«Я готовий до зустрічі з Путіним, правда на нашому боці… Однак, вважаю, що Путін не хоче закінчення війни, припинення вогню, не хоче будь-яких перемовин…», – слова президента Володимира Зеленського про ймовірну зустріч з очільником Кремля у четвер 15 травня у Туреччині, де Зеленський запланував зустріч з президентом Ердоганом.
«Росія має заявити про готовність до безумовного 30-денного припинення вогню», – каже канцлер Німеччини Фрідріх Мерц. За його словами, якщо Путін не наважиться на реальні кроки, Німеччина наполягатиме на посиленні санкцій проти Росії у секторах енергетики та фінансового ринку. «Це був би добрий крок, якби вони (Володимир Зеленський і Владімір Путін – Ред.) справді сіли за стіл переговорів. Але я не думаю, що Путін наважиться», – вважає європейська дипломатка Кая Каллас. Зрештою Кремль досі не підтвердив, чи прибуде їхній очільник на перемовини у четвер. Ба більше, досі не відомий склад російської делегації. Натомість уже відомо, що у Туреччину прибула американська делегація у складі держсекретаря Марко Рубіо і спецпосланців Стіва Віткоффа та Кіта Келлогга. За словами Дональда Трампа, він сподівається, що розмова двох лідерів України та РФ таки відбудеться і буде успішною.
Насправді ж маємо багато питань до визначення «буде успішною». Найперше – успішною для кого? Переговори для України будуть дійсно результативними, якщо сторони говоритимуть про реальне припинення вогню та мир, а не перетворять їх у майданчик для висунення чергових умов агресором. Ми вже не одноразово чули пропозиції капітуляції для України, на кшталт відмови від своїх територій, скорочення армії, озброєння та скасування санкцій проти Росії.
Найперше треба розуміти, що зміна державних кордонів України – це справа України, і ми не мусимо підпорядковуватися у цьому питанні ні Росії, ні Америці, ні будь-якому іншому. Інакше це виглядає як нехтування усіма міжнародними домовленостями та створення прецеденту, коли запросто узаконюється нахабна анексія територій однієї держави іншою. І тоді заяви президента Трампа щодо Гренландії не здаються вже настільки божевільними.
З іншого боку, про яке скорочення армії чи відмову від озброєння може йти мова. За роки незалежності українці зрозуміли, що сильна армія – це та основа та міцна інституція, від якої залежить захист національних інтересів та суверенітету держави. Наявність армії не означає бажання воювати, наявність армії означає убезпечення себе від зазіхань «дружніх» сусідів на твої території, корисні копалини, людський чи будь-які інші ресурси. Абсолютна більшість українців – 82 % категорично не підтримує російських пропозицій щодо скорочення української армії та відмови від власних територій задля досягнення миру, очевидно, що хиткого. Про це свідчать результати нещодавнього опитування КМІС. Зрозуміло, що тут Росія прагне так би мовити демілітаризувати Україну, щоб наступного разу вже точно й безповоротно втілити у життя свій план «Київ за 3 дні». Але чи зупиниться на цьому Путін – питання риторичне. Нині це чітко розуміють європейські лідери, які під час свого нещодавнього візиту у Київ наголосили, що головна гарантія суверенітету і безпеки України є зміцнення її Сил оборони, а тому вони готові інвестувати в українське виробництво зброї та посилювати санкції проти Росії.
Зрештою, Зеленський погодившись на пропозицію Путіна провести прямі перемовини, ще раз сигналізував готовність до розмови задля досягнення миру та припинення вогню. Натомість відмовчування Путіна виглядають як крок назад і небажання вести переговори на будь-яких інших умовах, окрім своїх. Прогнозувати результати завтрашніх зустрічей, навіть не на рівні президентів, а на рівні міністрів – справа невдячна. Але те, що ми чітко розуміємо уже – Україні потрібен сталий мир з гарантіями, а не черговий план капітуляції. Сподіваюсь, це стане ключовою тезою стамбульських перемовин.