На ваш погляд, мешканці Cходу країни відчули позитив від безвізового режиму?
— Поява безвізу стала поштовхом до збільшення мобільності мешканців Донецької та Луганської областей. Якщо отримати закордонний паспорт уже багато років було не дуже складно, то з одержанням віз, особливо після окупації обласних центрів, виникали проблеми. І суто психологічні (дадуть чи ні візу), і пов’язані з витрачанням часу та грошей. Щоб отримати візу навіть до найближчої Польщі, треба було їхати до Харкова, Дніпра чи Києва. Звичайно, мало хто робив би це для того, щоб подивитися європейські столиці у вихідні. Бо мороки більше, ніж задоволення. А зараз реально зріс відсоток тих, хто «не за всі гроші світу» вирішує подорожувати. Серед моїх знайомих, до речі, уже дуже багато тих, для кого це вже не дивина й стає родинною традицією. А ще кілька років тому на Донеччині можна було побачити дуже багато людей, які ніколи не виїжджали навіть за межі області. Наприклад, у 2015-му наша організація ініціювала ознайомчий тур для переселенців різними областями України. Ми були здивовані масштабом осілості: у ньому майже всі побачили щось за межами Донбасу вперше. А що вже казати про далекі мандри. І, звичайно, безвіз — ще один аргумент для боротьби в цій гібридній війні за мізки. Без пропаганди — просто констатація факту.
А що саме зараз популярно серед ваших земляків?
— Зазвичай ті, хто тільки починає свій шлях туриста, роблять це з автобусних турів, які організовують туристичні агентства. Серед фаворитів, наприклад, Франція, де справді є що подивитися. Але якщо для мешканців західної частини країни Угорщина та Польща — це майже не закордон, то для донеччан і луганчан такий вояж збільшується на довжину нашої країни, тому скидається на справжні, повноцінні мандри. Але найчастіше через поганий стан автошляхів по країні намагаються пересуватися потягами (до Львова або Києва), тому прямі автобусні рейси з наших околиць не дуже популярні. Я не хотів би витрачати зайву добу на не дуже комфортну поїздку автобусом усією Україною. Втім, із подивом дізнався, що вже з’явилися регулярні маршрути від нас до Вроцлава й на них є попит. Хоча, думаю, вони пов’язані передусім із трудовою міграцією, яка зі здобуттям безвізу дещо переорієнтувала заробітчан Донбасу в західний бік.
Читайте також: Анатолій Романов: Вони казали, що українських державних дітей треба вивозити в Ростов чи Крим.
Але багато хто в різних регіонах каже, що це не для пересічних громадян, бо все одно дорого…
— Зі свого досвіду можу сказати, що це затягує. Коли розумієш, що великих перепон для того, щоб поїхати, немає, автоматично розширюється діапазон бажань. Ти просто не думаєш, що треба оформлювати візу, якось контролювати процес. Просто береш і їдеш. На жаль, люди часто придумують певні причини, чому вони не можуть мандрувати, хоча витрачають навіть більше грошей на всілякі дурниці, ніж їм обійшлася б цікава подорож із купою вражень. Посидіти в якомусь генделику може вийти дорожче, ніж поїхати в Європу. Просто порахуймо: плацкартний квиток із Краматорська до Києва — 130 грн, звідти до Львова ще стільки само, потім електричкою до Шегинь — 30 грн, пішохідний перехід на територію Польщі, а там — заздалегідь куплений квиток на польський автобус за два злотих (15 грн) до Варшави. Хостел за добу — до 350 грн, їжа в кафе за ціною, як в Україні, тільки порції набагато більші! Ось і рахуйте — 1300–1500 грн плюс їжа на вихідні. До речі, починав я теж із Польщі, потім захотілося подивитися Італію, Америку, розробив маршрут Туреччиною. Затим із синами ми поїхали балканськими країнами: до Боснії і Герцеговини, Чорногорії, Албанії.
Це взагалі складно — організувати собі подорож?
— Головне завдання — розуміти, чого ти хочеш. Побачити, відчути, скуштувати, якщо бажаєте. Коли це сформульовано, потрібні витримка та час для того, щоб схопити дешеві квитки в тих напрямках, куди плануєш подорожувати. У своїх мандрах я керуюся таким правилом: дешеві авіаквитки — перша умова подорожі! Уже під дату перельоту треба добирати культурну програму та шукати житло. Це точно виходить дешевше та корисніше, бо програму ти плануєш самостійно, з урахуванням своїх уподобань та інтересів. Колись я з родиною їздив через туристичне агентство до Туреччини, нам продали по факту просто готель, а всі цікавинки ми змогли відвідати вже іншим разом, коли самостійно складали маршрут. Бо просто море та їжа — це не все цікаве, що можна подивитися в цій країні. І ще дуже захопливо: з місцевими туроператорами теж можна торгуватися, тому є можливість пройти різні маршрути значно дешевше, ніж у будь-якому туристичному пакеті. Зараз я бачу таку тенденцію, що друзі та знайомі дуже цікавляться моїм досвідом економного туризму, запитують, навіть записують мої поради. Тому в планах навіть організувати невеличкі тури для груп земляків, які активно долучаються до традицій самостійного туризму.
Читайте також: Краматорськ. Металевий жар
А знання мови, інші якісь спеціальні навички?
— Я розмовляю тільки українською та російською, але жодних проблем ані під час бронювання квитків на сайтах інших країн, ані в подорожах не маю. Із Польщею взагалі дуже просто, бо майже все зрозуміло. І рівень розвитку туристичної інфраструктури в країнах Європи в рази вищий. Тому боятися не треба: не загубитеся в будь-якому разі. І здобудете зовсім інший туристичний досвід. Наприклад, музеї, у яких не нудно, а цікаво. Я мрію, щоб колись у Краматорську, скажімо, з’явився краєзнавчий музей, подібний до того, що є в Катовіце. Не за склом, а в доступі для відвідувачів: усе можна потримати, покрутити, дослідити, навіть почути. Підіймаєш слухавку старовинного телефона — а там справжній голос історичної особи. Це інший світ, хоча навряд чи на створення його потрібно більше грошей. А ось зовсім інший погляд — так.
Чому такий рух позитивний?
— Вважаю, що розширення світогляду через досвід подорожей важливе для людей будь-якого віку. Але життєво необхідно це для молоді: школярів, студентів, молодих спеціалістів. Однак їм потрібно не просто пропонувати окремі табори в тій самій Болгарії чи Польщі, тримаючи за парканом, а прагнути занурювати в соціальне життя інших країн. Показувати інтерактивні простори, сучасні бібліотеки, парки, майданчики, успішні приклади функціювання системи самоврядування. Щоб вони бачили, як зроблено для звичайних людей там і прагнули до якісних змін удома. Зараз таких можливостей стало набагато більше, зокрема для молоді зі східної частини України. Мій син, наприклад, самостійно подався на програму Study Tours, ставши учасником цікавого заходу в Польщі, де приймали близько 60 представників України, Білорусі та Росії. Можна було побачити зміну поглядів у молоді, скажімо, на місцеву владу як інструмент створення добробуту для громади.
Читайте також: Леонід Ліщук: Хоч раз не розкрадіть грошей!
То, може, це має стати окремою стратегією?
— Я вже кілька років намагаюся донести думку і до влади, і до донорів різноманітних програм, що не треба організовувати поїздки до інших країн, зокрема чиновників та громадських активістів, як туристичні тури. Треба робити це в системі. Є ідея, наприклад, створення та розвитку громадських просторів, запрошуємо профільного чиновника з обласної влади, таких самих із міст, що цікавляться ідеєю, і громадських активістів, які працюють у цій сфері. Щоб потім вони кожен на своєму рівні вибудовували роботу, розуміючи про що йдеться, а не просто підписували на поїздку випадкових людей, від яких жодної користі потім не буде. На жаль, зараз дуже поширена практика, коли гранти на поїздки для освіти та ознайомлення отримують ті, хто просто вміє робити красиві звіти, але ніколи не вестиме реальної та довготривалої роботи. Тому все-таки сподівання на звичайних людей, які, діставши можливість подорожувати та бачити різноманіття, уже не схочуть задовольнятися совковим минулим, стояти на місці, а самі прагнутимуть кращого й вимагатимуть такого самого ставлення від влади.
————————
Станіслав Черногор народився 1971 року в Краматорську Донецької області. Має вищу освіту за фахом менеджер організацій, приватний підприємець, громадський діяч, журналіст, керівник низки суспільних проектів на теренах Донецької області.