Графіка: Андрій Єрмоленко
Найрезонансніша подія тижня – заява Ющенка на нараді з питань боротьби з корупцією. Мовляв, партійні списки до Парламенту мають бути прозорими та відкритими, а до місцевих рад взагалі їх треба відмінити, повернувши мажоритарку. Про необхідність таких змін досі несміливо говорили громадські організації, та з державних уст ця думка пролунала вперше.
Наразі в Україні – одна з найнезрозуміліших для громадян виборчих систем. Закон не зобов’язує партію оприлюднювати повний список кандидатів – і пересічний українець знає максимум першу десятку з тих, хто хочуть у ВР. Про міські, районні та сільські ради навіть не йдеться – там повний хаос. Зазвичай ці місця продають або дають на відкуп спонсорам: у регіонах залишилося чимало неприватизованого майна (переважно землі), тож крісло депутата місцевої ради – дуже хлібне. Потрапити незалежному кандидатові у прохідну частину партійного списку – неможливо.
У 2006 році автор цих рядків працював на місцевих виборах у передмісті столиці – Ірпені. Фаворитом перегонів там вважалася громадська діячка Мирослава Свистович – вона неодноразово захищала місцевих жителів, і ті віддячували їй «електоральною взаємністю». Так-от, Наша Україна запропонувала Мирославі очолити місцевий партійний список – як, так би мовити, «паротягу». Далі почалося найцікавіше. Троє з першої п’ятірки списку до міськради прописалися в Ірпені безпосередньо перед виборами – два бізнесмени та заступник голови міжрайонного СБУ. Потрапили до переліку і «кучмівські» чиновники з попереднього скликання, які у 2004 році змушували ірпенчан голосувати за Януковича, та навіть члени Партії регіонів.
Список «спустили» з обласного штабу й сказали: «Це не обговорюється». Своїх людей у нього Мирославі взяти не дозволили, а власної партії вона не мала.
Подібна до нашої виборча система діє хіба що в Росії. В інших так званих цивілізованих країнах законодавчі норми зовсім інакші. «У Польщі, скажімо, система досить складна, але ефективна, – навів Тижню приклад речник Комітету виборців України Олександр Черненко. – Там виборець голосує як за партію, так і за конкретну людину в партійному списку. Таким чином безпосередньо виборець, а не партійний бос, зрештою формує партійний список. А кожен конкретний кандидат від партії розуміє, що повинен як піарити партію, так і стежити за власним гарним ім’ям у виборчому окрузі».
Інший приклад відкритої системи – так звані регіональні списки, коли партія має в кожному окрузі окремий перелік кандидатів, а у ВР потрапляють люди, прізвища котрих перші в цих списках (залежно від набраних партією відсотків). «Такий законопроект авторства депутата Ключковського уже лежить у Раді, – каже Черненко. – Але про відкриті списки говорить багато політиків, тільки ніхто поки що закон змінювати не поспішає».
Можливо, слово Президента зрушить ситуацію з місця. Правда, на тій-таки «корупційній» нараді Ющенко вкотре повторив генералам, як вони мають нарешті діяти. З місця наразі ніхто не зрушився…