Сьогодні, 18 листопада, бойове товариство відзначає День сержанта Збройних Сил України. Лідерство, відповідальність і професіоналізм – це якості, без яких неможливо бути ефективним сержантом. Сержант – це приклад для солдатів і надійна опора для командирів. Саме за такими якостями дають це почесне звання в 2 Інтернаціональному легіоні.
«В АТО я служив солдатом, – розповідає Павло з Рівненської області. – У Легіон я прийшов уже з досвідом, тож мені невдовзі дали звання сержанта. Це було після першого штурму в Серебрянському лісі. Нещодавно я став сержантом з матеріального забезпечення. Для мене звання не головне – треба бути людиною. Звання сержанта – це відповідальність за особовий склад, за майно. Солдати в тебе мають бути одягнені, забезпечені усім необхідним, щоб коліматори їм видали, нічники, щоб зброя була чиста і пристріляна.
Як кажуть, чисті погони – чиста совість… Але комусь відповідати треба. Для сержанта головне бути простим. Наші іноземці все розуміють і виконують. Ми тут всі як одна сім’я. Маємо берегти один одного».
Після училища, де Павло вчився на маляра-будівельника, пішов добровольцем до армії, воював на Донецькому й Луганському напрямках у 2016 -2019 роках. Потім працював будівельником у Польщі.
Коли почалася повномасштабна війна, дружину з трьома дітьми відправив до Польщі, оскільки мешкають вони неподалік білоруського кордону, й чекав, коли вже призвуть до війська.
У військкоматі запропонували два варіанти – 2 Інтернаціональний легіон і ще якусь бригаду. Павло обрав перший варіант.
«Мені сказали, що я як старий воїн, який вже побував в АТО, потрібен в Легіоні. Я й погодився. Почали з полігонів і тренувань – готувалися до виїзду на Донбас. Перший вихід – штурм у Серебрянському лісі. Виїхали на завдання 24 червня 2023 року. В лісі переночували. Вранці пішли штурмувати. То був важкий день. Були й втрати. Але нам вдалося виконати завдання.
Насправді всі виходи пам’ятні, бо ти ідеш в один кінець. І не знаєш, чи повернешся.
Хто запам’ятавсь із іноземців, з яким служу, найбільше? Був у нас бразилець один. Він брав з собою завжди великий чемодан з їжею і казав: “Багато їсти, багато какати”. Здоровий хлопець…»
Мріє Павло, щоб війна закінчилася й він міг поїхати з сім’єю кудись відпочити – до Німеччини, наприклад, або Іспанії. А займатися й надалі планує будівництвом – відбудовною країни після війни.