Свого часу він брав участь у конфлікті між Аргентиною і Великою Британією за Фолклендські острови 1982 року. Степан вельми дивується українській владі, яка замість того, щоб спростити роботу гуманітарних місій, скасувавши складну процедуру надсилання гуманітарної допомоги, взагалі нічого не робить. Ціна питання, хоч як прикро, – людські життя. В інтерв’ю Тижню Степан Качурак також розповів про своє бачення, як фахівця, логіки проведення української АТО і про те, за що українці мають подякувати Путіну.
Тиждень.ua: Що ви, як учасник конфлікту між Аргентиною і Британією за Фолклендські острови, думаєте про проведення АТО українськими силовиками на Сході України?
– Коли є воєнні конфлікти і такі ситуації, держави переважно до них підготовлені. Україна перебувала в стані, коли майже не було армії, було погане озброєння, та й решта також не відповідала потребам і завданням, починаючи від одягу, медичної опіки, лікарських засобів тощо. Склалася дуже важка ситуація, з якої Україна на сьогодні виходить мудро та інтелігентно. Нелегка війна, нелегка боротьба, але, думаю, Україна переможе.
Тиждень.ua: Часто нарікають на нерішучість і непрофесіоналізм керівництва АТО. Чи все правильно робиться, на вашу думку, і чи всі ресурси та можливості задіяні?
– Я думаю, що вони не все кажуть, щоб не впав бойовий дух. Тому що військо було в набагато гіршому стані, ніж люди собі уявляли. І в цьому проблема. Хоч українці надзвичайно здібні, героїчно воюють і готові віддати свою душу й життя за Батьківщину, але, як на мене, були ще об’єктивні причини. Фактично Україна не має достатньо зброї і сили, щоби протистояти Росії. Воювати з маленькою групою диверсантів може, але ви добре знаєте, що кордони на сході відкриті. Звичайні терористи не мають такої якісної зброї, щоб валити вертольоти, вона мала звідкись з’явитися. Зрозуміло, що з Росії.
Читайте також: Юкка Ріслаккі: «Брехати про Україну може бути складніше, ніж про країни Балтії»
Очевидно, що керівництво АТО мало швидше зреагувати, але не зробило цього, бо не було готове реагувати миттєво. Вони помалу себе організували і тепер починають діяти відповідно до можливостей. Не забувайте, що Росія дуже потужна держава. Вона всі ресурси вкладає фактично в три напрями: лобіювання, тобто дезінформацію, армію і горілку. А українці – мирний народ. Коли ми були загарбником, нападали на інші держави, вимагали чогось від них? Цей виклик – дуже болюча тема, але Україна не була готова до нього. Ми не є народ, який готовий воювати чи карати інші народи. А щодо Росії, то зараз увесь світ зрозумів, хто вона така. І фактично треба подякувати Путіну, що він об’єднав всіх українців у всьому світі, об’єднав тут, в Україні, незалежно від того, чи вони українськомовні, чи російськомовні, дав нам зрозуміти, хто ми такі й що ми повинні бути єдині до кінця. А також розбудив зацікавлення в молодих, які дивилися на армію скоса, а нині всі набралися духу й охоти боротися за свою сім’ю, державу, за власні права і принципи.
Тиждень.ua: Світ і, зокрема, США активно підтримують Україну, вдаються до санкцій проти Росії, але чи можна сподіватися на радикальніші кроки в разі потреби? Допомогти зброєю чи ввести миротворчі сили?
– Це надзвичайно делікатне питання. Америка дуже обережно йде на ці кроки, бо, як ви знаєте, сама має різні конфлікти, які намагається залагодити. Між Ізраїлем і Палестиною, з Іраном, в Афганістані. Руки США нині зайняті, але вони за Україну дуже переживають. Ну і є певний правопорядок. Вводиться перший ряд санкцій, якщо не спрацює, другий, далі третій, дуже суворий. Незважаючи на те що ці санкції позначаться і на Сполучених Штатах, і на всьому світі, вони готові на це піти, щоб покарати Росію. Зараз ефекту не видно, але з часом ви його побачите. Щодо військових і їх підтримки зброєю чи людьми, то це зараз не на часі. Не тому що не хочуть, але є певний порядок. Знаю, що ведуться розмови з литовцями, турками. Домовляються створити якийсь новий фронт чи альянс і таким чином допомогти Україні армією. Але це делікатне питання, бо ті держави належать до НАТО. І, напевно, зараз наші урядовці думають, як те питання вирішити і мати якусь допомогу.
Читайте також: Дезорієнтація на місцевості
Сподіваюся, що Америка піде на третій ряд санкцій, бо лише після нього вже приходить армія. Третій ряд – це серйозно, це санкції проти всіх російських банків, проти Газпрому. Я не знаю, чи Путін готовий до такого. Побачимо. Сподіваюся, що, можливо, самі його друзі-олігархи, коли відчують усі наслідки, вчинять розкол. Коли починає бити по кишенях, тоді виникають непорозуміння.
Тиждень.ua: Наскільки зараз сильне російське лобі у світі?
– На цьому полі ми поки що програємо, але на довшу відстань виграємо. Путін виділяє мільярди на лобіювання і дезінформацію. На виборах я був у Харкові й у готелі увімкнув телевізор, де почув по російському телебаченню, що вони передрікали 37% для Яроша. Переконаний, що й у всій Америці вони це так подавали. Але на довшу перспективу це демонструє, що вони дурні й що то неправда. Вони вже показали в ООН, як багато брешуть і як сильно перекручують інформацію. Згадайте, коли їхній представник звітував в ООН, що, мовляв, ми нічого спільного не маємо з Кримом, то не наші люди, ми не знаємо, про що ви кажете, а через місяць розповідає: так це наші люди, і я їм дякую за чудово виконану роботу. Вони себе самі зганьбили. Окрім того що Росія викидає мільярди на лобіювання, надовго їй це не дасть користі. Вже видно, хто є хто, які має карти і як грає цю гру.
Тиждень.ua: Українці у світі якось допомагають Україні протистояти цій дезінформації?
– Українська діаспора надзвичайно організована у всіх ділянках. Багато хто працює в урядах країн чи має там друзів, є добрим фахівцем у різних галузях і обіймає важливі посади. Кожен із нас у різний спосіб намагається допомогти Батьківщині й відповідно впливати там, де є можливість. Маємо українські організації, які за потреби організовують збирання грошей. Ми постійно підтримували Майдан. Має бути зрозуміло, і думаю, що Росія це вже усвідомила: ми, українці діаспори, які живуть в усьому світі, ніколи не здамося й організовано та впливово реагуватимемо на всі події в Україні, наших братів і сестер тут ніколи не лишимо самих. Як кажуть, якщо підемо, то підемо всі разом, якщо виграємо, то виграємо всі разом. Та підтримка буде завжди, бо ми любимо нашу державу. І коли вирішиться доля нашої України і в нас буде все добре, то стане переломним моментом, й інші держави захочуть бути схожими на нас.
Тиждень.ua: У цьому контексті не можу не запитати, чому після здобуття Україною незалежності українці масово не поїхали на Батьківщину, як татари чи євреї, щоб допомагати будувати державу? Не тільки грошима, а передовсім знаннями і досвідом. Люди, які жили у вільному світі, краще знали, як має функціонувати вільна держава, ніж ті, хто щойно звільнився з комуністичного рабства.
– Це поширене запитання. Наші рідні виховували нас так, що ми лише чекали того дня, коли Україна стане вільна. І я був готовий, як і сотні моїх друзів, приїхати щоб допомогти Україні. Але в моєму випадку сталася неприємність. Ми з дружиною, яка, між іншим, родом з України, були налаштовані пакуватися і їхати жити в Україну, але тому що наша найменша донечка народилася з фізичними вадами, і це все перебило. Я був в Україні й бачив, що медицина тут на іншому рівні, а їй потрібні були серйозний догляд, масажі, терапії.
Читайте також: Кармен Клодін: «Говоріть про Україну через молодше покоління, що зробили Майдан. Вони створюють абсолютно інший образ вашої країни»
Також слід зауважити, що кожна людина у своїй державі шукає і свою вигоду. Є мішані подружжя, діти яких за кордоном починають асимілюватися. З одного боку, вони надають допомогу, Зокрема й грошову, виходять на протести, демонстрації, підписують прохання до Конгресу і президента, щоби застосували санкції тощо, а з другого – не готові зробити той додатковий крок – приїхати сюди. Якщо приїжджають, то на кілька місяців, але не на постійно. А за такий малий час не зробиш того, про що ви кажете.
Зараз, коли моя дитина підросла, я розглядаю можливість приїхати в Україну, щоб бути корисним. Проблема в тому, що і далі існує дуже корумпована система, а я, повірте, хочу чесно працювати. Завтра їду до Коломиї, то моє місто, я родом із села Підгайчики, там живуть мої родичі. Мій батько воював в ОУН – УПА, був заарештований німцями, а коли вийшов із тюрми, поїхав до Аргентини. Я там народився і в 30 років переїхав до Америки, де зробив кар’єру, одружився, але все ж мене тягне в моє село, село мого батька. Я готовий допомагати. Там дуже відомий спиртозавод. На нього всі хочуть накласти лапу. З одного боку, кажуть, що це державне майно, а з другого – ним керують місцеві мафіозі. Приблизно два роки тому, коли я купив там хату, в яку планую переїхати жити, ті всі власники не могли ніяк вирішити, хто керуватиме. У результаті вони закрили той завод і всі люди, які там працювали, залишилися без роботи. Я зчинив скандал, який дійшов до Києва, і Янукович прислав своїх людей, які відкрили спиртозавод на чотири місяці, заробили грошей і знову закрили. кілька тижнів тому ті всі власники, скориставшись революцією, знову його відкрили. Усе це віддзеркалює стан у всій країні.
Але, наприклад, я пропонував таке. Хочу бути директором того заводу. Мені не потрібна велика плата, звичайна, нормальна, яку директор повинен мати. Завод треба відновити. Усі люблять витягувати гроші, але ніхто не любить вкладати. Труби заржавіли, все знищено, але доки вони зможуть качати спирт, робитимуть це. Замість того щоб сказати, що 30% чи 15% заробітку піде на відновлення техніки, 20% платимо податки до Києва, 20% – до Івано-Франківська, 20% – до Коломиї, а решта лишається в селі. І ми завдяки тим 20% ремонтуємо дороги, школу для діточок і навіть, якщо треба, відкриваємо маленьку станцію поліції, робимо все можливе, щоб для мешканців були вигода і прогрес, бо є можливості. Але є проблема: замість того щоб красти 10%, а решту 90% дати для держави, людей і розвитку, у нас розкрадається 99%. Не знаю, як пройде моя зустріч, але я готовий приїхати, стати директором заводу і запровадити чесну систему, щоб усі працювали і нормально заробляли. Село прогресує, місто прогресує, усі отримують свою частку податків, як Бог велів, так як робиться в Америці.
Корупція – це ще одна проблема в Україні. Я впевнений, на переговорах мене переконуватимуть, мовляв, так, ми тебе зробимо директором, але ти мусиш знати, що 40% має залишитися. А так не можна. Я щиро вірю, що якби в кожному селі та містечку люди згуртувались і сказали: зупиняємо корупцію, так і було б. Але коли хоч маленька групка тут і там подасться й замість того, щоб стояти за свої принципи, за майбутнє наших дітей, підставлятиме кишеню, нічого не буде.
Тиждень.ua: А багато українців готові приїхати в Україну з інвестиціями, якщо питання корупції зніметься?
– Абсолютно! Нас так виховали, хоча тут в Україні багатьом це важко зрозуміти. Чому я тут був 30 листопада, коли штурмували студентів, якщо я маю жінку і діточок в Америці й міг би втратити життя? Не дивлюся, чи тут вигідніше, чи в Сполучених Штатах. Зараз обдумую, як приїхати, готовий це зробити. Інші відмовляються, бо, певно, краще мати певні вигоди, їхати на вакації до Флориди чи Бразилії дивитися футбол. Я грав колись у футбол, професійно, але зараз не до того. Мене більше цікавить те, як допомогти хлопцям, що гинуть у Луганську. Оце болюча тем. Моя дружина зараз у Нью-Йорку пакує медикаменти та інші речі нашим військовикам. А могла дивитися телевізор чи піти на вечерю з друзями. Донька 12 років приходить із школи й також пакує, бо ми робимо добру справу для України.
Тиждень.ua: До речі, не виникають проблеми з пересилкою цієї допомоги в Україну?
– Знаєте, це дуже болюча тема. В Україні надзвичайно корумпована система і велика бюрократія. Наші хлопці зараз воюють на Сході, й ми готові передати унікальні медикаменти, спеціальні великі бандажі. Коли є поранення, ви накладаєте його, зупиняєте кров та інфекцію, і вояк має кілька годин, щоб дочекатися лікаря й дістати допомогу. Якби я був в уряді, то перше, що зробив би, – доручив би всім: тільки-но надходять медикаменти, відразу даємо зелене світло і скеровуємо на Схід. Ми можемо вам прислати літак, щоб усе це якнайшвидше потрапило до солдатів, натомість мусимо шукати людей, які у валізках приватно доставляли б їх, потім збираємо тут усе докупи й відправляємо. Цей уряд мав би допомагати і дякувати, що знайшлися такі українці в Америці, які оплатили необхідні речі. А все це надходить через третього-четвертого. Усе, що робиться, – то здебільшого приватні ініціативи. От, наприклад, депутат Олег Медуниця дуже нам допомагає в цих питаннях, Олександр Сич. Вони телефонують і просять: допоможіть цим людям. А де наші керівники, ціла ВР? Де пані Герман, усі колишні помічники і дорадники Януковича, перепрошую за відвертість, крали, як Янукович, а нині сидять у парламенті й ще й зупиняють допомогу, яку люди добровільно надають.
Тиждень.ua: Що варто зараз робити керівництву країни, щоб не тільки стабілізувати кризу, а й почати виходити з неї?
– Обов’язково треба урізати всі відносини з Росією, маємо зрозуміти, що там немає майбутнього. Почнемо домовлятися – впадемо знову в ту саму яму. Не кажу ввійти повністю до Європи, бо в Америці кажуть, що «немає безплатної дороги», але все ж таки з Європою кращі перспективи. Наші діти зможуть себе реалізувати.
Пан Яценюк, на мою думку, кваліфікований і добре знає проблематику, в якому трагічному фінансовому стані перебуває Україна. Нам, українцям у світі, жаль бачити, як теперішній уряд, на мою думку, він правильно вжив слово «камікадзе», просить $15 млрд на те, щоб стабілізувати економіку. А за чотири роки Янукович, Азаров, Захарченко, Клюєви обікрали державу на $384 млрд. Уявляєте, яке важке завдання стоїть перед новою владою. Ви приходите додому, а вас пограбували. І водночас ви втратили роботу, діточки просять їсти, податкова каже платити податок за хату, а ще треба сплатити за світло, воду тощо. І треба платити. Як вийти з того. Це можливо, але потрібні терпіння і зусилля. Зупинити корупцію і попрацювати трохи для своєї держави. Багато країн через це проходили, навіть Америка в 1930–1940 роках, коли була страшна депресія. Але люди себе дисциплінували, уряд себе дисциплінував, підійшли до того принципово. Були мафія, корупція, але вони те все подолали й організовано пішли вперед.
Читайте також: Кримська політика України. Що втратила Українська держава внаслідок ампутації Росією її частини
Коли я приїхав до Америки з Аргентини, був дуже бідний. Але постановив собі, що бідуватиму тільки п’ять років. Більше ні. Упродовж тих п’яти років багато працюватиму, заощаджуватиму, інвестуватиму. І приблизно так ми мусимо зробити тут. Докласти зусиль, щоб вийти з того стану. Український народ надзвичайно здібний і терпеливий, він уже це показав, тепер лиш треба об’єднатися і співпрацювати, щоб рухатися в напрямку європейських стандартів. Але все ж таки нехай люди пильнують цей уряд, бо хай там хто був би призначений, його треба контролювати. Люди зрозуміли, що мають силу, їх не можна вже мати за ніщо, і вони мусять тримати пульс.
Наступний крок, який треба буде зробити, – забрати недоторканність у парламентаріїв. Соромно, що не тільки депутати, а й їхні родичі, шофери, всі є недоторканними. У світі цього немає. В Америці сенатори їдуть на роботу в метро, власною автівкою, оплачують собі бензин і стоянку. У них немає по два-три шофери, по чотири машини. Хто за те платить? Ви своїми податками. Це треба відразу рубати. Депутат може збити пішохода на смерть, нібито ненароком, але його не покарають, бо він недоторканий. Я був речником уряду. Коли виходив зі служби, ставав цивільною особою. Якби порушив у цей час закон, приміром поїхав на червоне світло, мене зупинили б, і в той момент не мало б значення, що мій ранг вищий від того, хто мене зупинив. Мені виписали б штраф, і я мусив би заплатити. Мусив би дотримувати законів.
Треба реформувати шкільництво. Діти мають розуміти історію Украйни, наше коріння, все, що ми пережили. Щоб, коли виростуть, мали любов і пошану до своєї держави й знали, чому все було саме так. Наприклад, Голодомор. Те, що діється в Донецьку і Луганську, дуже пов’язане. Кажемо про 10 млн жертв, які були вбиті голодом за Сталіна, але ніхто не каже про 5 млн росіян, яких привезли з Росії і поселили на Сході. Комісари в кожному селі, школи під контролем, церкви заборонені. Їх палили, вбивали священників та інтелігенцію. Колись Харків був столицею інтелігенції. Всіх винищили, вислали до Сибіру, вбили, а на їхнє місце поставили росіян. І ми нині запитуємо, чому всюди розмовляють російською, а не українською. А відколи це почалося? Ми мусимо українізувати Україну. Не дискримінувати, а виховати наших дітей, щоб любили свою землю, історію, культуру, традиції тощо. Якщо вже зараз створити нормальні шкільні програми, за 10 років матимемо чудові результати.
Тиждень.ua:Чим Україна може бути цікава світу?
– Ми, українці, маємо одну річ, дорожчу від золота, – це чорнозем. Зараз є потреба годувати світ. Є небагато держав, які мають добрі ґрунти і можливість вирощувати агрокультури. Україна це має. Ми можемо не надавати тому значення, але у світі це знають. Всі хотіли б нашої землі. Це основне, що можемо пропонувати в обмін на технології та покращення. Треба домовлятися з різними державами, як свого часу Аргентина і Бразилія. Домовлятися з Renault, Peugeot, Fiat, Ford, Піти до якогось села й сказати: ми ставимо фабрику – і 10 тис. людей з усіх навколишніх сіл матимуть роботу. Вироблятимемо автівки, буде робота, розвиватиметься індустрія, рухатиметься економіка, а навзамін є земля, і ми можемо торгуватися. Орендою чи продуктами. Це дуже потрібно в цілому світі. Ми маємо потенціал. Його треба зуміти використати. Необхідні добра голова і те, щоб люди любили свою державу, а не лише свою посаду. Немає тих, хто не любить гроші, але є ті, які люблять їх занадто. Я їх люблю, аби мати нормальне, спокійне життя, а є люди, які не знають міри. І ця проблема є в Україні.
Тиждень.ua: Українці діаспори багато допомагають Україні, а що Україна мала б робити для них? Що Батьківщина може вам дати?
– Спілкування, більше нічого. В еміграції є проблема асиміляції. Мусимо спілкуватися. Комунікація й участь у житті одне одного. Берімо приклад з Ізраїлю, як ці люди підтримують себе на Батьківщині й у світі. Цього буде достатньо. Не треба більше нічого вигадувати.
