Почнімо з помилок. Незручна правда для Кремля в тім, що Сталін (аж ніяк не опора антифашистської боротьби) залагодив угоду з нацистською Німеччиною на користь обох сторін: таємний протокол до пакту Молотова-Ріббентропа передбачав розчленування Центральної і Східної Європи. У випадку Китаю можна провести паралелі з тим, що його влада не спромоглася вчасно зрозуміти серйозність спалаху хвороби торік. Пам’ятаєте лікаря Лі Веньляна? Його зацькували й змусили замовкнути, коли він спробував бити на сполох. Тепер влада Китаю вибачається перед його родиною і звинувачує місцевих чиновників у поганому ставленні до лікаря. Та вже пізно. Лікар помер. Тайвань збагнув серйозність ситуації в Ухані та сповістив Всесвітню організацію охорони здоров’я (ВООЗ) 31 грудня. Однак установа ООН знехтувала застереженням, піддавшись на вимоги Китаю ігнорувати острівну демократію, що управляється китайським урядом. Представників ВООЗ, що навідали Китай у січні, змусили применшити серйозність епідемії.
Читайте також: Маленькі вороги великої Росії
Таємничість, брехня та параноя забрали багато часу й життів. Нині Китай справді, доклавши неймовірних зусиль, спинив подальше поширення вірусу. Проте інші країни — зокрема Сінгапур, Південна Корея і (знову) Тайвань — упоралися краще, і втратили менше людей та зазнали меншого економічного удару.
Далі йде спрощення. Російська лінія пропаганди така: «Ми подолали Гітлера», якщо ви не згодні, ви нацисти. У китайців це виглядає так: «Ми подолали пандемію», якщо ви не згодні, то сприяєте поширенню хвороби. Контекст і нюанси ігноруються. Тайвань та інші країни, що успішно борються з вірусом, китайці не згадують, бо це ускладнює історію. Для росіян схожими незручними питаннями є Зимова війна проти Фінляндії, Катинська розправа і Варшавське повстання.
Натомість поширюється брехня. Нині Китай заявляє, що вірус прийшов з Америки (а, може, й з Італії — теоріям змови не конче бути вірогідними, головне бентежними). За кремлівською пропагандою, українці збили літак MH17; ніхто не скоював замаху на життя Сергія Скрипаля (його викрали MI6); а війна у Східній Україні — це народне антифашистське повстання. Усередині Росії підтримується життєво важливий для Владіміра Путіна наратив: зовнішній світ — злостивий і погано керований, лиш у Росії життя безпечне й стабільне. За кордоном росіяни сіють бентежні настрої у суспільствах, які й так охоплені тривогою та сумнівами. Поділяй і володарюй — ось, чого хоче Росія, зрештою як і Китай.
Читайте також: Незалежність як імператив
Насамкінець поговорімо про вдячність. Росія вимагає її собі за героїзм тих (що переважно й росіянами не були), хто допоміг перемогти Гітлера. А зараз посилає лікарів і медичне забезпечення в Італію. Китай теж приндиться своєю допомогою, наданою Італії, Чехії, Литві та іншим країнам. Ці гуманітарні жести — похвальні. Не варто із них кепкувати нікому, поготів країнам, що не допомагають своїм сусідам та союзникам.
Та не варто обманювати себе щодо політичної ціни допомоги. Пам’ять про радянські перемоги й жертви на східному фронті в боротьбі проти Третього Райху вплинула на світогляд безлічі західноєвропейців. А блокада Західного Берліна 1948 року сформувала погляди цілого покоління мешканців Західної Німеччини, свідків зусиль, до яких були готові західні союзники заради збереження свободи міста. Тепер мільйони італійців та інших народів пам’ятатимуть, що допомога, якої вони потребували, прийшла зі сходу.