Генерал Філіпп Брідлов нарешті сказав це: «Тепер дуже чітко видно, що Росія діє більше як супротивник, а не як партнер». Цілком імовірно, що для верховного командувача сил НАТО в Європі озвучене було очевидним і досі, але, як не раз траплялося в історії, все на свої місця розставляє навіть «маленька» війна. Після нахабного загарбання східним сусідом частини України, на думку американсько-польської публіцистки Енн Епплбом, «дедалі більше людей у світі доходять розуміння, що Росія – це не недорозвинена західна, а антизахідна держава». Понад 20 років багато кого, насамперед у Європі, вводила в оману легкозрозуміла жадоба нової Росії до грошей, а представників російського капіталізму у світі, олігархів, хоч трохи й остерігалися, але готові були подавати їм руку.
Британець Едвард Лукас одним із перших іще в 1990-х роках застерігав міжнародну спільноту, що пострадянські владоможці в Москві зловживають довірою Заходу. Одна з його книжок має заголовок «Обман: Шпигуни, брехня. Як Росія ошукує Захід» («Deception: Spies, Lies and How Russia Dupes the West»). Інша книжка старшого редактора авторитетного тижневика Economist називається «Нова холодна війна. Як Кремль загрожує і Росії і Заходу»» («The New Cold War: Putin’s Russia and the Threat to the West»). В інтерв’ю Тижню Едвард Лукас відповідав на запитання про українську кризу загалом і про нову холодну війну.
Читайте також: Агресія Росії: генеза, мета, способи протидії та правові наслідки
У. Т.: Коли розпочалася нова холодна війна?
– Гадаю, це сталося кілька років тому. Захід помилково вважав, ніби 1991 року Росія цілком змінилася. На жаль, ми стали свідками відродження ось такого різновиду суто чекістської держави ще від часу зміцнення фракції Коржакова у Кремлі. Коли Прімаков очолював зовнішню розвідку, це посилилося. Згодом Путін та його друзі-кагебісти з Петербурга перебрали контроль у Москві, і відтоді ситуація лише погіршувалася. Як на мене, то стара холодна війна відрізнялася дуже гострим мілітарним та ідеологічним протистоянням. Капітал тоді відігравав невелику роль. А нова – пов’язана з російськими грішми для перекуповування слабших на Заході та використанням енергії як зброї. Отже, є певні відмінності, але з розвитком подій в Україні бачимо, що нова холодна війна дедалі дужче нагадує стару.
У. Т.: Чи можна стверджувати, що в теперішньому протистоянні Заходу й Москви немає ідеології?
– Вона є. Почитайте промови Путіна. З них чітко зрозуміло: він вважає Росію відмінною цивілізаційною потугою з набором особливих ознак, із глибшими цінностями й історичною місією. Я сказав би, що це відродження тріади епохи царату: автократія, православ’я і націоналізм. У 1990-х роках Росія мала певний ідеологічний вакуум, але Путін дуже активно його заповнює.
У. Т.: Звідси серйозна загроза європейській і, можливо, світовій безпеці. Де в цих умовах місце давніх структур, як-от НАТО? Чи повинні вони відігравати свою колишню роль?
– НАТО, як на мене, повертається до справ, і в повному обсязі. Проблеми з пошуком ролі має радше ОБСЄ, яка в безвиході вже роками. Ми цього насправді не зауважували. Рада Європи та система європейської безпеки, що базувалася на Паризькій хартії 1990 року, де було наголошено на непорушності кордонів і пошануванні спільновизнаних прав людини, – усе це пропало. Навряд чи Європа вже цілком того свідома. Ще вдаємо, ніби давня гра діятиме. Але, щоб бути активними в нових умовах гри, повернутися до НАТО і принципу захисту територій, треба збільшити витрати на оборону й відродити взаємини з Америкою. А це потребує багато нових роздумів та зусиль у Європі.
Читайте також: Російська рулетка для Азії
У. Т.: Альянс гарантує безпеку лише для своїх членів, а Україна залишається поза межами захисного бар’єру. Їй треба мерщій домагатися членства як єдиного способу гарантувати безпеку?
– Ні, це не єдиний спосіб. НАТО можна порівняти зі згуртованою сім’єю. Просто так стати її членом неможливо, бо ви фактично вимагаєте, щоб представники інших держав ризикували за вас своїм життям, а такі обіцянки дають лише після старанних зважувань. Туди не можна просто записатись, як до спортивного клубу. На мій погляд, входження до Організації вимагає тривалого періоду реформ, а також військового розвитку, щоб домогтися здатності армій взаємодіяти. Це не просто політичний альянс. Навіть якби всі нині хотіли, то не думаю, що Україна ввійшла б до НАТО швидше, ніж через кілька років. Ба навіть не певен, що держави-члени зараз були б готові поширити дію п’ятого пункту статуту на неї, коли в нас іще немає чіткого уявлення, який в Україні буде уряд і як нею керуватимуть. Отже, я наразі це відклав би. Обов’язок Організації полягає в захисті її членів. У Європі є справжня червона смуга. Те, що Путін робить в Україні, справді жахливо, і в нього через це будуть проблеми. Зовсім іншою річчю був би його напад на країну НАТО. Це вже неможливо. Тобто в Європі є той оборонний паркан.
У. Т.: Але ж Україна поза цим парканом. Тобто їй не можна сподіватися на жодний реальний захист?
– Я такого не сказав. Гадаю, з нею треба працювати водночас у кількох напрямах. Тут черга діяти Європейському Союзові, щоб допомогти з фінансовою та економічною стабілізацією країни, якій треба надати всю можливу допомогу для нового конституційного врегулювання тощо. Але в царині безпеки може йтися про обмін даними розвідки, і я особисто виступав би за продаж чи передачу Києву зброї та за спільні військові навчання з Україною. Однак найважливіше, що ми здатні зробити для України, це запровадити набагато суворіші санкції проти Кремля. Ми можемо врятувати її не бойовими операціями за участю Заходу, а тим, що Путін дорожче заплатить за свої дії. Я сказав би, що режимові останнього має настати край. То нагода знищити переплетіння бізнесу й КГБ в Росії. Треба, щоб ті, хто зараз підтримує режим у РФ, відмовилися це робити, і тоді в нього будуть справді серйозні проблеми.
У. Т.: Збіґнєв Бжезінський – один із тих, хто озвучив для України «фінський варіант». Із Росії лунають набагато жорсткіші вимоги: щоб Україна була позаблоковою і нейтральною не лише військово, а й політично. Окрім того, Кремль хоче поділити її на федерацію територій. Чи зарадив би, на вашу думку, такий варіант українським проблемам і чи сприяв би посиленню безпеки у Східній Європі?
– Ні. Як на мене, це надзвичайно погана ідея, яка хибно розуміє ситуацію Фінляндії під час холодної війни. Така схема була б дуже шкідливою для України. Ми залишили позаду ті часи, коли сторонні країни розписувалися за майбутнє цілих народів. Питання безпеки України вирішувати українцям. На місці їхнього уряду я проголосив би п’ятирічний мораторій на будь-які дискусії про членство у ЄС чи НАТО, бо зараз країні треба працювати над стабілізацією і реформуванням. Потім ці обговорення можна поновити й за результатами політичного процесу ухвалити рішення. А оскільки впродовж найближчих п’яти років членство у якійсь із тих організацій навряд чи можливе, то такий мораторій нічого в Києва не забирає. Однак вирішувати це повинна Україна, а не хтось іззовні. Вважаю, що бути сусідом Росії дуже нелегко навіть сучасній Фінляндії, яка історично виступала проти військових альянсів. Там люди дедалі більше стурбовані РФ, і, думаю, є серйозна ймовірність, що Фінляндія і Швеція незабаром також стануть членами НАТО.
У. Т.: Такі країни, як Франція, бували роздратовані «невиправданими фобіями Росії», скажімо, в Польщі, Естонії або Латвії. Чи тепер, на вашу думку, «нова» і «стара» Європа краще розуміє загрозу від путінської держави?
– Поділ Європи на «стару» й «нову» – це вже значною мірою вчорашній день. Розмежування тепер проходить не між «старими» й «новими», а між Півднем і Північчю. Наприклад, такі північні країни, як Швеція, Естонія, а також Нідерланди, Данія, Британія, дивляться на Росію з осторогою. А такі, як Словенія, Хорватія, Греція, Італія, Іспанія, виступають проти серйозних санкцій. Отже, насправді країни ЄС поділилися інакше.
Читайте також: Висока ціна дешевого авторитету
У. Т.: Чимало українців постали перед болісною дилемою, коли слід було реагувати на російське вторгнення в Криму. З одного боку, їх хвалили за стриманість і за те, що солдати не відповіли вогнем на провокації окупантів, але із другого – лунають заяви на кшталт: «Коли країна не чинить опору сама, то чи захищатиме її хтось сторонній?».
– Це нелегко. На мою думку, Україна зазнає відплати за уряд Януковича і навіть за попередні, бо таке враження, що її плани оборони виявилися надзвичайно слабкими. Ми опинилися у становищі, в якому дуже поганими є всі варіанти дій. Це правда не лише щодо Криму, а й щодо інших українських справ. Вважаю, українців можна критикувати принаймні за те, що вони не зосередили сил. Мали б добру розвідку – могли б сконцентрувати свої підрозділи на півострові. А так бойові частини розсіяні, боронити їх майже нереально. Не знаю військової географії Криму, але припускаю, що можна було б вибрати одне-два місця, які легше захистити, а також забезпечити запаси їжі, води й засоби зв’язку, щоб протистояти російському тискові.
Хоча це та сама дилема, перед якою опинилися держави Балтії в 1940-х роках, коли опір агресії був безнадійним, але якби його не чинили, то сторонні сказали б, мовляв, самі погодилися. Цю тактику Росія вміє застосовувати дуже добре, і в минулому від того було багато страждань.