Днями в сесійній залі Верховної Ради пройшли слухання, присвячені урядовим заходам із продовження пенсійної реформи. Проблеми в системі грошового забезпечення українців поважного віку перезріли: за підсумками 2010 року, дефіцит Пенсійного фонду сягнув астрономічної позначки – 34,4 млрд грн, обсяги трансфертів із держбюджету на його покриття стрімко зростають щороку. Але публічне обговорення проблем на парламентському рівні відбулося вперше. Йшлося, зокрема, про запровадження в Україні трирівневої пенсійної системи. Формально вона існує від 2004 року, і вітчизняні пенсіонери мали б отримувати три види пенсій, та на практиці діє лише солідарна складова цієї системи – вкрай заплутана й непрозора, регульована понад 30 (!) законами… По суті, перед виходом на заслужений відпочинок більшість українців не знають, на які гроші їм розраховувати. Це свідчить про неповагу держави до громадян, адже в наповненні ПФ задіяні роботодавці, і наймані працівники, і дрібні підприємці.
Але докладне вивчення солідарної складової пенсійної системи дає підстави зробити ще один невтішний висновок: в Україні обсяг доходу особи поважного віку залежить насамперед від… її статусу (а не просто від рівня зарплати й страхового стажу). В межах вітчизняної пенсійної системи є рівні й рівніші, і саме від того, ким є громадянин для ПФ, залежить законодавчо визначений алгоритм розрахунку виплати, а відтак і її розмір. Це питання статусу старе як світ: Україна успадкувала його від СРСР, який запозичив пенсійну систему, запроваджену Отто фон Бісмарком у Німеччині 1889 року. До речі, звідти ж і п’ятирічна різниця в пенсійному віці чоловіків і жінок: наприкінці ХІХ століття німці запровадили її з огляду на демографічну структуру свого суспільства, щоб літнє подружжя разом зустрічало старість. Намагання змінити пенсійний вік у сучасній Україні насправді не є реформою, із системи потрібно викоренити статусні атавізми, а головне – перейти до трирівневої системи з потужною накопичувальною складовою.
Солідарна складова не виконує головних функцій: не забезпечує достойного рівня життя простим пенсіонерам і є обтяжливою для всіх суб’єктів економіки. Водночас спеціальні алгоритми нарахування пенсій для державних службовців, суддів, працівників НБУ, митників та інших спеціальних категорій громадян створюють левову частку розривів між доходами та видатками ПФ, які покривають за рахунок держбюджету – коштом усіх платників податків, лише 2010-го ці спеціальні трансферти наблизилися до (!) 40 млрд грн.
