Бо, незважаючи на те, що візит пані Клінтон носив регіональний характер, він підтвердив: США надають особливого значення співпраці з Азербайджаном, ці зв'язки носять стратегічний характер і США задоволені співпрацею з Азербайджаном. Можна сказати, що оскільки Азербайджан розташований у дуже важливому регіоні, ця співпраця приносить для США значну користь, і Вашингтон при прийнятті важливих рішень по регіону вважає участь Азербайджану логічною.
У масштабах глобальної політики візит державного секретаря США справедливо можна віднести до розрядуважливих подій. Проте невирішене питання Нагорного Карабаху все ж не знімає певної недовіри азербайджанського керівництва до того, що Захід здатен допомогти мирним шляхом вирішити проблему, котра гальмує нормалізацію покращення відносин між азербайджанським і вірменським народами.
Однак в цьому питанні у адміністрації президента США Барака Обами нині дуже вузьке коло для маневру. Адже за п'ять місяців до президентських виборів вона не може не рахуватися з чисельною і багатою вірменської діаспорою в Америці. Яка до того має у Конгресі впливових і авторитетних лобістів вірменських інтересів.
Але, якщо задатися питанням, чим обумовлений сьогодні такий особливий інтерес американців до Азербайджану, то тут явно проглядається іранський вектор. Якщо Вашингтон вирішить проводити військову операцію проти режиму аятол, то, безумовно, допомога Баку для нього буде життєво важливою.
Сучасний світовий порядок та основоположні принципи міжнародного права гарантують непорушність незалежності Азербайджанської Республіки. Але ця незалежність поширюється тільки на одну частину історичних територій азербайджанського народу. Інша частина стала жертвою історичної несправедливості. І населення Південного Азербайджану в складі Ірану пройшло дуже важкий шлях. За дві сотні років відірваності від історичної батьківщини Іранський Азербайджан не тільки не добився незалежності, але і в ХХІ столітті азербайджанці в Ірані залишилися народом, котрий позбавлений національних прав, можливості розмовляти рідною мовою і мати свою культуру. Очевидно, що в Азербайджані не можуть бути задоволені подібною ситуацією, і в разі конфлікту США й Ізраїлю з Іраном будуть готові допомогти американцям.
За наявною інформацією, останнім часом в Пентагоні розробляються різні варіанти військових дій проти Ірану на випадок провалу економічних санкцій і дипломатичних зусиль, що націлені на те, аби примусити режим ісламських мулл відмовитися від своєї ядерної програми. Варто звернути увагу на той факт, що міністр оборони США Леон Панетта раніше вже заявляв про можливість для Ізраїлю провести військову операцію проти ядерних об'єктів Ірану наприкінці весни – на початку літа 2012 року.
І те, що цей термін нібито вже пройшов, зовсім ще не означає, що його початок не відсунений на дещо пізніший час. Власне, військові дії західної коаліції можуть розгортатися за кількома найбільш реальними на даний час сценаріями: може бути завданий удар по ядерних об'єктах Ірану; здійснені удари по всіх найбільш важливих об'єктах оборонної інфраструктури та управління збройними силами Ісламської Республіки Іран; завдані удари по всій промисловій, енергетичній і транспортній інфраструктурі Ірану. Схоже, при цьому майже весь арабський світ, за винятком Сирії, готовий підтримати Захід у війні проти Ірану.
Тут варто відразу ж сказати, що прагнення США та Ізраїлю добитися відсутності в Ірану ядерної зброї повністю відповідає інтересам всіх країн регіону. Ні Грузії, ні Азербайджану, ні Вірменії, ні Туреччині не потрібен під боком такий радикально налаштований і непередбачуваній сусід, як Іран, котрий володіє ядерною зброєю.
Азербайджан може бути вигідний США для ведення війни з Іраном. Навряд чи Баку вирішить взяти участь у війні безпосередньо, однак мова цілком може йти про використання його території у військових цілях, роботі з іранською опозицією та постачання зброї антиурядовим силам.
Очевидно, що головною вигодою, яку гіпотетично зможе отримати Баку від зміни ситуації в Ірані, може стати вирішення конфлікту навколо Нагірного Карабаху за сценарієм, який для нього є найбільш вигідним. Але крім цього не варто скидати з повістки дня питання поділу Ірану в разі його поразки та приєднання Південного Азербайджану до Азербайджанської Республіки чи, можливо, виокремлення його в окрему державну одиницю на кшталт Косово.
У такому разі Сполучені Штати мали б усі підстави наполягати на тому, щоб Азербайджан на певних умовах відмовився від своїх претензій на Нагірний Карабах (чи його більшу частину) і зайнявся, за міжнародної підтримки, інтеграцією південних азербайджанських територій, які відійшли від Ірану.
Сьогодні Тегеран, входячи у конфронтацію із західним світом, ризикує дуже багато чим. Іранський президент Махмуд Ахмадінежад може переоцінити бажання Заходу домовитися та уникнути війни. Тоді Ізраїль самостійно розпочне точкові бомбардування по ядерних об’єктах в Ірані. Далі до масованих бомбувань іранської території можуть підключитися США та їхні союзники з НАТО. У такому разі цілком може реалізуватися сценарій, котрий уже пройшов успішну апробацію в Лівії.
Бо якщо в Ірану буде ядерна зброя, то він буде здатен повернути її проти Ізраїлю. У Тель-Авіві це знають, тому навряд чи готові чекати, коли це станеться. І як підкреслив ізраїльський прем’єр Біньямін Нетаньяху: «Наша політика керується двома основними принципами: перший – «якщо хтось приходить, щоб убити тебе, встань і вбий його першим», а другий — «якщо хтось шкодить нам, його кров на його руках».
За деякою інформацією Ізраїль вже отримав доступ до авіабази в Азербайджані, на яку, можливо, будуть приземлятися ізраїльські літаки після ударів по Ірану. Це викликає певні побоювання у високопоставлених співробітників американських розвідслужб, оскільки ізраїльська військова експансія в Азербайджані ускладнює спроби США зі зниження напруженості між Ізраїлем та Іраном. І тому розробники американської військової стратегії повинні тепер розглядати можливі сценарії військових дій із залученням не тільки регіону Перської затоки, а й, можливо, і Південного Кавказу.
Найімовірнішим варіантом використання Ізраїлем авіабаз в Азербайджані може стати приземлення на них ізраїльських літаків після авіаударів по Ірану, що усунуло б необхідність дозаправлятися в повітрі на півдорозі до Ірану. Бо в Ізраїлю немає особливого досвіду з організації повітряних дозаправок. До того ж, за такого варіанту літакам довелося б скорочувати кількість озброєнь і боєприпасів на борту. А за наявності подібних авіабаз ізраїльські бомбардувальники і винищувачі не дозаправлятимусться на півдорозі під час атаки на іранські ядерні об'єкти, а пролетять іще трохи на північ і приземлитися в Азербайджані.
Також необхідно відзначити той факт, що візит Гілларі Клінтон до Баку відбувся на фоні погіршення відносин президента Азербайджану Ільхама Алієва з лідером Ірану аятолою Алі Хаменеї та президентом Росії Владіміром Путіним. Наростаюча проамериканська орієнтація Баку і швидкозростаючі військові та енергетичні зв’язки з Ізраїлем викликають у Тегерану і Москви велике незадоволення.
А Вашингтон має додаткові можливості для розширення свого стратегічного активу в Азербайджані. Після того, як Пакистан закрив свої сухопутні маршрути для постачання військ Сполучених Штатів і НАТО в Афганістані, Америка стала ще більше залежною від аеродромів в Азербайджані. І матеріально-технічне значення Азербайджану буде лише зростати з настанням 2014 року, датою виведення військ США і НАТО з Афганістану.
Але Сполучені Штати не тільки розраховують на Азербайджан, а й допомагають йому. Як підкреслив президент США Барак Обама, ця допомога спрямована на розвиток демократичних інститутів і громадянського суспільства, на підтримку зростання ненафтового сектору економіки, зміцнення взаємодії зі збройними силами НАТО, підвищення забезпечення морської безпеки кордонів і зміцнення здатності країни в боротьбі з тероризмом, корупцією, наркотиками торгівлею людьми, та іншими видами транснаціональної злочинності.
Після розвалу Радянського Союзу Азербайджан був для США маловідомим партнером, загубленим серед багатьох інших нових гравців на політичній арені. Америка розглядала новостворені незалежні країни як буферну зону навколо Росії – держави, котра стала правонаступником Радянського Союзу. Вашингтонська політика у цей період була спрямована на те, щоб зберегти регіон вільним від домінування іншої наддержави. Принциповим питанням було ослаблення російського впливу та припинення абсолютної залежності нових держав від Москви.
Можна виділити основні елементи нинішнього інтересу Сполучених Штатів до Азербайджану. Цей інтерес складається з геостратегічного розташування, історичних та культурних особливостей (світська, тюркська, шиїтська, мусульманська, багата енергетичними ресурсами, західно-орієнтована пострадянська держава на геостратегічно важливому Кавказі). Ці елементи, у свою чергу багатошарові і включають додаткові компоненти, де повинні враховуватися міжнародна безпека в регіоні і поза ним. А саме – військова участь США в Іраку і Афганістані, також як і зростаючі занепокоєння щодо Ірану. Адже Південний Кавказ вважається повітряним коридором, «шляхом виживання» між силами коаліції в Афганістані і базами в Європі.
Наступними компонентами стратегічних інтересів США є енергетична безпека, диверсифікація поставок енергоносіїв поза Перською затокою і руйнування монополії Росії в сфері нафтових і газових транспортних маршрутів, заохочення будівництва транскаспійських трубопроводів і з'єднання центрально-азійського регіону з Кавказом, далі з Європою, в обхід Росії, що сприяє енергетичній безпеці Заходу.
Адже Азербайджан не є всього лише постачальником енергії, а набуває ролі транспортного і транзитного пункту енергетичних поставок. Враховуючи усе це, Азербайджан, котрий має спільні кордон з Росією, Іраном, Туреччиною і через Каспійське море з Центральною Азією, можливо, навіть більше важливий, аніж його кавказькі сусіди Грузія і Вірменія. Азербайджан є єдиною реально незамінною країною в східно-західному коридорі, котрий зв'язує Європу і Туреччину з Центральною Азією.
Крім того, культурні, історичні та етнічні зв'язки, а також географічна близькість Азербайджану з сусіднім Іраном є важливим фактором. Потенційна роль Азербайджану в дипломатичному трикутнику Росія-Іран-Захід набуває великого інтересу. А роль Азербайджану сприймається як ключова у допомозі Сполученим Штатам у стримуванні іранського впливу на Кавказі. У той же час Азербайджан, будучи проамериканською світською шиїтською державою з напруженими відносинами з Іраном, має хороші відносини як з Ізраїлем, так і з Туреччиною.
При цьому, за рахунок свого енергетичного ресурсу і важливого геополітичного розташування Азербайджан відчуває себе більш впевненим і вважає, що завдяки цьому він може дозволити собі бути відносно незалежним у своїй зовнішній політиці.
Схоже, що Сполучені Штати на сьогодні є найбільш важливим стратегічним партнером для Азербайджану. Адже нині найбільша загроза Азербайджану проглядається саме з боку Росії. Після повернення до Кремля Владіміра Путіна відпали усі «обманки», котрі пов'язані з можливими демократичними реформами в Росії за часів уже колишнього президента і нинішнього прем'єр-міністра Дмітрія Медвєдєва. Можна однозначно констатувати посилення амбіцій Росії повернути собі статус наддержави, а заодно й поставити всі пострадянські країни під свій безпосередній контроль.
Таким чином, можна сказати, що США стають для Азербайджану надійним щитом у стримуванні російської експансіоністської політики, а американська допомога відкриває велику перспективу для збільшення ролі Азербайджану не лише як впливової регіональної держави, а потенційного актора великої сцени світової геополітики.