Четвертий український президент для низки політиків на Заході уже став людиною, якій не подають руки (а то навіть і дистанційно не вітаються). Ті ж із них, які й далі спілкуються з нашим керманичем, роблять це переважно за службовою необхідністю і в мінімальних обсягах. На такому тлі вельми комічними видаються зусилля українського МЗС та контрольованих владою медіа-ресурсів заперечувати очевидні факти та шукати всі можливі зачіпки, щоб аргументувати «відсутність ізоляції» нинішнього гаранта. Показовим у цьому сенсі став і останній візит Януковича на67-му сесію ГА ООН у Нью-Йорку. Видання Ріната Ахметова «Сегодня» – один з основних рупорів нинішньої влади – анонсувало його так: «Президент уже втретє бере участь у головному оонівському форумі, але загалом це вже його п’ята поїздка до США як глави держави…. Хоча для Януковича візити до США не рідкість, нинішньому надається важливе значення. Щоправда, річ не так у самій Генасамблеї (хоча, за нашою інформацією, зустріч із генсеком ООН Пан Гі Муном запланована), як у можливості віч-на-віч обговорити політичні та економічні питання з вищим керівництвом США і МВФ». У такий спосіб створюється враження про неабияку міжнародну активність Януковича «як не рідкість», його здатність «вирішувати питання» з очільниками провідних держав і міжнародних організацій. «Про яку ізоляцію може йтися» – питання, на яке програмується масовий читач.
Читайте також: Резолюція Конгресу США щодо України(повний текст)
Проте реальність зовсім інша. Янукович після демонстративного ігнорування екс-держсекретарем США Кондолізою Райс на цьогорічній Ялтинській зустрічі (YES) отримав «компенсацію» у вигляді протокольного фото на пам’ять від Обами та можливості обмінятися з ним кількома репліками про те, як «швидко летить час» (так висловився сам Віктор Федорович), а також про перебіг співпраці в межах відмови України від збагаченого урану. І не більше. Безпосередньо напередодні візиту Сенат США ухвалив резолюцію, жорсткішу порівняно з аналогічними документам європейських інституцій (ПАРЄ і Європарламенту). Вона засуджує «політично мотивоване переслідування та ув’язнення» екс-прем’єрки; попереджає, що «утримання за ґратами Тимошенко загрожує небезпекою зв’язкам між Україною та Сполученими Штатами», і закликає Держдеп ввести санкції, для початку у вигляді заборони на видачу віз «відповідальним за ув’язнення і неналежне поводження з пані Тимошенко та більш ніж із дюжиною політичних лідерів, пов’язаних Помаранчевою революцією 2004 року».
Відчайдушні спроби українського МЗС переконати, ніби резолюція була ухвалена лише завдяки сумнівній процедурі і не відображає думку більшості санаторів, ще більше підкреслюють безвихідне становище, у яке загнав себе режим Януковича. Схожі сподівання, як відомо, до останнього висловлювалися й щодо Анґели Меркель навесні, однак у підсумку справа завершилася тим, що німецька сторона перейшла від дедалі прозоріших натяків до відвертих оцінок режиму Януковича як «диктаторського» і такого, що здійснює політичні репресії. Іншим виявом неадекватності нашого Міністерства закордонних справ стала спроба девальвувати значення резолюції, зокрема коли керівник Департаменту інформаційної політики МЗС Олег Волошин заявляє, що «від того документа, який був прийнятий до реального введення якихось обмежень на видачу віз, настільки колосальна різниця, що давайте поживемо-почекаємо».
Якщо і далі в тому самому стилі ставитися до дедалі прозоріших натяків із боку США, то можна очікувати, що ближче до нового року і там перейдуть до відвертих формулювань на всіх рівнях за прикладом Німеччини, а то й до санкцій. Принаймні бізнес в Україні вже усвідомлює всю серйозність подальшого загострення відносин із західними партнерами. Зокрема, аналітик інвестиційної компанії Concorde Capital Бредлі Веллс днями заявив, що не вірить в адекватну реакцію на резолюцію Сенату США, оскільки «нинішні чиновники просто занадто закостенілі», однак якщо не буде змін, то «ЄС і США підуть на те, щоб виконати свої погрози і застосувати суворі санкції проти українських посадовців». Це, звісно ж, вплине і на інвестиційний клімат країни, і на перспективи валютно-фінансової стабільності.
«Закінчаться вибори – почнуться нові, відновлені відносини з багатьма країнами ЄС та зі США», – заявив Віктор Янукович у Нью-Йорку. Аналогічні сподівання покладають і на Заході. Проблема лише в тому, що кожна зі сторін бачить процес нормалізації відносин по-своєму. Якщо «там» умовою їх перезавантаження вважають відмову режиму Януковича від узурпації влади та маргіналізації політичної опозиції, громадських організацій та незалежних ЗМІ в Україні, то «тут», схоже, розраховують, що здобуття абсолютної (а в ідеалі конституційної) більшості в парламенті в результаті позірно демократичних виборів посилить її позиції у відносинах із зов-нішніми партнерами. Тож реальні зрушення у зв’язках між Україною та цивілізованим світом, найімовірніше, стануть можливими лише після зміни влади в країні.