Степан Бандера

 

– Що спонукало вас повернутися в Україну, хоча б для того, щоб працювати?

 

– Вперше приїхав сюди одразу після проголошення Незалежності, щоб пізнати, що таке Україна, бо ми були виховані у патріотичному дусі. Але повернувся я в Україну років 10 тому з меркантильних причин — попрацювати: в одній іноземній компанії потрібний був фахівець з англійської та французької. За цей час гарно й російську вивчив, бо мусив. І відтоді я вже кілька разів намагався поїхати до Канади, але увесь час з’являються цікаві пропозиції. І винагорода за працю, і кошт життя тут порівняно нижчі, але за цю платню, я вважаю, можна більш якісно, ніж у Канаді, харчуватися й мати інші задоволення. Зараз я працюю в англомовній газеті Kyiv Post у Києві. Тримає в Україні мене ще й цікавість роботи. Наприклад, я працював тут на “5 каналі” ведучим англомовних новин. У Канаді я би ніколи не міг і уявити собі, що я працюватиму на центральному телеканалі.

 

– Як ви сприймали у дитинстві той факт, що ваша українська родина живе у Канаді?

 

–До 7 років ми думали, що живемо в Україні. У нас українські школи й досі існують. Ми жили в українській громаді. Але, якщо у Канаді я українець, то в Україні я канадець. Ні там, ні там мене стовідсотково за свого не приймають. Це доводить до того, що починаю вважати себе громадянином світу.

 

– Якими ж були ваші перші враження від України?

 

– У 1991 році враження були колосальні. Велика бідність. Сірість. Більше розмовляли російською. Але тоді був бум інтересу до незалежної України. Після Помаранчевої революції знову почалася українізація. Батьки виховували нас у певному антирадянському дусі, й були побоювання, що скрізь кегебісти, стукачі. Але насправді реальність, яку я побачив, цілковито змінила мої стереотипи. Думаю, що сьогодні людям варто пригадати, як було тоді, коли були черги за хлібом. Нині хліб дорожчий, але кожен може його собі купити.

 

– У чому полягає для вас різниця між українцями Канади і власне України?

 

– В Україні життя здається часто по-дурному складним. І це також спадщина Радянського Союзу. Наприклад, вода або опалення квартири, комунальні послуги — такої інституції як жеки в Канаді немає. Можна наводити простенькі приклади: як ми із сусідом мусили гасити у дворі пожежу, хоча за 200 м від нас є пожежна частина, з якої годину їхали. Тут ніхто не відповідальний чи не хоче бути відповідальним. Ще велика проблема, отримана у спадок від авторитаризму, — вертикально побудована система відносин між керівництвом та всіма робітниками. Мені здається, це діє неефективно.

 

– А які ж позитиви, крім платні та роботи, вас тут тримають?

 

– Мені цікаве відкриття та розуміння моїх коренів як українця і відкриття цієї країни в плані історії. Я думаю, що люди тут багаті талантами, як земля багата чорноземом. Незважаючи на ці колосальні позитиви, чогось не вкладається в голову, чому така земля і такі гарні люди не можуть зорганізувати життя. Найбільше позитиву — це надія, якою надихає молодь. Наступне покоління менше заражене минулим, і має більш розумний підхід до управління справами громадськими чи державними. В України є всі шанси, бути в десятці кращих держав світу за різними показниками — економічними, рівня життя. Але поки вона номер один у дуже поганих категоріях — чи то зростання кількості хворих на СНІД, чи то смертність, чи то рівень корупції, чи то складність започаткування бізнесу. З іншого боку, такі речі, як футбол і потрапляння України до чвертьфіналу Чемпіонату світу, певно, зробили більше для цементування України, ніж будь-які політичні чвари.

 

– І все таки, з якою країною ви пов’язуєте своє майбутнє?

 

– Я прийшов до розуміння, що є українцем, незважаючи на те, де я живу і який у мене паспорт. А обрати якусь іноземну країну для життя — це вже другорядне. Бути українцем можна в будь-якій країні світу, навіть в Антарктиді.