Справа Жулинських

Сотні вкладників кредитної спілки «Турбота» втратили свої заощадження. Сюди несли гроші заслужені артисти, видатні художники й скульптори, письменники й поети. Хтось залишив тут усе, що збирав на старість, хтось – кошти, виручені за продане житло. Дехто з митців віддав сюди щойно отриману премію імені Тараса Шевченка. Після майже 15 років стабільної роботи з’я­су­валося, що каса кредитної спілки (її активи сягали 20 млн грн) порожня, – гроші роздали позичальникам. Навіть під час побіжного вивчення документів помітно, що в низці випадків кредити отримували підставні особи. Пікантності ситуації додає той факт, що за «Турботою» стоять такі самі митці й елітарії, як і ошукані вкладники – подружжя Жулинських. Кредитну спілку очолює Галина Жулинська, дружина екс-депутата Верховної Ради, який неодноразово обіймав посаду віце-прем’єра з гуманітарних питань, академіка, директора Інституту літератури ім.  Т. Г. Шевченка НАН України Миколи Жулинського.

Пастка для гуманітаріїв

«Коли я вирішував, куди вкласти гроші, подумав: замість віддавати їх у якийсь банк, краще віднесу до цієї спілки, бо там же Жулинська, – розповідає В’ячеслав Прилюк, член спостережної ради «Турботи». Стіл у його вітальні завалений паперами кредитної спілки: звернення, заяви, копії ордерів тощо. – Так усі [вкладники] розмірковували. Мене туди загітувала вдова Ярослава Стельмаха Людмила, вона казала: «Ти ж розумієш, це не піраміда, бо там Галя Жулинська, моя подруга. Якщо якийсь банк бандити можуть збанкрутувати, то в «Турботі» люди порядні, ми тут нічим не ризикуємо».

В цій кредитній спілці зібралися вершки української творчої інтелігенції: лауреати міжнародних і державних премій, народні артисти, заслужені діячі культури (див. Імениті жертви «Турботи»). «Деякі вкладники сюди навіть держпремію принесли, – пригадує співрозмовник Тижня. – Адже гроші віддавали під бренд, порядність і моральність, символом якого був перш за все пан Жулинський».

Авторитет Миколи Жулинського, голови Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка та Національної ради з питань духовності при президентові Ющенку, був гарантією для вкладників кредитної спілки. «Він завжди цікавився спілкою, відвідував спостережну раду, й ніхто не скаже, що він нічого про неї не знав і ні в що не втручався, – говорить пан Прилюк. – Жулинський чудово все знав, бо завжди переймався її («Турботи» – Ред.) справами, це завжди викликало його інтерес».

Зараз в адміністрації кредитної спілки заперечують причетність Миколи Жулинського до фінустанови. «Спілка є кооперативом, і ніякого стосунку до екс-депутата Жулинського не має, – запевнив Тиждень виконувач обов’язків голови правління «Турботи» Віктор Мовчан. – Просто головою її правління була призначена Галина Степанівна Жулинська».

Внески до «Турботи» здійснювали навіть наприкінці 2008 року, коли в країні вже вирувала криза й довіра до вітчизняних фінансових установ зникла. Тільки після того як розгорілися скандали навколо великих банків, вкладники кредитної спілки спробували повернути свої гроші. Виявилося, що забирати немає чого: всі гроші буцімто роздали позичальникам.

Броварська історія

Спостережна рада «Турботи» влітку 2009 року з’ясувала, що в кредитної спілки є філіал у місті Бровари під Києвом, який за підозрілих обставин роздав кредитів на 3,5 млн грн. До того ж порушення виявили не виконавчі органи спілки, а місцева міліція. Втім, до порушення кримінальної справи не дійшло. «В нас з’явилася підозра, що тут нечисто, – каже В’ячеслав Прилюк. – Кредити видавали не­великими сумами, десь до 5 тис. грн в одні руки». Член спостережної ради стверджує: в Броварах позики надавали під паспорти «бомжів і наркоманів, за що останні отримували по 100–150 грн».

«Ні, – заперечує в. о. головного бухгалтера кредитної спілки Світлана Таран. – Бомжів там не було. Може, вони (позичальники – Ред.) і були бомжами, але приходили з довідками, одягнені, з документами, паспортами – не видно було, що це бомжі».

«Вас цікавить, як так сталося [в Броварах]? – долучається до розмови в. о. голови правління «Турботи» Віктор Мовчан. – Особисто я сказати не можу, всі папери на місці, всі довідки з місця роботи, про доходи. І як там що, і хто чим займався, невідомо. Змушений констатувати, що наші правоохоронні органи не те що не зацікавлені, а навіть гальмують роботу. Заяви були ще рік тому подані, й у прокуратуру, й у міліцію. Ми навіть написали звернення до Генеральної Прокуратури. Однак чому «Турботою» не займаються органи прокуратури, то вже велике питання».

Схема Подоляко

Починаючи з 2003 року, правління кредитної спілки «Турбота» роздало дивні кредити кільком громадянам із одним прізвищем – Подоляко – на загальну суму понад 1,6 млн грн. Як потім пояснила Галина Жулинська наглядовій раді (редакція Тижня має копії цих пояснень), у травні 2003-го до неї звернулася така собі Інна Подоляко з пропозицією розмістити на VIP-рахунках у Національному банку України $600 тис. Буцімто на подібні рахунки НБУ залучає кошти політиків і урядовців аж під 5% на місяць, тобто 60% на рік. Пані Подоляко припинила платити спілці за кредитом іще 2005-го. Але вже в червні 2006-го «Турбота» видає кредити іншим Подолякам – Євгену Васильовичу та Ярославу Євгеновичу – на 36 тис. грн і на 100 тис. грн відповідно. Журналісти Тижня, порівнюючи підписи в копіях паспортів Подоляків молодшого та старшого з автографами в начебто їхніх заявах на надання кредитів, схожості не знайшли.

У 2007 році, наскільки відомо, Інна Подоляко опинилася за ґратами за звинуваченням у шахрайстві. $500 тис. із $600 тис. «Турботи», які жіночка нібито поклала на VIP-рахунок у Нацбанку під фантастичні 60% річних, зникли невідомо де. Але на цьому історія не завершується.

У поясненні Галини Жулинської, написаному її рукою, сказано (орфографію і пунктуацію збережено. – Ред.): «Як уже було пояснено в 2008 р. на засіданні правління було вирішено виділити кошти на купівлю землі, для забезпечення кредитів Подоляко (ми вже знали, що вона сидить), для цього було знято кошти з депозитних рахунків М. Жулинського, а також видано кредити О. Жулинській <…>, який вона не отримала, а ми за ці кошти купили близько 2 га землі в с. (нерозбірливо) Бородянського р-ну. Олесю Жулинську (донька Жулинських – Ред.) тепер повідомлено про цей кредит, вона третину вже сплатила».
В іншому поясненні (на ім’я В’ячеслава Прилюка), завіреному печаткою кредитної спілки й підписом пані Жулинської, стверджується таке: «Порушення (зняття з депозитної карточки 534 258 грн 93 коп), пов’язані з купівлею землі за рахунок Вашого внеску визнаю, таке рішення правління було пов’язано з можливістю відшкодування втрат, пов’язаних з кредитами І. Подоляко».

Складається враження, що, потрапивши в тенета шахрайки Інни Подоляко, голова правління «Турботи» намагалася відшкодувати збитки спілки за рахунок залучення коштів вкладників (без їхнього відома і згоди) до ризикованих операцій із землею. І єдине, що завадило їй повернути втрачені кошти – фінансова криза, яка потягнула за собою на дно ринок нерухомості та землі. Однак згідно з актом вибіркової перевірки фінансового стану кредитної спілки, «Подоляко І. В. за договором №1568 від 27.09.06 р. отримала 650 тис. грн, по якому нараховано відсотків лише за 5 днів на суму 2,67 тис. грн і надалі нарахування відсотків припинено». Тож правління «Турботи» не тільки дало позику людині, яка за рік до цього припинила платити за поперед­нім кредитом, а ще й зупинило нарахування їй відсотків. Тут мимоволі закрадається сумнів щодо того, чи справді керівництво спілки потрапило в тенета аферистів ненавмисно.

Мертві душі

«Ми зараз у дуже тяжкому становищі, бо багато неповернень, однак у цій справі чимало зайвих страхів та перебільшень», – заспокоює голова спостережної ради «Турботи» Марія Драч. При цьому додає: «Ми виграли 86 судів до боржників, але гроші не повертають, бо виконавча служба не працює». Та не виключено, що левова частка позичальників існує лише на папері.

Темна справа з Інною Подоляко та її родичами не єдина в історії «Турботи». В розпорядженні Тижня є копія видаткового касового ордера спілки №710-б від 26 червня 2007 року, за яким 60-річна Клавдія Михайлівна Б. отримала кредит у розмірі 74 тис. грн. Підпис позичальниці в ордері не збігається з її підписом у власному паспорті. Коли з нею зв’язалася ініціативна група вкладників «Турботи», жінка не змогла пригадати, щоб колись у житті тримала в руках таку суму грошей.

Скільки подібних «мертвих душ» кредитували в цій спілці, можна лише здогадуватись. Зокрема, в наведеному вище акті вибіркової перевірки стверджується, що голова правління Галина Жулинська не змогла надати перевіряльникам 98 кредитних договорів на загальну суму 4,102 млн грн. У недавно опублікованому зверненні членів спостережної ради «Турботи» стверджується, що правління спілки завдало збитків загалом на 25 млн грн.

Тим часом Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України призупинила дію ліцензії «Турботи» на залучення коштів. Перший крок до ліквідації кредитної спілки зроблено. Оскільки ані коштів, ані власного майна в неї практично не лишилося, вкладники та пайовики «Турботи» навряд чи повернуть свої гроші. Але чи буде знайдено й покарано винних?

 Дійові особи

Жулинська Галина Степанівна

Колишня Голова Всеукраїнської асоціації кредитних спілок, із 19 травня 2007 року – голова Ревізійної комісії ВАКС. Член постійно діючої консультативної групи при Державній комісії з регулювання ринків фінансових послуг України з питань аналізу тенденцій розвитку кредитних спілок в Україні.

Член робочої групи з розробки законопроекту «Про ­ко­оперативні банки».

Нагороджена орденом княгині Ольги III ступеня.

Жулинський Микола Григорович

Доктор філологічних наук, професор, академік НАН України, завідувач відділу української літератури ХХ ст., директор Інституту літератури, критик, літературознавець, автор книг «Пафос життєствердження», «Вірю в силу духа» та інших.

Голова Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка, голова Національної ради з питань культури і духовності при президентові України, колишній депутат Верховної Ради.

Президент Міжнародного фонду Марії Приймаченко, голова Українсько-польського форуму, почесний голова Конвенту Європейського колегіуму польських і українських університетів, член президії ради Спілки письменників України, президент громадської організації «Фонд Михайла і Ярослава Стельмахів», лауреат премії Фундації Омеляна і Тетяни Антоновичів.

Нагороджений орденами «За заслуги» ІІІ та І ступенів, Державним орденом Італійської Республіки «Зірка італійської солідарності» з присвоєнням почесного звання «Кавалер з правом користуватися регаліями Ордена» та іншими нагородами.

Імениті жертви «Турботи»

Іван Драч
Поет, перекладач, кінодраматург, громадсько-політичний діяч, організатор і перший голова Народного руху України, голова Української все­світньої координаційної ради Конгресу української інтелігенції. Лауреат Державної премії імені Тараса Шевченка

 

Олександр ­Дубовик
Всесвітньо відомий художник, академік, почесний член Академії мистецтв. Його твори зберігаються в Національному художньому музеї України і багатьох престижних зібраннях світу

Олексій Петухов
Народний артист України, актор Національного академічного дра­ма­тичного театру ім. Івана Франка

Володимир ­Нечепоренко
Народний артист України, актор Національного академічного дра­ма­тичного театру ім. Івана Франка, лауреат міжнародної премії «Золотий Орфей»

Назар ­Задніпровський
Заслужений артист України, актор Національного академічного драма­тичного театру ім. Івана Франка

Валентина ­Гончар
Дружина видатного українського письменника Олеся Гончара

Галина ­Семененко
Заслужена артистка України, акторка Національного академічного драматичного театру ім. Івана Франка.

Василь Герасим’юк
Поет, лауреат Шевченківської премії (2003). Працював редактором у видавництвах «Молодь» та «Дніпро» (1978–1992); з 1992 р. – ведучий програм редакції літератури Національної радіокомпанії України

Володимир ­Соляник
Композитор, оранжувальник, заслужений артист України, викладач Київського державного вищого музичного училища імені Р. ­Глієра

Олексій ­Вертинський
Заслужений артист України, провідний актор Молодого театру. На сцені – понад 30 років. Знімався у фільмах «День народження ­буржуя», «Схід – ­Захід», «Дух землі», «Орандж лав» та «Помаранчеве небо»