Доводилося чути, ніби українська влада ледь не навмисне дражнить європейців, бо переконана: Брюсселю потрібна угода з Києвом. Отже, знаковий крок убік Москви змусить Євросоюз до поступок і дозволить далі тримати Тимошенко за ґратами. А що з липня в ЄС головуватиме дружня Литва, якій важливо самоствердитися в очах партнерів по Євросоюзу, то влада вважає, що вже тримає в кишені угоду про асоціацію.
Чи мудрий такий розрахунок? Не факт. Додатковий аргумент, що сам упав до рук опонентів ближчого партнерства з Україною, може виявитись останньою краплею, яка переповнить чашу європейського терпіння. Той, хто переконує Януковича, ніби це терпіння безмежне, або недооцінює автоматизми картезіанського мислення західних політиків, або свідомо співає не з української нотної партитури.
Дійсно, Литва об’єктивно зацікавлена в успішності самміту Східного партнерства, що відбудеться у Вільнюсі в листопаді цього року. Головування в ЄС — перше в її історії. Нова кров у європейській політиці потребує власної ролі, механізмів впливу та зони відповідальності. З історичних та геополітичних та причин Україна є органічним елементом литовської зовнішньої політики.
Читайте: Тисяча і одна інтеграція
Отже, нікого не дивує, що саме Литва активно залучає до гри українську карту. Непокоїть інше: чи вистачить у маленької прибалтійської країни дипломатичного ресурсу, щоб перемогти не тільки застереження країн “старої Європи”, але й зусилля офіційного Києва аккурат у протилежному напрямку?
“Литва, як і Польща, дуже підтримує Україну, – заявив у розмові з Тиждень.ua депутат Європарламенту Леонідас Донскіс, який нещодавно зорганізував у приміщенні Європейського парламенту в Брюсселі “День України”. – Коли країна визначилася й бере на озброєння цілу систему демократичних цінностей, треба зрозуміти її реальну ситуацію. Вважаю, треба взяти за основу факт той факт, що Україна не автократія, а демократія. Хоч і зі своїми слабкими позиціями. Але хіба в Угорщині або в Італії — ідеальна демократія? “
Головуюча країна справді має повноваження, що дозволяють привертати увагу до різних питань європейської політики. Вона може скликати додаткові консультації, ініціювати термінові зустрічі на високому рівні, врешті, виставити на свій розсуд пріоритети в офіційному порядку денному роботи ЄС. Вже відомо, скажімо, що Литва наголошуватиме у другому півріччі 2013 на проблемах фінансової стабільності й Банківського союзу, розвику Східного партнерства, внутрішній енергетичній безпеці ЄС, захисті зовнішніх кордонів Євросоюзу…. Саме країна-керівник отримує право, на свої півроку, розставляти акценти й задавати тон.
Але консолідувати українські шанси — ще не означає перемогти. “Всі ми розуміємо, що статус спостерігача в Митному союзі — не більше ніж комунікаційна технологія, – сказав у розмові з Тиждень.ua французький дипломат, який не побажав бути названим. – Нині ми уважно вивчаємо документи. Поки що немає впевненості в тому, що Україна дійсно, у правничому сенсі слова, стала спостерігачем. Поза тим передбачити результати вільнюського саміту сьогодні не зможе ніхто. Надто багато елементів впливатимуть на рішення ЄС.”
Читайте також: Гра в євроінтеграцію
Як би не старалася Литва, в Європейському Союзі не всі переконані, що Україна зі своїм вибірковим правосуддям, високим рівнем корупції, рейдерством та відверто не європейською поведінкою влади вже готова долучитися до тіснішого партнерства з ЄС. Речниками табору скептиків виступають Франція, Німеччина й Велика Британія. Їх та інших, безперечно, є за що звинуватити в подвійних стандартах. Та не забуваймо: рішення про підписання угоди буде прийматися консенсусом. Це означає, що досить, скажімо, Меркель не побачити “достатнього прогресу”, якщо Тимошенко не поїде на лікування до Німеччини, і по всьому.
“Не можна грати в геополітичну гру і водночас відстоювати права людини та європейські цінності, – вважає Леонідас Донскіс. – Немає жодної симетрії між старими та новими демократіями. Коли вступали Балтійські країни, Словаччина, Румунія, Болгарія, невже всі були настільки наївні, що не розуміли: велика різниця між старою та новою Європою зберігається? Не чули дисонансів у застосуванні прав людини? Скажімо, проявів тої ж гомофобії? Усе це було. У цьому світі ніхто не є досконалим.”
Читайте також: Україна – актив чи пасив ЄС?
Леонідас Донскіс вважає, що сьогоднішня Україна дуже нагадує Литву початку 2000-х років, напередодні вступу до ЄС. Перший посол Франції в незалежній Литві та в Україні часів Помаранчевої революції Філіп де Сюрмен бачить між двома державами суттєві відмінності. Зокрема, “Литва після виходу з СРСР не мала політичних в’язнів та політичних біженців,” – наголосив колишній посол у розмові з Тижнем. Є й інші розбіжності. “Литва вразила Європу швидкими реформами, – наголосив Філіпп де Сюрмен. – Україна — значно більша за розмірами та за кількістю населення. Зміни в ній відбуваються повільніше.”
Отже, новий елемент у переговорах між Україною та ЄС. Статус — не статус, погроза — не погроза, розрахунок — не розрахунок. “Навряд чи, навіть якщо Україна стане повноцінним спостерігачем у Митному союзі, це суттєво вплине на результати самміту в Вільнюсі, – вважає Жіль Дегітр, французький історик, член бюро асоціації “Франція-Литва”. – Міністр закордонних справ Литви, перебуваючи в Києві кілька днів тому, чітко сказав, що несумісності нема. Натомість, фактором впливу залишається, на мою думку, подальша доля Тимошенко. Якщо вона не зміниться, навряд чи Литві вдасться пролобіювати підписання. Її можливості впливу обмежені. Згадаємо хоча б роздратування, що виникло, коли Литва заблокувала в 2008 році угоду з Росією. Все сьогодні залежить від Києва”.
Якщо хто і виграв від нового статусу України при Митному союзі, то це Москва. Згідно з інформацією Тижня, на саміті ЄС-Росія в Єкатеринбурзі кремлівська дипломатія активно обговорює українські перспективи в контексті власних угод: і про безвізовий режим, і про асоціацію з ЄС. Москва, принаймні, знає, чого хоче, а чого — ні. А Київ?