Але, як виявилося, проти мене зіграли холодна погода та не дуже добре освітлювана вулиця в темний час. За збігом обставин без жодних на те причин я опинився в образі грабіжника. Десь у районі було скоєно пограбування, і патрульний запідозрив саме мене, підбіг, нічого не пояснив і почав казати про обшук та затримання. Вже коли я зрозумів, що коїться, і зміг довести, що зовсім не грабіжник, полісмен лише розвів руками й дорікнув мені: «А чого ти в капюшоні ходиш, коли темно?».
Ось так моє бажання сховати голову від холоду та дощу автоматично перетворило мене на злочинця, якого треба терміново затримати. Цей доволі емоційний життєвий досвід змусив задуматися над тим, скільки ж у нашому суспільстві існує всіляких стереотипів, штампів і ярликів, які навіть не такі абсурдні, але можуть призвести до негативних наслідків, дискомфорту та поганих стосунків між людьми. Здається, що розрізняти для себе довколишніх за певними шаблонами ніби й легше, але по факту стереотипи стають величезним бар’єром для нормальної взаємодії, розвитку й часто призводять до конфліктних ситуацій.
Читайте також: Відстань: рівний до рівного
З усілякими віковими стереотипами я стикався, мабуть, найбільше. І хоча ніби вже й повнолітній, але все одно, коли звертаюся в державні установи, особливо зі скаргами на їхню роботу, чую: «Хлопчику, відійди, не заважай дорослим працювати». Ще частіше апелюють до того, що розумним у молодому віці бути не годиться. Завжди дивувало питання: «Ти чого такий занадто розумний?», бо ніяк не збагну, чи може бути розуму колись «занадто». Справді позитивною є тенденція, що в українських вишах нині цей віковий фактор майже неважливий, відносини всіх учасників навчального процесу намагаються будувати на рівності та повазі. Хоча на вулицях, у побуті, на жаль, частіше доводиться спостерігати зовсім інше. Мабуть, поки що єдиною сферою, де старші люди вважають за можливе показати свою слабкість перед молоддю, є техніка. Бо тоді вони приходять, ніби на сповідь, без усіляких питань про розум, лише з «подивися, воно там щось не працює».
Велику кількість стереотипів українському суспільству додала війна. Звісно, це нерідко пов’язано зі стигматизацією Донбасу, виокремленням мешканців регіону як дуже особливих і вічним пошуком винних серед звичайних людей. Але часто стереотипи стосуються і військових: якщо був в АТО, то, по-перше, точно є проблеми з психікою, тому треба бути пильним. По-друге, точно не можеш бути поганою людиною, але тут ще залежить від того, де служив. Якщо добровольчий батальйон, то однозначно герой, який голіруч бився з ворогом. Якщо в загоні поліції чи служби безпеки, отже, сидів у повній амуніції в тилу, щоб отримати відмітку. До речі, як на мене, найбільша заслуга фільму «Кіборги» саме в постійному нагадуванні, що на війні всі абсолютно різні. І менш за все треба починати рівнятися героїзмом і власним значенням для країни. Звичайні люди в незвичайних умовах.
Тут важко не згадати й безліч усіляких гендерних стереотипів, про які зараз усе ж таки говорять більше. Одразу треба сказати, що в цьому питанні інколи навіть спроби щось змінити призводять до ще гіршого результату. Бо дуже часто все це має однобічний характер, ніби гендерні шаблони заважають представникам лише однієї статі (переважно жіночої). Загалом доволі слизька тема. Але, як на мене, рівність є і в цьому, тому й підходити до боротьби зі стереотипами треба з обох боків. Маю на це кілька прикладів із життя. Коли я навчався в автошколі, мене завжди дивувало, що в усіх інструкторів із водіння зазвичай був дуже щільний графік і тільки в жінки-інструктора (навіть не білявки!) завжди були вільні місця. Учні, мабуть, підсвідомо обирали заняття з чоловіками, навіть якщо це було незручно в часі. Хоча уроки з жінкою, як на мене, виділялись особливою пильністю на дорозі та відсутністю постійного «додай газу, чого так повільно!».
Читайте також: Обережно, заміновано
Якщо жінок часто розглядають крізь призму шаблонів щодо водіння та поведінки на дорозі, то чоловіків — щодо готування їжі. Тут два варіанти: або вмієш, і це сприймається як щось аномальне, якийсь суперталант, або так і не навчишся, бо від такої аномалії дбайливо оберігатимуть і наголошуватимуть на чоловічій неспроможності в цій справі. Колись, готуючи щось на спільній кухні гуртожитку, хтось із дівчат засмажив вівсянку так, що характерний запах був на весь коридор. Але чергова зі словами «все зрозуміло, від мами поїхав, а сам нічого не можеш» стала сварити саме мене, хоча я нічого не спалив.
У те, що можливо повністю позбутися стереотипів у суспільстві, не вірю. Нам завжди хочеться піти легшим шляхом. Але якщо завжди пам’ятати про наслідки, то щоразу буде легше побачити в людині конкретну особистість, а не щось загальне.