Нині в Києві відбулася така собі презентація добрих намірів кількох проукраїнських політичних сил, які вирішили спільним фронтом виступити на захист демократії в країні та, зокрема, відстояти право громадян на чесні вибори. З одного боку, таке бажання пояснюється дуже просто – кому ж не хочеться пройти в парламент і жити лиха не знавши та «дбаючи» про народ. З іншого – не все так однозначно. Шкурні інтереси, звісно, є, як же без них, але світло небезпеки куди проникливіше, ніж можна подумати. Воно, вже в найближчі кілька років, може так убивчо осліпити, що досвід нинішніх «реформ» від ВФЯ, здасться країні грою в пісочниці.
Яскравим тому прикладом є доля сусідньої Білорусі. Люди, які прийшли до влади в цілком законний спосіб, зважаючи на певні обставини і власне розуміння «місця в історії», занурили свою країну та народ у такий морок, що вибиратися з нього бідним білорусам доведеться ще довго. І все тому, що закон, як дишло, і коли ним не керуватись, а лише користуватись, то він лише шкодить. Та сама участь може спіткати й Україну, також з огляду на певні обставини і певний світогляд її нинішніх «лідерів». А тому перейматися є чим.
Українські політики, які здебільшого є представниками так званого націонал-демократичного табору, якось додумалися, що недовго їм ряст топтати і все, що їм може світити в майбутньому, – це скромна пенсія та участь у громадських культурно-освітніх акціях, і це в кращому разі. Набагато жахливіше потрапити під мітлу і назавжди зникнути з політичного життя в країні. Статися це може, знову-таки, в цілком законний спосіб, як і в сусідній Білорусі. Варто лишень ухвалити відповідний закон про вибори, який пропонує нова влада, і далі потече, покотиться. Зупинити каток буде вкрай важко, а може, навіть неможливо. Ігри в демократію закінчаться, і всім, хто не дістанеться до корита, залишиться длубатися в носі. «Усьо буде Донбас» і поготів. А парламент, місцеві ради й інші рудименти вільного світу, перетворяться на таку собі сферу послуг правлячої кліки. Докладніше – див. історію СРСР.
Втім, київська зустріч представників опозиційних партій, начебто покликана цьому протидіяти, насправді яскраво продемонструвала, що описаний вище сценарій розвитку України, найімовірніше, має всі передумови справдитися. І це попри те, що опозиційні політичні партії під час зустрічі домовилися про координацію зусиль для проведення чергових виборів Верховної Ради в жовтні 2012 року за відкритими партійними списками, щоби не допустити зосередження ще більшої влади в руках виключно правлячої Партії регіонів.
На жаль, українська опозиція, намагаючись домовитись, вкотре демонструє свою маргінальність. І підтвердженням цьому є не лише участь у зустрічі переважно нікому не відомих, або напівживих структур, а й відсутність тих, кого наразі можна вважати сякими такими гравцями на політичному полі країни. Роз’єднаність і небажання йти на компроміс навіть в таких, здавалось би, шкурних інтересах, як завоювання парламенту, розкриває всю сутність українського націонал-демократичного табору. І це при тому, що аргументи на користь об’єднання вагомі. Як свідчить Народний депутат, член парламентської групи «Наша Україна» Юрій Ключковський, який зуби стер на таких законопроектах, запропонований владою закон відкриває фантастичні можливості маніпулювати виборами.
Першою ознакою близького самогубства демократії є введення можливості обиратися на мажоритарних округах. За такої шаленої корупції, яка розквітла в країні і вже мало кого обурює, маленькі округи скуповуватимуть гуртом. Ще більше клопоту завдасть реєстрація кандидатів і формування комісій. Часу на реєстрацію обмаль, охочих стати кандидатами багато, в комісію обиратимуть не всіх, а лише «спеціально навчених», їх можна без остраху перекуповувати, позаяк відкликати і замінити в разі зради стане неможливо. Не можна буде і оскаржити результат, бо на це виділяється замало часу. А спроектуймо все це на загальну ситуацію в країні, коли влада в особі Партії регіонів є основним арбітром та розпорядником прав і свобод громадян, а також гарантом дотримання законності, – результат цілком передбачуваний і зрозумілий. Зайва миша ані в парламент, ані в ради вже не пролізе.
«Ми опинилися перед загрозою нав’язування Україні такого виборчого законодавства, яке підмінить і спотворить вибір співвітчизників. Щоб зупинити таку загрозу, закликаємо всі опозиційні сили та громадські організації переступити через взаємну недовіру та зосередитись на конкретній роботі в інтересах української демократії», – наголосив голова політради «Нашої України» Валентин Наливайченко, а ще зауважив, що «Наша Україна» зовсім не претендує на монополію у цій роботі і вітатиме всі конструктивні зусилля, що будуть корисні спільній справі.
Чи то не вірячи в щирість Наливайченка, чи підозрюючи, що насправді за його спиною витає дух колишнього президента Віктора Ющенка, чи не бажаючи ділитись народною любов’ю з кимось, але акцію проігнорували і «Фронт змін», і «Народна самооборона», і «Батьківщина» Тимошенко, і ще багато хто, заявлений в анонсах. Можливо, вітер небезпеки до них ще не довіяв, або вони мають нагальні справи, але це, погодьтеся, таки показово.
За спільним рішенням учасників зустрічі у рамках створеного комітету під кодовою назвою «ініціатива 12 липня» сформовано дві експертні групи. Одна намагатиметься координувати дії опозиції у Верховній Раді щодо підготовки законопроекту «Про вибори народних депутатів України», інша займеться «польовою діяльністю» з організації якісного процесу відстеження можливих махінацій, а також налагодження дієвого діалогу з міжнародними організаціями, які спостерігають за виборчим процесом.
Чи вірять організатори в успіх своєї справи? Скидається на те, що вірять… І слава Богу. Та й що їм залишається? Козирів у руках жодних, а жити ж хочеться. Інша річ, чи доб’ються вони хоча б найменшого бажаного результату? Як свідчить практика останніх «перемог і поразок» проти зграї баранів, які голосують тупістю, в цій країні ще ніхто не вигадав аргументів. А тому, розраховувати слід лише на диво. Втім, і дива іноді трапляються.
Вибором між «бути чи не бути», або «пан чи пропав» нас не здивуєш. Стан вибору у нас перманентний, але коли і сам вибір хтось хоче обмежити, то це вже край. Чи стане захланність регіоналів рушієм створення міцної проукраїнської політичної сили з подальшим приходом її до влади, чи лише ліками від маргіналів, важко стверджувати. Поживемо – побачимо
Земля кругла, як казав вчора на суді Юрій Луценко своєму обвинувачувачу з прокуратури. Хто-хто, а він знає, що каже. Земля справді кругла. Жадібність нинішньої регіональної влади може зле пожартувати з нею самою. І хоча скоробагатьки з печерських пагорбів цього і знати не хочуть, це всього-на-всього їхній клопіт. Маргінали маргіналами, а шити кожухи з баранячих шкур в Україні полюбляли завжди.