Святошинський районний суд, який розглядає справу про масові розстріли на Інститутській із 2015 року, завершує допит потерпілих. За цей час у судовому процесі відбулося багато подій. Зокрема, об’єднання судових проваджень: від початку у справі проходили лише двоє екс-спецпризначенців, Сергій Зінченко та Павло Аброськін, яких підозрювали в причетності до вбивства 39 людей. На початку 2016-го у справі з’явилося ще троє колишніх беркутівців: Сергій Тамтура, Олександр Маринченко та Олег Янишевський. Уже п’ятьох колишніх спецпризначенців підозрювали в 48 вбивствах. Також додалося обвинувачення в замаху на вбивство 80 протестувальників і тероризмі. Судовий розгляд почали наново. Також суд цілком міг лишитися без присяжних через проблеми з виплатами. Окрім того, були спроби усунути від справи суддю Сергія Дячука, який головував на засіданні.
Загалом у справі про розстріли на Інститутській 20 лютого 2014-го проходило 128 потерпілих. Це й учасники Революції гідності, яких поранили під час розстрілу, і родичі загиблих протестувальників. Допити відбувалися майже щотижня. Крім випадків, коли суд зрідка ходив у відпустку. Або коли не могли приїхати потерпілі. Власне, із майже 130 людей лишилося допитати п’ятьох. І після того суд переходить до допиту свідків. Яких у цьому кримінальному провадженні сотні. Наскільки може затягнутися їх допит, дуже складно прогнозувати.
«Дячук проти того, щоб у судовій залі допитували сотні свідків. Я з ним солідарна. Очевидців, яких не поранили, під час досудового слідства було дуже мало. Ще якусь частину таких очевидців удалося знайти після початку суду. Будуть свідки й із боку правоохоронців, активістів зі сцени, що стояла на Майдані. А також політики та журналісти, які передавали слідству відеозаписи. Але сам факт передачі відео не означає, що людину мають допитувати в суді. Також, гадаю, проситимуть про додаткових свідків і прокуратура, і захист екс-спецпризначенців», — розповіла в коментарі Тижню адвокат родин Небесної сотні Євгенія Закревська.
Читайте також: Справи Майдану: чергові загрози
Крім того, у суді вже встигли, як виняток, допитати президента-утікача Віктора Януковича. Також мають відбутися допити колишнього голови МВС Віталія Захарченка й так званих грузинських снайперів, які нібито стріляли з вікон готелю «Україна» і по протестувальниках, і по силовиках. Це примарна «третя сила», про яку люблять говорити російські медіа. З’явилися ті персонажі після італійського фільму «Україна. Приховані істини», де розповідається про групу грузинських спецпризначенців, якими нібито керував екс-президент Грузії Міхеїл Саакашвілі (він навіть давав свідчення прокуратурі щодо цієї історії). Щоправда, є один нюанс: той, хто хоч раз був у Києві на вулиці Інститутській і бачив готель «Україна», легко з’ясує, що номера, із вікон якого можна було б стріляти і в «Беркут», і в протестувальників, немає. Власне, щоб розібратися в цій історії, і призначали допит. От тільки він майже рік не може відбутися, оскільки точне місцеперебування людей, які назвалися снайперами, невідоме.
Щоб не гаяти часу й не чекати, коли із судом зможуть поспілкуватися «снайпери» і п’ятеро потерпілих, у залі судових засідань перейшли до дослідження матеріалів справи. Передусім до протоколів огляду Інститутської, будівель, які на ній розташовані, дерев, стовпів тощо. Адже, за процедурою, на місце скоєння злочину приїжджають слідчі та починають фіксувати все, що знаходять і що хоч якось може стосуватися справи. Уся інформація вноситься до протоколу, який згодом озвучують у суді. От тільки в історії з масовими розстрілами активістів усе склалося дещо інакше. Певно, варто почати з того, що слідчі з’явилися на Інститутській і в готелі «Україна» 26 лютого — через шість днів після того, як силовики вбили 48 протестувальників. Водночас, зважаючи на загальну недовіру до будь-яких представників правоохоронних структур і загальну розгубленість серед працівників міліції, взагалі диво, що система змогла зреагувати так швидко.
«Пам’ятаю, яке сильне було несприйняття правоохоронців. І від початку нікого зі слідчих на Майдан не пускали, протестувальники не довіряли нам. Було таке, що до Майдану виїжджала група слідчих, але на місці їх просто гнали геть. Тож ми вели перемовини, домовлялися з майданівцями. І вони нас супроводжували, поки ми працювали, щоб не було перешкод», — каже начальник управління спеціальних розслідувань Генпрокуратури Сергій Горбатюк.
Інформація, яку озвучували на судовому засіданні, можна розбити на кілька груп: дати огляду готелю «Україна», Інститутської, будівель на цій вулиці; докази, які вдалося отримати слідчим у результаті оглядів; помилки слідчих, які цими оглядами займалися. Перше, на що варто звернути увагу, — дати огляду місця злочину. Якщо в готелі «Україна» його провели приблизно за тиждень після розстрілів, то, наприклад, будівлю Клубу Кабміну та будинки в Музейному провулку оглядали аж у березні. Барикадами протестувальників, біля яких стріляли силовики, зайнялися аж у серпні, під час прибирання центру міста. А деревами і стовпами — майже через півроку після подій. Щоправда, частина тих оглядів була повторна.
Читайте також: «Без покарання не виправити». Як суд відправив Крисіна до тюрми
«Так, ці затримки може використовувати захист, щоб ставити під сумнів знайдені речові докази. Адвокати колишніх спецпризначенців навіть можуть казати, що щось могли підкинути, а докази підмінені й спотворені. Але для цього потрібні об’єктивні підтвердження. До того ж є об’єктивні обставини, що такі слова захисту можуть спростовувати. Скажімо, якщо з потерпілого витягли кулю й ідентифікували автомат, із якого стріляли, а за три тижні знайшли гільзу з цього автомата, то вести мову про підтасовки неможливо, оскільки кулю витягли в морзі. Але, без сумніву, затримки в часі з оглядом місця злочину — це мінус, якого треба було б уникати», — пояснює Горбатюк.
Представник потерпілих Євгенія Закревська додає, що за той час, поки слідчі не проводили огляду, частина доказів утратила цінність. Наприклад, кулі, які протестувальники зібрали на барикадах Інститутської. «До 26 лютого протестувальники зібрали на вулиці частину куль, поскладали їх у відра й передали слідству. Але в цей момент їх цінність уже сумнівна. Оскільки куля з відра — це куля з відра. Хоча вже навіть після початку розгляду справи у Святошинському райсуді на Інститутській далі знаходили набої», — каже Закревська.
Навіть за таких умов цілком зрозумілим видається один факт: основна стрілянина була зверху вулиці Інститутської, від «сніжної барикади», що неподалік виходу з метро «Хрещатик», де перебували силовики. У тому ж таки готелі «Україна» слідчі оглянули низку номерів (926, 626, 210, 212, 213, 312), частина з яких виходить вікнами саме на згадану вище барикаду. І в цих номерах знайшли багато слідів від куль. А подекуди й самі кулі. От тільки слідчі не завжди намагалися встановити сектор обстрілу й місця, звідки кулі могли прилетіти.
Окремо варто згадати про інший номер у готелі — 925. Судячи з почутого в залі засідань, він виходить вікнами на майдан Незалежності. І в ньому також знайшли сліди від куль. У протоколі огляду йдеться про прострелене вікно й двері балкона. Слідчий робить припущення, що стріляти могли з напрямку Головпоштамту. Це одразу дало привід захисту екс-беркутівців заявити, що «стріляли з будівлі Поштамту, там був озброєний «Правий сектор». Водночас у прокуратурі наголошують: вони не робили остаточних висновків.
Читайте також: Важливий епізод справ Майдану: тітушки біля главку міліції
«Це лише припущення слідчого. Експертизи, яка визначала б напрямок пострілу, слідчий не проводив. Так, він зауважив, що напрямок пострілу був із боку, де розташована будівля Головпоштамту. Але чи стріляли саме з цієї будівлі, чи з іншої — невідомо», — пояснив у коментарі Тижню Сергій Горбатюк.
Також із протоколів оглядів випливає, що основна маса набоїв, які використовували 20 лютого 2014 року, — патрони 7,62 мм. Оскільки більшість знайдених гільз саме від них. Окрім того, знайшли слідчі й сліди світлошумових гранат. Хоч як дивно, не лише українських, а й російських, які, нагадаємо, як «гуманітарну допомогу» від РФ узимку 2014-го приймало керівництво міліції. Зокрема, Ігор Бабич та Анатолій Серединський, які вже після Революції гідності чомусь працювали на посадах голови та його заступника в Департаменті превентивної діяльності Нацполіції (див. Тиждень № 40/2017).
Головне питання, яке виникає після зачитування протоколів оглядів Інститутської у Святошинському суді, — чи сприймають присяжні й голова судового засідання Сергій Дячук таку кількість інформації в тексті? І чи можуть вони візуалізувати її для себе? Власне, чи є у слідства бодай якась візуалізація озвученої інформації? Наприклад, захист колишніх спецпризначенців скаржився, що не має перед собою в матеріалах справи плану готелю «Україна». І відповідно не може зрозуміти, які вікна та яких номерів виходили на Майдан, а які — на вихід із метро «Хрещатик». А ще ж були прострелені вікна, які мали «дивитися» на парковку біля Жовтневого палацу. Так само важко уявити опис обстріляних ліхтарів і дерев.
Читайте також: Законність і справа Бубенчика
«Уже можна казати, що більшість пострілів була з верхньої частини вулиці Інститутської. Але захист повідомляв, що хтось стріляв і з боку вулиці Городецького. Щоб із цим розібратися, варто було б провести експертизу й викласти отриману інформацію на папері. Візуалізувати її. Також потрібен план готелю. Адже в протоколах огляду не пояснюється, де саме цей номер розташований, де його вікна на фасаді. І найважливіше — провести секторальні експертизи. Визначити точні сектори, звідки стріляли. І не просто «в 25 м від стовпа», а з точним місцем. В окремих випадках це все ще можна зробити, щоб отримана інформація була наглядною та зрозумілою», — розповідає Закревська.
Так чи так, уже можна констатувати: суд у справі про розстріли на Інститутській сягнув екватора. Попереду в нього допити свідків та експертів, які, зокрема, проводили низку сумнівних експертиз. Тож, можливо, у майбутньому є шанс усунути багато суперечностей. До всього сам суд пришвидшився, нині засідання відбуваються двічі на тиждень: у вівторок та четвер. Тож теоретично на завершення одного з найважливіших судових розглядів сучасності знадобиться менше як три роки.