Уже під вечір 1 листопада стало остаточно зрозуміло, що серйозно конкурувати зі «Слугою народу» на проміжних виборах до парламенту опонентам не вдалося. До завершення підрахунку залишалося небагато, а цифри демонстрували більш ніж переконливі показники на користь висуванців панівної політсили Сергія Козира (понад 60% голосів) на Херсонщині та Віталія Войцехівського (понад 40% голосів) на Черкащині.
Ще раніше вдень голова фракції «слуг» у парламенті Давид Арахамія заявив, що опоненти вкотре стали «політичними банкрутами». «Це було доведено на всіх проміжних виборах. Зараз утретє. Можемо й учетверте довести», — зазначив він.
Учетверте доведеться доводити вже невдовзі на Чернігівщині, де нещодавно звільнився округ унаслідок смерті колишнього колеги Арахамії по фракції Антона Полякова. І там прогулянка «слуг» уже не обіцяє стати легкою.
Опоненти, про яких так зневажливо висловився голова фракції «слуг», уже понад тиждень апелюють до інших цифр. Дві поважні соціологічні компанії одна за одною опублікували дані жовтневих опитувань громадської думки. Передусім за них ухопилися прихильники експрезидента Петра Порошенка. Причиною для радості стало не стрімке зростання показників «Європейської Солідарності», а зниження підтримки «Слуги народу» й особисто президента Володимира Зеленського. Опитування одного з центрів, КМІС, навіть викликало цілу хвилю публікацій у соцмережах. «Останні опитування КМІС фіксують стрімке падіння рейтингу Зеленського та «слуг». І зростання підтримки «Європейської Солідарності». Наша партія виходить на перше місце», — зазначила зокрема нардепка від «ЄС» Ірина Геращенко.
Водночас навіть опитування КМІС демонструє різницю в показниках політсил на рівні 0,2%. При тому, що оголошена статистична похибка становить 3,4%. Соціологи зауважать, що різниця в показниках партій — статистично незначуща, тому на неї не варто зважати. Проте важливіше не це. Показники самої «ЄС» не зросли, якщо порівнювати з вересневим опитуванням того самого КМІС. Опитування Центру Разумкова вийшло через кілька днів після КМІСівського. Там вказують джерело фінансування (Представництво Фонду Ганса Зайделя в Україні), а результати партій більше схожі на ті, які фіксували раніше. За цими даними відрив «слуг» від «ЄС», що йде другою, становить близько 6% (за похибки у 2,3%), а рейтинг самої панівної партії — близько 20% (скрізь по тексту дані від тих, хто визначився та планує голосувати. — Ред.).
Читайте також: Терехов, Добкін і не зовсім єдиний кандидат від проукраїнських сил. У неділю Харків обиратиме мера
Спільне в обох опитуваннях те, що вони таки фіксують певне падіння президентського рейтингу Володимира Зеленського з близько 30% до близько 25%. Це відбувається на тлі зростання показників Дмитра Разумкова — ідеться про плюс-мінус ті самі 5%. Саме це справді може стати тривожним дзвіночком для владної команди, зважаючи на те, що її рейтинг залежить саме від президента.
Якщо підсумувати, то є дві, на перший погляд, протилежні тенденції. З одного боку, показники популярності «Слуги народу» на національному рівні далекі від захмарних відсотків 2019 року. До того ж ознак зростання точно немає, а падіння таки наявне. З іншого — СН з розгромним результатом виграла вибори у двох мажоритарних округах. І там «відсотки» якраз нагадали 2019-й.
Розгадка цієї суперечності доволі проста. Передусім не можна порівнювати результати партій в округах і на загальнонаціональному рівні. Ця властива Україні особливість виявилася не цьогоріч, а наявна постійно, що не заважає піарникам політсил маніпулювати даними. Але так само немає сенсу жонглювати показниками опитувань за два роки до національних виборів.
Публікація нинішніх показників приблизно збігається також з екватором каденції й Володимира Зеленського, й чинної Ради. У листопаді 2016 року так само збігала половина терміну тодішнього президента Петра Порошенка й парламенту VIII скликання, де роль президентської політсили виконував іменний БПП. КМІС і Центр Разумкова тоді також майже синхронно опублікували свіжі рейтинги та показали приблизно однакові результати БПП близько 13%. Різниця була в показниках, як тоді здавалося, головного конкурента БПП в опозиції — партії «Батьківщина». КМІС давав їй 19%, Центр Разумкова — 12%. Перша цифра спонукала Юлію Тимошенко й партнерів домагатися якнайшвидших дострокових виборів, а політичних журналістів називати її ключовою претенденткою на посаду президента. У що перетворився рейтинг Тимошенко та партії вже за два з гаком роки, коли вибори таки відбулися, нагадувати зайве.
Однак зараз не про це. 15–21% голосів виборців, які нинішні опитування дають «Слузі народу», — це таки більше за тодішні показники БПП. Варто додати ще одну деталь: в Україні партії досі лідерського типу, і якщо ім’я Петра Порошенка було в самій назві політсили в опитувальниках, то у випадку «Слуги народу» її лідером вказують Олександра Корнієнка. Це може заплутувати окремих виборців. Головне ж навіть не в самих показниках «слуг», а в тому, що їм досі вдалося зберегти позицію «партії № 1» у рейтингах. Це головний капітал панівної політсили, втримувати який, щоправда, стає дедалі важче.
Щодо виборів у мажоритарних округах, то й тут є з чим порівняти. На час діяльності попереднього VIII скликання парламенту випало вісім проміжних виборів у мажоритарних округах. Якщо влітку 2015 року Сергій Березенко ще зміг перемогти на Чернігівщині під брендом БПП, то вже влітку наступного, коли відбулися вибори в решті семи округах, переможцем не став жоден висуванець від цієї політсили. Низку лідерів тоді прямо пов’язували з командою президента, але формально всі вони йшли як самовисуванці. Охочих провадити кампанію під партійною франшизою глави держави тоді вже не було з єдиної причини — бренд віднімав, а не додавав голосів.
Щодо виборів 31 жовтня цього року на Черкащині та Херсонщині, то можна чимало писати про порушення, низьку явку, незаконну агітацію й таке інше. Це незмінні супутники майже будь-яких виборів на округах. Один із найбільш пам’ятних прикладів — перемога того самого Березенка у 2015 році. Попри все це, можливість набрати 40–65% голосів під брендом панівної політсили після двох з половиною років її перебування при владі таки свідчить про певний успіх. Передусім він у тому, що назва партії не перетворилася на городнє опудало, яке відлякує всіх, хто до нього наближається. Власне, першість у рейтингах і відсутність абсолютної «токсичності» й стануть тими щитом і мечем, з якими «Слуга народу» готуватиметься до майбутніх виборів. Хоч ці щит і меч трохи зблякли й у певних місцях заіржавіли.
Читайте також: Back to USSR. Як у Харкові поховали «міцного господарника»
За умов, що виборець уже не бігтиме кидати бюлетень в урну, коли лише побачить у списках назву «Слуга народу», на перший план вийде якість роботи, якою в СН та Офісі президента займалися попередні роки й продовжують досі. Остання політсила в українській політиці, яка демонструвала високий результат на виборах, хоча жодного зачарування нею серед виборців не було, називалася «Партія регіонів». Ключову роль в успіхах ПР відігравали медійний та адміністративний вплив, монолітність, розгалужена та керована структура, а також уміння домовлятися або підкуповувати місцеві еліти, долучаючи їх до своїх лав.
Уміння домовлятись у стилі «регіоналів» влада показала саме на останніх проміжних виборах. Головного конкурента Сергія Козира на окрузі Геннадія Лагуту, по суті, підкупили, коли призначили керівником Херсонської ОДА. На Черкащині застосували адмінресурс з візитами президента для відкриття об’єктів у супроводі партійного фаворита і зручним для нього перенесенням центру округу. З монолітністю після заміни в президії Верховної Ради Дмитра Разумкова на Руслана Стефанчука й лідера партії Олександра Корнієнка стане значно краще.
Зі структурою суттєво гірше. Членів партії по країні, за словами Корнієнка в розмові з Тижнем, досі до тисячі. З осередками теж остаточно не зрозуміло. Є партійні офіси, де сидять, по суті, наймані люди, натомість офіційних осередків доволі небагато. Хоча в політсилі анонсують новий закон про партії, який може прикрити слабкі місця. Проте найгірші справи у влади з медіа. Судячи з риторики на близьких до Ріната Ахметова майданчиках, легкої прогулянки «слугам» там очікувати найближчим часом не варто. Телевізор, хай би що казали, досі серйозно впливає на українську політику. А своєї «кнопки» ні в президента, ні в його партії немає.
Наостанок варто зауважити, що наступна парламентська кампанія, хоч би коли вона відбулася, стане першою за новим Виборчим кодексом. Він передбачає пропорційні вибори за відкритими списками з регіональною прив’язкою. Як це вплине на хід виборів та на що передусім реагуватиме виборець (на кандидата чи бренд) зараз точно ніхто не спрогнозує.