У. Т.: Які перші враження від урядової програми приватизації?
– Наразі документ лише затверджений на комітеті, в сесійній залі Верховної Ради його навіть не розглядали. Однак за наявного приватизаційного підходу закони та програми особливого значення не мають. Більшість конкурсів відбуваються де-факто з одним покупцем. Унікальний об’єкт – Київенерго, на нього претендували аж… двоє. Навіщо за таких обставин програма?..
У. Т.: Що саме не влаштовує в програмі Кабміну?
– Вона не містить чіткого переліку об’єктів, завдань приватизації. Багатьох не залишило байдужими бажання закінчити розпродаж держмайна до 2014 року. Але чи означає це, що розпочнеться банальна роздача підприємств, на які хтось колись накинув оком? Може бути, якщо питання узгоджені з президентом. Але із загальних програмних фраз висновки робити передчасно.
У. Т.: Але ж у такій тотальності й проблема іншого плану. В Україні є держкомпанії, на яких паразитують приватні структури. Які об’єкти необхідно розпродати?
– Кому необхідно? Державі чи олігархам? Про державні інтереси забудьте, навряд чи вони будуть враховані.
Читайте також: Взяти і поділити
У. Т.: Яка приватизація за таких обставин була б логічною?
– Потрібно продавати все за максимумом, але ж не в одні руки. Інакше ми змінюємо державну монополію на приватну, а давно доведено, що друга є гіршою за першу. Створення галузевих холдингів (за прикладом Казахстану або Китаю) не має нічого спільного ані з європейською практикою, ані з доцільністю. Я не розумію, чому в нас говорять про ринок, навіть ідуть до нього, однак не визнають важливості конкурентної боротьби… Приватні монополії, від яких залежить економіка всієї країни, в умовах кризи можуть бути непередбачуваними. Політикам у зв’язку з цим потрібно враховувати концептуальні речі, а не комерційні нюанси.
У. Т.: Якою є ринкова вартість об’єктів, що можуть бути виставлені на продаж 2012-го?
– Була б конкуренція – зрозуміли б, скільки коштує майно. Нині жоден експерт – ані в Україні, ані за кордоном – не відповість на ваше запитання. І це, до речі, проблема… Навіть олігархи, які щось отримують у процесі, не можуть скласти ціни активам. Показово, що навіть потужні іноземці опиняються поза грою. Росіяни, наприклад, востаннє перемогли в тендері, коли купили Луганськтепловоз. До цього індійці придбали Криворіжсталь. Тобто за останні 10 років було лише два-три знакові продажі іноземцям. І це швидше винятки. Наші, купуючи певні об’єкти, зазвичай не інвестують великих коштів, не впроваджують нових технологій. Усе замкнуто в колі, всі товчуться, ділять щось між собою, відбирають, перерозподіляють… Це жахливо для економіки. Влада має це зрозуміти. Але ж ніхто не чує!.. У виритій ямі опиняться усі. Навіть ті, чий добробут нібито зростає.
У. Т.: Які об’єкти продавати взагалі недоречно?
– Однозначно: Укрзалізницю… Це було б безумство. У нас держава, звичайно, не може нічим керувати, але є речі настільки соціальні, що передавати їх у приватні руки небезпечно. У цьому випадку питання тарифного регулювання й умов транспортування принципові. Є й інші об’єкти, наприклад Нафтогаз, авіаційні, транспортні підприємства тощо… Але ж залізниця – це точно – має залишитись державною. Англійці якось спробували приватизувати, а потім повернули її державі.
Хоча загалом я зовсім не поділяю думки, що ринкова економіка себе вичерпала і майбутнє за державним втручанням, регулюванням. Навпаки, останніми роками в деяких керівників ФДМУ було багато лівих ідей. Націоналізація мені видається недоречною. А приватизація мала б бути прозорою і своєчасною. Наприклад, ринок землі… Це не провина лише нинішнього уряду, але вельми показово, що легалізують ринок уже після того, як земля розподілена. Я не знаю, чи встигне ФДМУ приватизувати все до 2014 року, але в холдингах нічого державного не залишиться – ані в НАК, ані в інших. Чиновники з цим упораються.
Читайте також: Не вийшло оптом – піде вроздріб?