (який від початку розслідування фігурував під прізвищем Шубін). Упродовж кількох днів у робочий час вони збирали досьє на Степанова та його дружину. Міліціонери розшукали автомобілі, будинки й земельні ділянки, які належали подружжю. Окрім того, Московщук і Яструб установили місця реєстрації та проживання людей, їхні номери мобільних телефонів. Попутно вели замітки щодо пересування Степанова Одесою. Згодом усю цю інформацію передали замовнику.
Яструба взяли на гарячому 27 вересня 2013-го, коли він отримував чергову порцію оплати від Маркевич за продовження стеження. Під час затримання в нього виявили гроші й документи прикриття. Його спільника Московщука намагалися притягти до відповідальності впродовж року, оскільки він був відомий слідчим під прізвищем прикриття Шубін. Тож у правоохоронців виникли певні складнощі з розсекреченням міліціонера. Дії силовиків кваліфікували за ч. 3 ст. 364 (зловживання владою або службовим становищем, вчинене працівником правоохоронного органу), ч. 2 ст. 182 (порушення недоторканності приватного життя). Фактично Яструб і Московщук порушили не лише Кримінальний кодекс, а й Конституцію, зокрема ст. 32, у якій зазначено: «Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України».
Суд призначив затриманим міліціонерам заставу обсягом 28 тис. грн та 12 тис. грн. Заплативши її, силовики вийшли на свободу. Наразі тривають судові засідання за цим провадженням, проте в більшості випадків вони обмежуються перенесенням дат, а у відкритих джерелах немає інформації щодо найближчих засідань. Веде їх Приморський суд. Розглядає справи такий собі Олег Крикливий. Цікавим є факт, що його батько Микола Крикливий упродовж чотирьох скликань Верховної Ради (від IV до VII) був помічником одіозного депутата-регіонала Сергія Ківалова. За таких темпів розгляду термін давності справи може минути. Як наслідок — Московщука та Яструба відпустять, а про історію із «приватним стеженням» забудуть.
Із дозволу керівництва?
Цікавими виявилися допити затриманих. Скажімо, Московщук пояснював слідчим, що Яструб просив його допомогти «відпрацювати» Степанова, бо щодо останнього нібито була оперативна інформація. Запевняв, що вважає свої дії законними, оскільки робив усе за наказом старшого оперуповноваженого з ОВС (того ж таки Яструба). Також Московщук заявив, мовляв, він думав, що про стеження відомо начальникові відділу УОС Одеської області Ю. Білоусу. Проте в жодних документах, як того вимагає процедура, не розписувався. Під час допиту вже Білоус пояснив, що давав Яструбу згоду на «відпрацювання», бо в того була «якась оперативна інформація», хоч він і не мав санкції суду. Відповідно до норм і правил працівники ДОС справді мають право на «відпрацювання» об’єктів стеження без дозволу. Виключно за умов критичної ситуації. Як-от 31 серпня під будівлею Верховної Ради. Оскільки час не дає змоги займатися паперовою бюрократією, досівці відстежують потенційно причетних до події, після чого їх затримують. Потім оперативники змушені писати довжелезні доповідні прокурорам. Проте в одеській історії ніхто не давав жодних пояснень. Натомість в обвинувальних актах майже постійно фігурують не встановлені слідством «приватні особи», які робили «замовлення».
Читайте також: МВС: Один електронний комплект стеження за підозрюваними коштує понад 14 тис. грн
Варто зауважити, що таку роботу Московщука та Яструба неможливо було організувати без відома начальства, адже працівники ДОС без його дозволу навіть не можуть залишити територію базування підрозділу. Крім того, за словами правоохоронців, документи прикриття й спецапаратура, якими користувались обидва підсудні, видаються під підпис і виключно зі згоди керівництва. А фігуранти кримінальних проваджень вільно пересувались із цим багажем Одесою.
Після «розбору польотів» в УОС Одеської області до дисциплінарної відповідальності притягнули аж шістьох осіб, четверо з них — керівний склад. Зокрема, і Білоус, який нібито давав санкцію на роботу Яструба. Утім, виникають небезпідставні підозри, що процесом міг керувати безпосередньо начальник регіонального управління ОС.
На запит Тижня в ГУ МВС України в Одеській області щодо імені керівника УОС Одещини відповіли відмовою. Як і у випадку з ДОС, мотивували це непоширенням службової інформації. Проте, як вдалося з’ясувати, керує одеськими оперативниками В’ячеслав Глебов, якого ще за часів Януковича перевели з Макіївки в Одесу. У Чорноморській Пальмірі в нового керівника УОС виникли конфлікти з підопічними, оскільки, за словами правоохоронців, Глебов почав монетизувати свою роботу. У пригоді стали й зв’язки з оточенням тодішнього президента Віктора Януковича. Скажімо, щонайменше три співрозмовники підтвердили Тижню інформацію про те, що свого часу до міста приїхав один із синів Януковича. І одеське УОС займалося його охороною замість виконувати свою роботу. Пізніше Глебов, підчистивши оточення, створив схему, за допомогою якої почав заробляти гроші на приватних замовленнях. Під час Революції гідності він зник із поля зору, однак згодом знову виринув у ролі керівника УОС.
На правах анонімності правоохоронці повідомили Тижню, що після історії з Яструбом і Московщуком Глебов не припинив своєї «підприємницької діяльності» й одеське УОС надалі виконує приватні замовлення. Водночас наразі важко сказати, на кому замикається схема. Встановити кінцеву ланку, на якій концентруються прибутки від такого бізнесу, поки що не вдалося.
Правоохоронці також додають, що, попри відсторонення Яструба й Московщука від виконання обов’язків, ці двоє не перестали отримувати заробітну плату, на яку скидаються працівники УОС. Крім того, керівник згаданих силовиків Білоус після затримання підлеглих пішов на підвищення, попри переатестацію поліції, яка вже відбулася в місті.
За інформацією Тижня, в Одесі «Сьомий відділ» узагалі уник переатестації. До того ж точна процедура, за якою мали б оцінювати Глебова, Московщука та Яструба, невідома. Так само не зрозуміло, чи має проходити цей підрозділ переатестацію взагалі. В інструкції про порядок атестування поліцейських ані слова про ДОС чи подібні підрозділи МВС. Зазначено лише, що атестування мають забезпечити «керівники всіх рівнів». Вони ж таки повинні створити атестаційні комісії. Оскільки працівники ДОС засекречені, то громадських активістів, журналістів чи народних депутатів навряд допустять до перегляду кандидатур. Отже, у такому разі все мало лягти на плечі очільника Нацполіції області. Можна припустити, що атестацією «сімки», якщо вона таки відбудеться, займатимуться її очільники. А це у випадку Одеси викликає занепокоєння, адже на місцях залишилися корумповані кадри, які можуть переатестувати «бізнесменів», охочих заробити на приватному стеженні.