Нині складається враження, що Донбас виключено з загальноукраїнського історичного і культурного дискурсу. Але сам по собі він неможливий без цього регіону. Сосюра, Солов’яненко, Різників, Руденко, Світличний, Тихий, Голобородько, Дзюба та ціла низка інших творців української культури родом саме звідси.
«Українська історія без Донбасу неможлива. Ця частина України була включена в загальноєвропейський історичний контекст ще за античних часів. Наприкінці VI століття до н. е. Перська імперія царя Дарія І воювала зі скіфами. Запитаєте де? А саме тут, у степах того, що нині звемо Донбасом. Звідсіля ж походить славнозвісний римський Сарматський легіон, який воював у Великій Британії. Це легендарні події, вагомі як для українців, так і для європейців у цілому», – зазначає член Донецького відділення НТШ, доктор історичних наук Ігор Тодоров. «Донбас – це аж ніяк не сіра зона. Ми менше знаємо про нього тому, що тут проходила межа між територіями Запорозького і Донського військ. Землі по правий берег річки Кальміус – це однозначно землі запорожців, січової Кальміуської паланки. Дослідник економічного освоєння земель на Сході України історик професор Василь Пірко довів, що з XVI століття вони є українськими. Про це свідчать місцева топоніміка і гідроніми. Той самий Слов’янськ був козацькою фортецею Тор, що була тісно пов’язана з тутешніми соляними промислами», – розповідає уродженка Донецька історик Ольга Ковалевська. «Тут пройшли і лишили свій слід усі кочовики, відомі на території України, починаючи від іраномовних часів палеометалу, кіммерійців, скіфів, сарматів доби раннього заліза й закінчуючи тюркомовними хазарами, огузами, половцями, печенігами, золотоординцями, татарами», – розповідає про докозацьку історію краю археолог професор Роман Литвиненко.
Донбас – це частина легендарного Дикого Поля. Саме тут міститься унікальна пам’ятка української та світової археології – Амвросіївська стоянка пізньопалеолітичних мисливців на бізонів, яка єдина збереглася у світі в задовільному стані. Тут-таки славнозвісні Передерієва могила, Чорна Крєпінка, Мергелева гряда, яку ще називають «українським Стоунхенджем»… Ряд можна продовжувати, і кожне таке місце унікальне. Тут кіммерійські, скіфські, сарматські курганні поховання, які не мають аналогів у світі. За часів середньовіччя бій на річці Калка 1223 року між русько-половецьким військом і монголами відбувся також на території сучасної Донеччини. У Попаснянському районі Луганщини 2012-го було знайдено літню ставку хана Золотої Орди, датовану XIV століттям. Археологи припускають, що її господарем був хан Абдаллах, якого свого часу привів до влади емір Мамай.
Колись Донбас маркували не терикони, а кургани й унікальні скіфські та половецькі баби. Донецький краєзнавчий музей, якому в грудні 2014-го мало б виповнитися 90 років, до свого фактичного знищення бойовиками володів унікальними археологічними фондами в яких нараховувалося 180 тис. одиниць зберігання. За словами Романа Литвиненка, він був золотим фондом і невичерпним полем для дослідження історії кочовиків в Україні. Тут зберігалася унікальна колекція скіфських і половецьких антропоморфних стел, деякі з яких знайдені в одиничному варіанті, зокрема детальне зображення скіфського воїна із села Ольховчик, яке датується ІV століттям до н. е..
Читайте також: Галицький Донбас
Донеччина і Луганщина – це землі запорожців і донців, їхніх фортець, містечок, селищ і слобід. Українське з цього краю не розчинилося в потоці історії. Ольга Ковалевська розповідає, що до останнього часу саме на Донеччині, у Слов’янському районі, фольклорні експедиції збирали такі українські пісні, які не збереглися більше ніде. Унікальні хати і будівлі традиційних обійсть українців Донеччини нині в музеї просто неба в селі Прелесне. Туди, як зазначає історик, усі ці експонати були звезені з довколишніх сіл Бригадирівка, Сидорове, Маяків зусиллями місцевого краєзнавця Олександра Шевченка. Ще однією пам’яткою українського козацького бароко була Святогірська лавра (за переказами, ще у VIII–IX століттях тут селилися ченці, що втекли з Візантії від переслідувань іконоборців). Історик пригадує, що її оздоблення мало чим поступалося зразкам, які можна побачити в Києві. Цікаво, що після переселення греків та інших православних мешкаців Криму на Маріупольщину їхньому духовному лідерові митрополиту Ігнатієві було передано у користування колишню козацьку дерев’яну церкву Св. Миколая. Вона стала одним із перших діючих храмів на новоосвоєних землях. На півночі Луганщини ще й досі збереглися унікальні козацькі станиці, де кожен будинок – це маленька фортеця. Зведені ті будинки, яким близько 200 років, на відміну від традиційної архітектури Донеччини, з каменю, біля кожного є місце для конов’язі. Свого часу навіть їх дахи були зроблені з каменю. Таку специфічну традиційну архітектуру з кам’яними парканами досі можна побачити в селі Нагольно-Тарасівка між Свердловськом і Ровеньками або в зруйнованій Станиці Луганській. Згадане село унікальне ще й тим, що там збережено стару дерев’яну церкву, якій, за підрахунками, більше ніж 250 років.
Читайте також: Україніка автотуризму. Мандрівка місцями минулих подвигів
«На Донеччині й Луганщині, хоч як парадоксально, дуже багато дикої природи, більше, ніж на тій самій Київщині чи Львівщині. І вона значно різноманітніша. Переважна частина людей, які ніколи не були на Донбасі, уявляють його як суцільний індустріальний ландшафт, сіре небо, терикони тощо. Це абсолютно не так. Для мене особисто Донбас – найулюбленіший куточок земної кулі, куди я до останнього їздив і возив як людей з України, так і іноземців та куди мрію, коли закінчиться війна, повернутися», – каже Олексій Василюк, заступник голови Національного екологічного центру України, який близько 10 останніх років присвятив охороні пам’яток природи на Сході. Він розповідає, що іноземці, які приїжджають подивитися на індустріальний пострадянський Донбас, часто шоковані тим, що дістаються до нього унікальною дикою природою. Колись так і було: Схід України асоціювався з безкраїми степами Дикого Поля, його природою та історією.
Читайте також: У глиб минулого: інший бік заповідника «Чигирин»
Унікальність і тендітність степу, його флори та фауни полягає в тому, що все це може існувати лише в первозданній природній формі або ніяк. «Кожен третій вид рослин і тварин, занесених до Червоної книги, – це степові види. Якщо вони зникнуть в Україні, то автоматично і в Європі», – наголошує Василюк. Такі степи, окрім як на Донеччині, Луганщині та ще в Криму, не побачиш ніде, і вони вже поповнили список природних об’єктів під охороною ЮНЕСКО. Зокрема, три з чотирьох відділень Українського степового заповідника – «Хомутовський степ», «Кам’яні могили», «Крейдова флора» – містяться саме в Донецькій області. Тільки тут можна побачити 12 видів ковили: ковилу Лессінга, тирсу, Граффа, азовську, Браунера, відокремлену, вузьколисту, дивну, пухнастолисту, облудну, українську та шорстку. Це десятки гектарів яскраво-червоної півонії тонколистої, і саме тут трапляються три види червонокнижних тюльпанів: Шренка, змієлистий та дібровний. Також на Донеччині надзвичайної краси каньйон у долині річки Кальміус. Крейдяна сосна, що росте на виходах крейди довкола Слов’янська, не трапляється більше ніде у світі. Є крейдяні пагорби і на півночі Луганщини: фактично це праві високі береги річок, що впадають у Сіверський Донець, зокрема Євсугу та Айдару. Також тут збережена дика популяція байбаків – одного з живих символів степу, що в крейдах копає собі глибочезні нори. Усе це збереглося як у Луганському природному заповіднику, так і в дикій природі.