Несподівані повені та засухи, урагани та виснаження ґрунтів… Ані академічна освіта, ані традиційна політика не підготували людство до цих випробувань. Філософія індустріального розвитку, зорієнтована на кількісні показники та зростання валового національного продукту, у принципі не ставить питання про збереження довкілля. Уряди бідних країн, де критично бракує їжі, світла та питної води, без допомоги ззовні просто не можуть собі дозволити відмовитися від дешевої вугільної енергетики. Приміром, влада Індії наполягає на тому, що без викопного палива годі й мріяти про електрифікацію мільйонів віддалених сіл, мешканці яких не мають не лише інтернету, а й елементарних гігієнічних умов.
Найбільша перешкода для запровадження принципово нових підходів до виробництва та споживання — людська психологія. Скажімо, Ісландія повністю могла б обходитися без використання викопного палива. Але країна не бажає відмовлятися від видобутку нафти в шельфах. Чому? Щоб не втрачати конкурентоспроможності, стати багатшою, не дозволити цієї розробки іншим… Таких прикладів безліч.
Отже, дискусії, які тривають нині в Парижі між 195 учасниками, надзвичайно складні. Журналісти мають доступ лише до зали офіційних виступів та прес-центру, де реалізовується парадний бік події. Справжні ж перемовини відбуваються у так званій блакитній зоні. Завдання саміту — ухвалити підсумкову угоду, яка поставила б крапку на продажу квот на викиди СО2, зобов’язала б усі країни світу зменшити такі викиди й визначила б для реалізації проекту дієвий фінансовий механізм.
Амбіція величезна. Не тільки тому, що знайти вільні мільярди на допомогу бідним і нерозвиненим країнам — справа непроста. Одночасно постають питання відбору проектів із запровадження альтернативних джерел енергії та прозорої звітності за ними, що вимагає компетенції, некорумпованості, екологічної свідомості нового зразка, яка, на жаль, не така вже й поширена. Візьмімо для прикладу рідну Україну. Як розповіла експерт із питань зміни клімату Національного екологічного центру України Ірина Ставчук, наша держава на всіх попередніх самітах «прагнула набрати собі якнайбільшу кількість квот на викиди парникових газів. Натомість метою мало б стати ухвалення глобальної угоди між країнами, яка передбачала б справедливий розподіл обов’язків та реальні власні зусилля щодо зменшення викидів».
Читайте також: Прощаючись із Зимою
Світова кліматична криза щодня поглиблюється, а це доводить, що торгівля квотами, узаконена Кіотським протоколом, вичерпала себе. Документ ставив завдання бодай не збільшувати сумарної планетарної кількості викидів в атмосферу. Система передбачала майже математичний перерозподіл права на викиди. Заможні індустріальні держави викуповували в бідних можливість не надто заморочуватися екологією; бідні на додаткові кіотські кошти, замість того щоб піклуватися про довкілля, розвивали прибуткові
екстенсивні виробництва…
Чи зуміє Паризька міжнародна конференція ухвалити документ, який зобов’яже планету по-новому ставитися до використання природних ресурсів? Те, що проект угоди був готовий наприкінці минулого тижня, вселяє дуже обережний оптимізм. Остаточну відповідь матимемо 11 грудня, у день закриття саміту. Як повідомляють джерела Тижня в Міністерстві закордонних справ Франції, у тому, що бодай якийсь новий підсумковий договір буде підписано, немає сумнівів. Але чи стане документ обов’язковим для втілення, а не рекомендаційним, чи матиме чіткі вимоги щодо зменшення викидів для всіх, багатих і бідних, казати рано. Віра в індустріалізацію, статусність суто матеріального успіху, небажання долати власні автоматизми й ставити до дії нові енергоефективні господарства… Щоб змінити такий підхід, потрібно перевиховати цілі покоління. Як сталося, скажімо, що в Україні серед керівників Міністерства екології та природних ресурсів немає жодного з профільною освітою? Відбір керівних кадрів, можливо, дає відповідь на питання, чому екологічна стратегія держави до 2020 року має розмиті цілі, а брак чітких природозахисних документів пояснюється виключно економічною скрутою та політичною кризою, у той час як власною неефективністю ніхто не переймається.
Який підхід, така й результативність. Зокрема, і на міжнародних конференціях. Українське профільне міністерство за весь час переговорів у Парижі спромоглося лише на публікацію короткого анонсу події. «Україна докладатиме всіх зусиль для того, щоб взяти активну участь у роботі СОР 21/СМР 11», — йдеться в тексті. Якщо це все, до чого докладатиме зусиль Україна (а це таки все, про що написано), то й не дивно, чому наші промовці не знайшли чим пишатися, окрім як неповністю використаними квотами згідно з Кіотським протоколом. Тобто можемо далі забруднювати, не розвивати альтернативну енергетику, не вкладати кошти в наукові дослідження? Сегмент постачання відновлюваної енергії в Україні — менш як 3%, тоді як світовий показник — 22%. Це відставання чомусь не хвилює офіційний Київ.
Читайте також: Нова кліматична ера: глобальне потепління може мати для України як негативні, так і позитивні наслідки
На конференції в Парижі була наведена не дуже приємна для України статистика. В Індексі протидіям зміни клімату-2016 наша держава опинилася на 46‑му місці, хоча ще рік тому була 30-ю. Порівняно з іншими державами вона залишається енергонеефективною, з практично відсутньою кліматичною політикою. Як пояснює Ірина Ставчук, усі 195 країн — учасниць переговорів зобов’язані презентувати свій так званий Очікуваний національно визначений внесок (Intended Nationally Determined Contributions, INDC). Позиція України — зниження рівня викидів від показника 1990 року до 2030-го на 40%. «Це неприйнятно, — вважає пані Ірина, — оскільки насправді передбачає зростання парникових газів на 43%. Більшість країн світу зобов’язалися зменшити їх викиди, а Україна хоче знову мати надлишок на них, можливо, сподіваючись потім продати. Проте в новій кліматичній угоді механізму міжнародної торгівлі квотами не буде».
Україна, як і чимало інших не зовсім передових країн світу, отримавши кіотські кошти, витрачала їх зовсім не на вирішення екологічних проблем. Згадаймо хоча б скандал, який розкопав за часів правління Януковича журналіст Дмитро Гнап. Гроші, які переказали Україні відповідно до Кіотського протоколу Іспанія та Японія, замість того щоб бути спрямованими на утеплення шкіл та лікарень на Сході, осіли на рахунках структур, керованих Юрієм Іванющенком (Єнакієвським). Експерти з питань екології кажуть, що таких прикладів у світі безліч. Потрібна колективна зміна філософії життя. Чи готова до неї ціла планета? Не факт. Але це не означає, що за такі зміни не варто боротися. Паризькі переговірники видають на-гора мінімальну кількість інформації для преси. Це означає, що позицій, стосовно яких не досягнуто згоди, чимало. Сотні міністрів довкілля, енергетики та закордонних справ вирішують, як саме найкраще заохотити відмову від брудних, але дешевих виробництв. Обговорюються різні можливості — від ідеї компенсувати викиди посадкою лісів у бідних країнах до жорсткого оподаткування підприємств, які працюють на вугіллі. Тоді сам продукт стане таким невигідним, що спонукає виробника від нього відмовитися.
Читайте також: Менш континентальний: в умовах потепління Україна наближається до морського типу клімату
Нова етика виробництва та нові фінансові засади міжнародної кооперації… Одним із піонерів у цій справі стала Guardian Media Group, що продала всі свої активи, пов’язані з викопним паливом (на хвилиночку: 80 млн британських фунтів) виключно з екологічних міркувань. Якою стане сила цього прикладу? Відразу не спрогнозуєш, але важливо інше: альтернатива бездумному споживацтву існує не лише в теорії.