Але, на диво, усе вийшло напрочуд скромно. На сценах у Сімферополі та Севастополі стрибали другорозрядні співаки штибу ґазманових і чічєріних (навіть Кобзон не приїхав). Озброєні гопники з аксьоновської «самооборони» провели як зуміли «уроки патріотичного виховання» для кримських школярів (можна уявити, чого здатні навчити дітей учорашні братки та бригадири). Якісь чиновники сказали якісь слова та нагородили якихось людей орденами (авжеж: Крим тепер має й власні ордени!). І все. Гучного всекримського фестивалю з морем прапорів якось не вийшло: по-перше, суворий режим бюджетної економії – не розгуляєшся. А по-друге, негода. Групи ентузіастів пробивалися крізь заметіль на міські майдани в надії долучитися до народних гулянь, не знаходили їх і гнівалися на міське керівництво: як же так, Росія святкує «день возз’єднання» активніше й веселіше за нас! Он там які мітинги в телевізорі! Різним церковним і мистецьким «кликушам», що прозирали глибинні «містичні знамення» в подіях минулої весни, погода підкинула хороший ребус: ну ж бо проречіть, чому в розпал святкувань увесь Крим раптом засипало снігом? І так засипало, що замети перекрили автомагістралі, зокрема й «дорогу жизні» до переправи Крим – Кавказ. А в садах мороз, як поскаржився місцевий «мінсільгосп», побив персики, черешню й виноград, позбавивши півострів перспектив мати влітку власні фрукти. Наостанок «святкувань» небесна механіка підкинула «провидцям» ще один подарунок: затемнення сонця. Його, щоправда, не було видно через щільні снігові хмари. Але хто шукав «знамень», той отримав їх повний віз. Ото нехай тепер намагаються витлумачити їх у сприятливому для себе сенсі.
Тим часом триває боротьба за виживання кримськотатарського АТR. Найяскравіший проект серед усього місцевого телебачення, телеканал за рік окупації набув реноме «дисидентського», бо порушував теми, про які небагато хто в нинішньому Криму наважується говорити навіть пошепки. До дирекції давно протоптали стежку феесбешники: то виносять офіційні попередження новинарям, то обшукують відеоархіви. Від сумної долі інших «вільнодумних» колег по цеху (тобто так званої націоналізації) АТR рятує лише московська прописка його власника – кримськотатарського бізнесмена Ленура Іслямова. Тож задушити теледисидентів вирішили іншим чином. Канал зобов’язали перереєструватися за російськими нормативами до 1 квітня, без чого той втрачає право виходити в ефір. Чотири спроби оформити папери завершилися однаково: російські крючкотвори неспішно повертають документи без розгляду, щоразу чіпляючись до нової дріб’язкової формальності. Між тим термін спливає. Проблему порушують на засіданні в ООН. Путіну пишуть журналісти всього світу й багатонаціональна глядацька аудиторія. Керівництво АТR у безвиході вже було публічно зголосилося на суто культурно-просвітницький формат, «без політики». Але все дарма: телеканал твердо вирішено знищити. І справжню причину Аксьонов назвав прямо: «Канал дает надежду на возвращение Крыма в Украину». За сучасними кримськими мірками така надія справді є смертним гріхом та кримінальним злочином.
Що вже казати про надії та мрії, коли навіть прості лінощі, які завадили чиновникам деяких кримських установ вчасно замінити на фасадах старі таблички з тризубами (як до того 20 років подекуди заважали замінити радянські), викликали істерику на трибуні в «депутатки госсовєта» Савченко: для неї це все одно, якби «фашисты ушли, а свастика осталась».
На тлі такого ставлення до всього українського видаються цілком очікуваними оголошені цього тижня попередні результати жовтневого «перепису населення». Чисельність українців, звісно, спробували занизити до мінімально можливої цифри. Порівняно з останнім законним переписом 2001 року нас тут тепер нібито не 24%, а лише 16% населення. Але, зробивши «статистичну зачистку» Криму, російські расисти загнали себе в пастку, адже різке зменшення чисельності етнічної спільноти майже на 40% (в абсолютному відношенні на 232 тис. осіб) є незаперечною ознакою геноциду. Немає сумніву, що рано чи пізно окупантам ще пригадається ота статистика, коли вони відповідатимуть у міжнародних судах за геноцид українців на півострові. Кримських татар порахували іншим методом. За твердженням «рахувальників», їхня кількість залишилася майже без змін (це необхідно для фанфар із приводу «безпроблемної інтеграції» кримців до сім’ї російських нацменів). Але, здається, певну частину кримців приписали до 45-тисячної діаспори вихідців із російського Татарстану, адже раніше казанських татар налічувалося менш як 15 тис. – невже за останній рік їхня чисельність могла справді потроїтися?
Кажуть, наступного року росіяни збираються переписувати ще й живність та великі дерева у дворах. Певно, задумали щось намахлювати й із відсотковим співвідношенням Сірків і Шариків…