У глобальному масштабі, звісно, на більшу увагу заслуговує завершення біатлонного сезону-2018/2019, однак за футбольною істерією ця подія відійшла на другий план і залишилася загалом непоміченою.
Особливо з урахуванням, що футболісти збірної України дебютними у відборі до Євро-2020 нічиєю на полі чинних чемпіонів Європи і драматичною перемогою над Люксембургом на повагу справді заслужили.
Переконливий старт Шевченка
Після перших двох турів збірна України з футболу очолила групу В відбірного турніру чемпіонату Європи-2020. Причому обидва поєдинки команда Андрія Шевченка провела трохи не так, як від неї очікували. Спершу була нічия в Лісабоні, у матчі з чинними чемпіонами Європи португальцями, в складі яких грав один з найкращих футболістів сучасності Кріштіану Роналду. Звісно, судячи зі статистики, без фарту результату 0:0 досягти не вдалося б. Португальці подали 18 кутових проти одного в суперника, 16 разів били в напрямі воріт, тоді як українці – лише двічі. Втім, не дивлячись на таку величезну прірву в цифрових показниках, перевагу господарів критичною не назвеш. Українці хоч і здебільшого оборонялися, але робили це не хаотично, а організовано, з холодною головою, злагоджено переходячи з оборонної фази в наступальну. Команда Шевченка не грала на відбій, навмання, а виходила з власних володінь через пас. Так, блискуче відіграв воротар Андрій П’ятов, але важко не погодитися з тренером, що ідеально діяла захисна ланка загалом.
Читайте також: М’яч на полі глобалізації
Втім, стримавши Роналду і компанію, через три дні ми побачили іншу Україну – розконцентровану і трохи самовпевнену. Вочевидь у понеділковому матчі наші футболісти збиралися переграти потенційного аутсайдера групи В, збірну Люксембургу, на голому класі. А класу виявилося недостатньо. Поставившись до опонентів зверхньо, українці уникнули поразки якимось дивом. Вершиною несправедливості став автогол вінґера господарів Жерсона Родріґеса на четвертій компенсованій хвилині. За іронією долі, натуралізований люксембурзький португалець впродовж усієї зустрічі був однією з найпомітніших на полі постатей, вражав мобільністю. Швидкісним дриблінгом й високим ігровим інтелектом. Однак перед самим свистком рефері з Жерсоном трапилася прикрість, якої він вочевидь не зможе пояснити й сам. Після навісу зі штрафного Жерсонові не заважав взагалі ніхто, він міг вибивати м’яч куди завгодно. Проте незграбно зрізав «кулю» головою в кут власних воріт.
Кулаками після бою
У паралельному з люксембурзьким матчі других поспіль очкових втрат зазнала збірна Португалії. Команда Фернанду Сантуша не змогла переграти в Лісабоні Сербію. Треба розуміти, що після цієї нічиєї 1:1 у когось із функціонерів Португальскої федерації футболу здали емоції. Інакше як пояснити запізнілу спробу притягнути Україну до відповідальності за проведену начебто з порушеннями регламенту ФІФА та УЄФА натуралізацію донецького бразильця Жуніора Мораєша? Мабуть, гарно проаналізувавши інформацію у «Вікіпедії», португальці вчепилися за чотиримісячний термін, який Мораєш на початку 2017 року провів у складі китайського «Тяньцзінь Цюаньцзянь». Мовляв, через цей відрізок уродженець Сан-Пауло не перебував в Україні безперерво впродовж п’яти років, чого вимагає статут ФІФА.
Читайте також: Зимовий спорт: крига скресла
Португальці домагаються, щоб УЄФА зарахувала Україні поразки в тих матчах, у яких брав участь «неправильно» натуралізований гравець. Федерація футболу України ситуації поки не коментувала, натомість юристи усіх штибів стверджують, що шансів у португальської апеляції обмаль. По-перше, надаючи Мораєшу дозвіл на зміну спортивного громадянства, а з ним і право представляти нову країну, ФІФА вочевидь аналізувала його справу в усіх подробицях. По-друге, спортивні юристи стверджують, що при визначенні прожитих років у країні, громадянство якої спортсмен збирається приймати, ФІФА покладається на норми місцевого законодавства. Згідно з українськими законами, безперервним роком вважається проживання на території країни 183 дні на рік. Жуніор Мораєшпровів в оренді у Китаї чотири місяці в 2017 році, це приблизно 120 днів. Відповідно, на території України в тому році він жив більше 200 днів.
Зрештою, юристи не виключають, що справа Мораєша може стати прецедентом до перегляду норм натуразації. Варто також додати, що раніше, в листопаді 2016-го року, збірна Болівії була покарана двома технічними поразками через неправильну натуралізацію Нельсона Кабрери.
Буденне прощання
Тим часом, на вихідних у норвезькому Голменколлені завершився біатлонний сезон-2018/2019, один із найнеоднозначніших в новітній історії цього виду спорту в Україні. Саме в минулому спортивному році сталася історична подія – перше золото українського чоловіка-біатлоніста на чемпіонаті світу. Досягнення тернополянина Дмитра Підручного воїстину унікальне, що підтвердив зокрема тренер чоловічої збірної України. Словак Юрай Санітра вважає цю перемогу найзнаковішою в своїй тренерський кар’єрі, навіть вагомішою, ніж олімпійське золото словачки Анастасії Кузьміної. «Підготувати чемпіона світу серед чоловіків – то щось надзвичайне», – сказав санітра.
Читайте також: Цивілізаційний прорив в українському спорті
Втім, крім досягнення Підручного, хизуватися чоловічій команді України особливо нічим. Непереконливо виглядав Артем Прима, продовжує регресувати бронзовий призер чемпіонату світу-2016 Сергій Семенов, не видно прогресу у виступах Артема Тищенка і Руслана Ткаленка.
У жіночої команди України ситуація майже ідентична. Здобувши бронзу чемпіонату світу в естафеті, українки начебто й покращили враження про відверто невдалий рік, але не настільки, щоб не звертати уваги, що найкраща серед українок у загальному заліку Кубка світу – Анастасія Меркушина – посіла лише 35-те місце. Цілком очевидно, що представниці золотої команди зразка олімпійського Сочі-2014 (Олена Підгрушна. Валентина Семеренко, Віта Семеренко, Юлія Джима) вже не здатні витримувати навантажень повноцінного сезону і здатні лише на ситуативні успіхи. Серед представниць нової хвилі на більш-менш стабільному рівні змагається лише вище згадувана Меркушина. Поволі прогресує й Юлія Журавок. Однак наразі гідної обойми, з якою жіноча команда могла б з оптимізмом дивитися в напрямі олімпійського Пекіна-2022, не видно. Трохи виправилася б ситуація, якби змогла повернутися у великий спорт після проблем з серцем Ірина Варвинець. Однак прогнозів стосовно неї офіційні особи намагаються уникати.