Сповідь розвідника

Конкретних завдань просто немає. Нагорі до нас ставляться тільки як до певного атрибута, а не як до державного інституту. Ці служби нікому не потрібні. Вони варяться у своєму соку, наскрізь політизовані й досить корумповані.

 

Розвідка чи СБУ – це дуже гострі інструменти. Вони небезпечні не лише для опонентів, але й для самої країни. Тому вище керівництво, передусім президент, повинно розуміти їх роль. А президент існує в іншому вимірі. Це не було б проблемою, якби у Ющенка була команда, що розуміє це замість нього.

 

Парадокс – у президента є достатньо якісне уявлення майбутнього нашої країни як невід’ємної частини Європи та складової євроатлантичної системи безпеки. Інша справа, що у нього – магічне мислення. Він вважає так: ось ми щось проголошуємо, а далі все створиться саме собою. Його ж оточення всі ці проблеми не хвилюють.

 

Поняття «моє бабло, моє становище» для істеблішменту зрозумілі та близькі. І за грози тут для них очевидні. Можновладці не розуміють, що таке держава. В цьому єдині й «помаранчеві», й «біло-блакитні», й «біло-червоні». На цьому тлі є послідовна позиція Росії, яка створює собі клієнтуру, я б не називав їх агентами впливу. І заяви ПР та блоку Литвина під час подій у Грузії – типовий приклад. А Вітренко – типовий приклад підривної організації, яка взагалі-то має бути заборонена. Головна проблема полягає у відсутності державної еліти як такої. В США, наприклад, є могутня еліта й механізми її відбору – університети.

 

У Балоги, який займається комунікацією зі спецслужбами, теж немає розуміння цих інструментів. Для того, щоб їх використовувати, потрібне стратегічне бачення в масштабі років. Наприклад, рік тому «взяли» Сюзану Станік із квартирами – вирішили своє питання з Конституційним Судом, і кинули. Де доведена до суду справа? Забули, бо вже нікому це не потрібно.

 

Крим. Дається вказівка, поставлені завдання. Все це робиться президентським указом, до речі, не найгіршим, у тому числі в пунктах, де йдеться про протидію спецслужбам Росії. Навіть якщо там, на півострові, знайдуться люди, готові працювати, вони не впевнені, що через політичні домовленості або обставини їх пізніше не «кинуть».

 

Немає довіри – неможливо створювати агентуру. Агентура – найкраще джерело інформації. Але якщо люди бачать, що відбувається в Службі, хіба вони працюватимуть з нами? В мене було безліч випадків, коли потрібно просто допомогти, зробити звичайні кроки підтримки. І що? Ніхто з керівників нічим моїм людям не допоміг, скільки я не просив.

 

Все можна налаштувати швидко. Сказати: «хлопці, ми даємо фас, ви робіть усе, що потрібно, а ми вас прикриваємо. Вам за це нічого не буде. Крім нагород». Людина, котра працює в такій достатньо делікатній сфері, повинна бути впевнена принаймні в одному – її не кинуть, і що в неї за спиною – держава. Але зараз таке неможливо. Більшість керівників спецслужб отримують свої посади як плату за політичну лояльність або купують їх за гроші.

 

Як боротися з такими, як Грач чи Вітренко? Це не проблема, якщо є консенсус, точніше, політична воля керівників держави, яка б не обмежувалася лише їх комерційними інтересами. Коли на Грача намагалися наїхати за останні витівки, він ліниво відмахнувся та пояснив, що до нього постійно дзвонять із Секретаріату «від Віктора Андрійовича», просять допомогти із земелькою.

 

Людина має отримувати необхідні гроші на проведення діяльності. Так, вона мусить планувати, мати бюджет, звітувати про його виконання, але ці гроші треба давати, людина не повинна побиратися, щоб провести операцію. Розвідка фінансується нормально, проблема полягає в організації роботи: штати роздуті |див. довідку|.

 

Розвідка і контррозвідка – це досить творча робота. Переважна більшість керівників – відверто тупі люди, в минулому – військові. Для них важливо одне – контролювати своїх підлеглих. Зростає кількість ідіотських перевірок на місцях, щомісяця збільшується паперовий обіг. Створюється купа комісій, зростає обсяг папірців.

 

Для того, щоб інформація від оперативного працівника кудись потрапила, потрібно сім-вісім підписів, тобто сім-вісім ланок. Така система не може працювати. Всі гострі кути зрізаються. Тобто щезає власне інформація. Документ стає гладеньким, як колобок. Наприклад, ми готували матеріал щодо однієї сусідньої країни. Які ініціативи необхідні для того, щоб збільшити наш вплив на різні аспекти її внутрішнього чи зовнішнього життя. І були конкретні рекомендації, частину яких отримали від людей з того боку. В кінцевому документі все це викинули: документ має бути красивий і гладенький.

 

Мій колега виступав замовником матеріалу про діяльність однієї з проросійських організацій. Матеріал для нього не був підготовлений – зробили відпис ку. А от якщо це буде не відписка, а реальне дослідження, факти якого не сподобаються комусь нагорі, от за це можуть і в’єб…ти.

 

«Бомажка закривається бомажкою». Щось зверху приходить – і до такого-то часу тобі потрібно надіслати відповідь. Усе одно, що там у тебе буде написано. Далі тобі можуть розказувати, що документ міг би бути й краще підготовлений, але це нікого не хвилює. Ти закрив вхідний документ вихідним – усе.

 

У нас немає спеціальної аналітики. Зараз аналітик той, хто компілює тексти. Сутність аналітики – породження нового знання, використовуючи різні джерела. У нас же аналітик той, хто компілює кілька чужих текстів. Жодних власних оцінок, прогнозів, висновків не може бути. Справжня аналітика у нас до уваги не береться! Простіше послатися на якісь джерела, ніж щось стверджувати самому. Ключовим моментом є прикриття власного заду, на всіх рівнях.

 

Всередині немає сміливості, бо за неї по голівці не погладять. Краще нічого не робити. Виросло ціле покоління розвідників, які ніколи в житті не зустрічалися з агентом-іноземцем. До речі, ще одна причина проблем із аналітикою – замало випускників нормальних вишів. Фактично немає випускників закордонних університетів.

 

В академії СБУ досі викладають прокомуністичні, якщо не просталінські, старі викладачі. Що вони вкладуть у голови випускникам, якщо для них досі головний ворог – це США?

 

В голові навіть у молодих працівників сидить совок. Вони бояться всього. От приклад щодо Грузії – більшість переконана, що це Буш дзвонив Саакашвілі й наказував йому наступати, 90% так переконані. Вони не уявляють, як працює світ. Вони не читають іноземними мовами. Вони отримують інформацію з російських джерел, у більшості випадків. З іншого боку, зрозуміло – куди їм смикатися? Зарплата молодого лейтенанта становить 1500 грн.

 

Аналітика, яку вони готують, – це другорядна інформ-агенція, що бере повідомлення з відкритих джерел, які, до того ж, російські. При цьому російська інформація вважається «супер-пупер». А що – її кинув на автоперекладач, і звіт готовий.

 

Зараз багато пишуть про російських шпигунів. Думаю, що у нас їх небагато. Я маю на увазі шпигунів у класичному сенсі – які є на зв’язку, отримують гроші, дали чи не дали підписку, ходять на конспіративні зустрічі. Хоча вони є, це природно, їх не може не бути. Натомість є більша проблема – досить багато людей у спец службах мають проросійське мислення. Вони говорять так: «Ми нє русскіє націоналісти і нє украінскіє. Ми просто работаєм». Вони зовсім не мотивовані якоюсь українською ідеєю – лише чиновники, і все.

 

У керівництві немає людей, спроможних мислити стратегічно. Це при тому, що в СБУ та розвідці зараз близько 100 генералів. Проте людей, які ухвалюють рішення, – раз-два-три, і все. Решта рішень не приймає. А рішення одні – це фінанси. Інші рішення нафіг нікому не потрібні.

 

Згідно з бюджетним кодексом фінансування йде за кількістю працівників. Для того, щоб багато фінансувалося, потрібно багато людей. Звідси такі великі штати. До речі, якщо ти думаєш, що генерали отримують захмарні зарплати, то це не так. Начальник департаменту СБУ донедавна отримував 6,5 тис. грн. Зараз отримує тисяч вісім. Це копійки, за київськими мірками, для людини, якій підпорядковані 500-600 осіб, і яка відповідає за дуже складну державну проблему.

 

Клановість і групівщина. Якщо ти хочеш вижити на певному щаблі, то повинен належати до якоїсь групи. Була історія з одним знайомим – він співпрацював, ще до Контори, з СДПУ(о) як аналітик. Потім, коли вже працював в СБУ, його по давній пам’яті запросили на закриту тусівку. І він там ще одного такого самого зустрів – свого начальника! І як до нього ставлення різко змінилося! Він же, виявляється, теж свій, допущений! Так що вище полковника, начальника відділу потрібно бути в якійсь групі, інакше з’їдять.

 

Багато людей не розуміють драматизму ситуації – вони з початку служби працювали в такому лайні і думають, що все нормально. Насправді ситуація гірша, ніж я розказав.