За його словами, комунізм можна порівняти з «хірургічною операцією, після якої людина довго відходить від наркозу».
«Для країн Балтії цей стан уже давно позаду, але треба зважати, що вони були радянізовані внаслідок пакту Ріббентропа – Молотова. Молдова досить успішно вирішує свої проблеми, теж частково пов’язані з цим пактом. Залишається визначити, з якою швидкістю позбуваються дії наркозу три інші пострадянські країни Європи: Росія, Білорусь і Україна. Ці три країни були надзвичайно сильно травмовані комунізмом, і Росія – найдужче», – переконаний історик.
Він також зауважив, що Росія найменше постраждала від сталінських репресій, адже була державоутворюючою республікою.
«І саме тому відіграла ключову роль у подіях, пов’язаних із розпадом СРСР. Це не заважає сучасним вершителям долі РФ вважати його найбільшою геополітичною катастрофою XX століття. Вони об’єднали в державній символіці й просвітницькій роботі протилежні за знаком цінності дореволюційної та радянської епох. Деякі публіцисти доби ґорбачовської Перебудови кажуть: «Це шизофренія, не можна укласти в одну голову протилежні цінності!» А насправді ця позиція враховує умонастрій усіх людей, які з різною швидкістю відходять від наркозу. В Білорусі радянські цінності взагалі стараються зберігати, це виявилося зручним для утвердження пострадянської диктатури. В Україні ситуація інша. Точиться боротьба, тепер уже у відкритій формі», – зауважив Кульчицький.
За його словами, часом учені уникають термінів «комунізм» і «соціалізм», називаючи лад, який існував у СРСР, державним капіталізмом.
«Однак треба визнати, що радянське суспільство було позбавлене приватної власності, тобто комунізоване. Тому воно стало залежним від одного монопольного власника засобів виробництва, за допомогою яких продукувалися матеріальні блага, – держави-комуни. А це означає, що комунізм зберігся не тільки в головах частини суспільства як реліктова ідеологія. Ситуація більш трагічна: люди звикли покладатися в житті не на себе, а на державу. Гірка правда полягає в тому, що Східна Європа перебуває десь посередині між Євросоюзом і Північною Кореєю», – наголосив історик.
«В Україні наявна позитивна динаміка змін. Ми беремо участь або бачимо по телевізору кризи посткомуністичного суспільства: революцію розпаду в 1989–1991 роках, Помаранчеву революцію 2004-го, Євромайдан 2013–2014-го. Кризи дають шанс на видужання. Це виклики, які вимагають гідної відповіді. Коли вже така суто радянська людина, як Віктор Янукович, клянеться, що мріє про асоціацію з Євросоюзом, то навіть із нею є шанс відійти за стандартами життя від Північної Кореї і наблизитися до Південної», – підсумував Кульчицький.
Більше читайте у матеріалі "Відповісти на червоний виклик" у № 6 "Українського тижня".