Спекотний літній день. Їдемо від гватемальського кордону до Сан-Сальвадора – сальвадорської столиці. Про цей відтинок шляху я колись прочитав таке: «Інколи на автобуси нападають розбійники і грабують пасажирів. У таких випадках головне – не чинити опору». Нічого собі! Ще в столиці Гватемали кондуктор улаштувався біля водія і з книжкою в руках почав зачитувати довгі молитви. Він робив це так, начебто ми вирушали в космос. Це змусило мене повірити, що небезпека все-таки є.
Читайте також: Вулкан, який оживає
ПЕРШІ КІЛОМЕТРИ
Біля мене сидить молодий сальвадорець Родріґо. Дорогою ми без упину розмовляємо. До автобуса весь час застрибують торгівці дрібними товарами. За долар мій супутник купує пакунок «мамонів» – фруктів, яких немає в сусідній Гватемалі. Щиро пригощає мене і вчить, як їх треба їсти – надкушувати, знімати шкірку й посмоктувати. Це чимось нагадує манго. «Правильна назва – «мамар», але ми говоримо «мамон», – пояснює юнак. Розпитую, що це за диво. І невже воно більше ніде не росте? З нами їдуть черниці, їм треба до міста Санта-Ани. «Сестричко, а в Гватемалі є цей фрукт?» – запитує Родріґо в монашки. «Там є лічі», – з посмішкою відповідає вона. Але я і сам знаю, що лічі – це дещо інше.
Нарешті ми під’їхали до одного із трьох столичних автовокзалів Сан-Сальвадора «Пуерта-Бус». Одразу з’ясовується, що обміняти гроші не можна: банк уже зачинено. Єдиний інший пункт обміну далеко, в аеропорту. Це не дуже зручно й свідчить про те, що сюди зазвичай навідуються гості з небагатьох країн. Наступного дня я побачу, що біля входу до банку стоятимуть збройні охоронці й обов’язково перевірятимуть сумку кожного відвідувача.
БАРВИ ВЕЧІРНЬОГО МІСТА
Уже вечоріло, і після заселення в готель я навмання гуляв незнайомими проспектами Сан-Сальвадора. Найбільше надихало те, що такі променади в усіх путівниках називають «надзвичайно небезпечними». Невдовзі натрапляю на два красиві старі парки. У тропіках кожна така міська зелена зона бачиться розкішним ботанічним садом. Уночі входи до них зачиняють, але ринок поблизу ще кипить. Звідусіль лунає безліч радісних вигуків: «Лічі, десяток за кору!» Кора – місцева назва монети у 50 центів. «Банани, десять за долар!» – кричить хтось інший.
Наступного ранку намагаюся з’ясувати, звідки вирушають автобуси до Ла-Лібертада, відомого прибережного містечка. Але ніхто не знає, як туди дістатися! Оббігавши автовокзал, дістаю пораду від поліцейських. Потрібний мені транспорт зупиняється далі, на містку. Що ж, голосуватиму!
Автобуси в Сальвадорі довгі, старого американського зразка. Всередині – написи англійською ще з бозна-яких часів: «Watch your step» («Будьте обережні у дверях»). До них додано іспанський переклад. У салоні – жінка з кавником і шухлядкою, що висить у неї на плечі. «Кави? – пропонує вона і раптом жартома урочисто оголошує: – Зараз відбудеться поїздка з кондиціонованим повітрям і панорамними краєвидами!» Бачить, що перед нею іноземець, і добродушно іронізує. Натренованим рухом наливає напій – така собі ходяча кав’ярня. Я запитую: «Ця кава сальвадорська?» Вона каже: «Аякже! Це ж «Лало». І для переконливості показує мені пачку відомої місцевої марки.
Читайте також: Деколонізація в стилі латино
ОМРІЯНЕ ОКЕАНСЬКЕ УЗБЕРЕЖЖЯ
Пляж Кончаліо. На терасі одного з ресторанів єдину пару відвідувачів співом і грою розважає гітарист. Усе тут до ваших послуг: і це місце, і загалом узбережжя облаштовано доволі зручно. Людей майже немає, а іноземців і поготів. На березі – відполіровані хвилями чорні валуни, пісок теж чорний. Після купання сиджу на камені й милуюся океаном. Біля мене опиняється новий супутник. Він уже кілька років мешкає в Лос-Анджелесі, а зараз повернувся, щоб поновити американську візу. Спершу цей чоловік думав, ніби я американець, але ми переходимо на іспанську. Запитує, звідки я, який маршрут моєї мандрівки. Нарешті називає своє ім’я – Міґель. Випадкові співрозмовники в Латинській Америці представляються саме наприкінці спілкування – це ознака приязні.
Після пляжу йду до міста. У глибині однієї з крамничок сидить її господар, щось майструє. Біля прилавка – його син років одинадцяти. Я хочу купити кокос. «Холодний?» – запитує батько, що відірвався від справ. Він виходить із крамниці, кладе той горіх на приступку, звичними рухами зрізає верхівку, вставляє трубочку й передає мені. Залюбки п’ю прохолодне кокосове молоко. Дитина отримує гроші, це невелика сума. Випадково даю більше ніж треба, оскільки не розуміюся на американських центах. Малий терпляче пояснює мені, де яка монетка, і повертає надлишок.
Як же тут затишно! Справжня ідилія. Точнісінько як у пісні, в котрій живе собі десь «хлопчик на далекому узбережжі». Ла-Лібертад – ідеальне втілення образів з усіх таких співанок. Тут немає метушні, немає і атмосфери фешенебельного курорту – тут просто живуть люди, і вони щасливі. Вони розуміють, що їх обрано для такого життя…
ЯК ДІСТАТИСЯ
Прямих рейсів немає. Теоретично можлива стиковка через аеропорти Мехіко, Гватемали або Тегусігальпи. Важливо взяти до уваги, що повітряне сполучення Центральної Америки з містами півдня США (наприклад, Маямі) є дуже зручним, але для транзиту через будь-який тамтешній аеропорт українські громадяни повинні мати американську візу! А от для короткої туристичної поїздки до Сальвадору вона взагалі не потрібна. Щодо автобусного сполучення – можете скористатися маршрутом, який курсує зі столиці сусідньої Гватемали (п’ять годин у дорозі, ціна квитка – приблизно $25).
ГРОШІ В САЛЬВАДОРІ
Курс євро у країні фантастично низький – певно, з цією валютою тут працюють украй рідко. Офіційна сальвадорська грошова одиниця – американський долар. Колишню місцеву – колон – виведено з обігу 2004 року. Вона функціонує лише віртуально, для складання кошторисів. Вирушаючи до цієї країни, візьміть із собою «зелені», й не лише сотенними, а й дрібнішіми купюрами. Не зважайте на те, чи будуть ваші папірці зім’ятими або ж застарілими – там це не має жодного значення.
ЩО ПОБАЧИТИ
Сальвадор – це не так розкоші столичного життя, як природа, пляжі, океан, гори, екзотика провінційних містечок. А якщо вам цікаво вивчити принади столиці, прогуляйтеся двома центральними парками, розташованими поряд (орієнтир – пам’ятник Сімонові Болівару, тоді ви обов’язково побачите головний ринок столиці та кафедральний собор і врешті вийдете на центральну площу.
ЇЖА В САЛЬВАДОРІ
Європейський сніданок у тамтешній столиці (кава, випічка, йогурт) буде дешевшим, ніж у Києві. Але головне тут – не нехтувати дрібними харчовими точками.
Читайте також: Пішки понад Амазонкою за два з гаком роки