Нині по цій справі на окупованому півострові проходить п’ятеро активістів: Алі Асанов, Мустафа Дегерменджі, Арсен Юнусов, Ескандер Емірвалієв та Ескандер Кантеміров. Російське «правосуддя» 18 листопада висунуло їм обвинувачення за ст. 212 ч2 – «Участь у масових заворушеннях». Проте, «обвинувачені» провину не визнали і мають намір відстоювати свою правоту і надалі.
На початку грудня до Києва приїхали родичі двох затриманих: батько Дегерменджі Бекир та дружина Асанова Ельнара. Крім того, Тижню вдалося поговорити і з сестрою Дегерменджі Мавіле.
Пригадайте, будь ласка, як відбувалося затримання ваших рідних?
Мавіле: Мустафу затримали через рік після подій під кримським парламентом. Ми і не думали, що таке може статися. Адже протести відбувалися на території України, відтак і суд має бути українським. Так, до цього ми чули про арешти активістів, але навіть не підозрювали, що можуть прийти до нашої сім’ї. Мустафа не був членом Меджлісу, не був пов'язаний з Ахтемом Чийгозом (заступник голови Меджлісу, РФ інкримінує йому застосування насильства до «Самооборони Криму», «заклики до непокори законним представникам влади» тощо. Раніше проходив по справі 26 лютого з іншими активістами – ред.) або кимось іншим. Він вів звичайне життя, працював. Так, він ходив на мітинги, але вони були мирні. І мітинг 26 лютого, я вважаю, теж був мирним. Але після «приєднання» Криму до Росії цю історію сильно роздули.
Читайте також: У Сімферополі на ринку затримують кримчан із українськими паспортами – адвокат
Як його затримували? Він їхав з мамою на роботу. Його силою затримали, били в груди, по ногах. Коли мама запитала «Чому і за що?» Їй сказали: «Він злочинець, він скоїв замах на життя громадян Росії». Мама спитала: «Чому ви судите лише одну сторону?» А невідомі відповіли: «Ви переможені, а переможців не судять». На цьому Мустафу засунули в машину і кудись повезли.
Бекир: В день затримання, 7 травня, син з моєю дружиною виїхали на роботу. Мустафа працював торговим представником у Криму, дружина – медиком. І син дорогою відвозив її на роботу. Але в день затримання їх машину в Грушівці заблокували два авто: з двох сторін перегородили проїзд. З них вийшли люди з автоматами, скрутили мого сина. Моя дружина намагалася якось цьому перешкодити, але марно. Невідомі вимагали, аби вона прибрала авто, яким їхала з Мустафою, з дороги, проте вона відмовилася. Затримання нічим не мотивували. Показували якісь папери, але в такій стресовій ситуації розбиратися в них важко. Дружина лише встигла дізнатися, що сина мають відвезти до Сімферопольського слідкому.
Ельнара: Під час затримання Алі мене було. Ми живемо у сільській місцевості, у нас домогосподарство. Того дня, це була середина квітня 2015-го, мій чоловік порався у справах надворі, я була в будинку. Раптом у двері постукав батько і спитав, де Алі. Я кажу: «Порається на дворі». Батько каже: «Його там нема». Виявилося, що мого чоловіка просто скрутили і кудись відвезли. Навіть свідків затримання не було. Лише нашому сусідові лишили контактний номер телефону, щоб ми могли дізнатися, де Алі і що з ним.
На другий день ми разом із родичами намагалися його шукати, але побачити Алі так і не вдалося. Ми знали, що він десь у Сімферополі, але де саме – не відомо. А вже наступного дня відбувся суд, під час якого моєму чоловікові обрали міру запобіжного заходу – тримання під вартою на два місяці.
Чи були якісь передумови для затримання?
Бекир: Чи очікували ми на арешт? В жодному разі. Хоча перед Мустафою заарештували одного з наших сусідів. І по тій же самій справі. Згодом, десь за місяць до затримання, у нашому селищі почали з’являтися незнайомі люди. Вони цікавилися Мустафою. Їздили по хатах, розпитували сусідів, дітей про мого сина. Казали, що він, мовляв, обіцяв їм продати якусь земельну ділянку. Цікавилися в людей, чи знають вони Мустафу. Загалом так, ми знали, що за Мустафою стежать, але ж ніхто не підозрював, що дійде до арешту! Підозрюю, що ці невідомі вивчали маршрут пересування мого сина.
Читайте також: МЗС відреагувало на продовження окупантами Криму арешту Чийгозу
Ельнара: Ми не очікували, що таке може статися. В політичній діяльності мій чоловік не задіяний. Хіба що міг на мітинг сходити. Так, можливо якісь передумови для затримання і були, але я про них не знаю. Повторюся – все виявилося для нас цілковитою несподіванкою.
Після анексії жителям Криму почали масово вручати російські паспорти. У ваших родичів вони були?
Бекир: Коли почалася анексія Криму, нам здавалося, що то якийсь страшний сон і скоро все має минутися. Мова про те, щоб виїхати на материкову Україну, не йшла. Ми не для того боролися, щоб залишати півострів. Згодом, після анексії, Мустафі видали російський паспорт. А що лишалося робити? Він же працював. Якщо відмовитися – то з роботи звільнять, не буде ні зарплати, ні пенсії, ні лікування. Максимум – дадуть 90 днів для перебування на території Криму. А потім треба виїхати в Україну і заїхати знову на 90 днів, щоб жити у себе вдома.
Мавіле: Мій брат працював у Криму торговим представником і паспорт РФ йому давала організація, в якій він був працевлаштований. Але у нього навіть ніхто не питав про громадянство. Йому просто примусово видали цей документ.
Вашим рідним пропонували «співпрацю зі слідством»? На яких умовах?
Мавіле: Було таке, що попервах йому пропонували «співпрацювати» зі слідством, так. Але умова була наступна: треба «здати» Ахтема Чийгоза. І за моєму брату обіцяли звільнення. Але він цього не зробив, виховання не дозволяє. І в майбутньому він на це не піде.
Бекир: Такі пропозиції і Алі Асанову, і Мустафі були від початку. Часом бувають і зараз. Зазвичай такі «угоди» намагаються пропонувати через адвокатів. Кажуть: «Треба справи закривати, скажіть хлопцям, хай визнають свою провину. І після цього їх відпустять». І це прокурор говорить адвокату під час перерви в засіданні суду!
Як щодо побачень? Вам дозволяють зустрічатися із рідними в СІЗО? Як до них ставляться співкамерники?
Ельнара: Певний час, допоки я була захисником, мала право на побачення. Але без дітей, бо їх в СІЗО не пускали. Нині ж, коли мене такого статусу позбавили, маю єдину змогу зустрітися з чоловіком лише на судових засіданнях. Раніше також у суді була практика відеоконференцій. Це коли наша справа була спільною зі справою Ахтема Чийгоза. Але коли їх розділили, то хлопців знову почали привозити до суду. Щодо можливого фізичного впливу у СІЗО – як мені відомо, до такого не вдавалися. Радше, намагалися повпливати морально.
Читайте також: В окупованому Криму продовжили арешт двом фігурантам «справи Хізб ут-Тахрір»
Бекир: З сином я бачитися не можу. Виявилося, що я у цій «справі» проходжу як «свідок», тож побачення мені заборонені. Але не можу сказати, що до мого сина погано ставляться у СІЗО. Скажімо, під час Урази (мусульманський піст – ред.) Мустафу будили, якщо він раптом міг проспати молитву. Або залишали йому їжу, яку можна було вживати під час посту. Не сказав би, що є якийсь яскраво виражений негатив. Умови утримання, звісно, не найкращі. Камера переповнена, ліжок на всіх не вистачає, люди сплять по черзі.
Як діти переживають відсутність батька?
Ельнара: З дітьми складно (у сім’ї Асанова четверо дітей – ред.). Вони дорослішають, у них з’являється питання: «А чому тато не з нами?» Четверта дитина взагалі батька не знає, бо коли Алі арештували, він ще не народився. І як ти дітям все напряму скажеш? Намагаємося бути якось на позитиві. Коли питають про тата, кажу що він – герой. Але дуже важко пояснити їм, що відбувається.
Чи допомагає вам українська влада?
Мавіле: Як вам сказати… ми часто стикаємося з тим, що прізвища Алі Асанова та Мустафи Дегерменджі звучать не так часто, як хотілося б. Але влада хоч не так часто, але говорить про них. Спасибі й на цьому.
Після затримання вам не погрожували? Чи змінилося до вас ставлення сусідів?
Мавіле: Нам ніхто поки, слава Аллаху, не погрожував. А щодо сусідів… нас оточують кримські татари. Зрозуміло, що попервах, після затримання Мустафи, люди трохи страхувалися, хтось переживав. Але взаємини в жодному разі не ускладнилися. Спасибі їм за те, що вони завжди поруч.