7 лютого 2014 року у Сочі відбулося відкриття зимової Олімпіади. Як завжди у таких випадках глядачам продемонстрували дуже масштабне, але малозрозуміле більшості світової аудиторії шоу. Організатори назвали виставу «Сни росії». За сюжетом, маленька дівчинка уві сні бачить історію розвитку країни. Не надто оригінальна ідея, адже історію так чи інакше показують всі господарі ігор. Проте один зі «снів» мав спричинити бодай невеличкий скандал у пресі. Мова про візуалізацію епохи Петра І. Прорубування «вікна у Європу» зобразили коробкою людей у мундирах, які злагоджено марширують під звуки військового маршу. Під ногами у них стилізована карта, на якій з часом проявляється місто Санкт-Петербург.
Історія кожної країни має різні сторінки. Однак важко знайти таку державу, яка в ХХІ столітті пишатиметься розширенням територій шляхом воєнної експансії. Хоча не так. Складно знайти країну, яка виставлятиме це напоказ під час Олімпіади – події, яка теоретично символізує примирення націй. Це приблизно так само, якби під час Олімпіади в Лондоні показали придушення повстання сипаїв у Індії. А потім збірна Індії мала б пройтися навколо стадіону. До речі, збірна Швеції у Сочі була представлена дуже великою кількістю спортсменів.
Проте тоді на цю подію ніхто не звернув уваги. Всі посміялися з того, що одне зі світлових олімпійських кілець не спрацювало, що символізує іншу сторону росії – робити абияк. Вже за 13 днів (як свідчать відповідні нагороди, видані Кремлем) путінська росія розпочне окупацію Криму, а потім повзучу операцію зі знищення України. Черговий епізод якої розгортається саме зараз.
Та Олімпіада стала особистою вершиною путінського режиму в справі консолідації підданих. Ідея не нова і не росією вигадана. Хрестоматійним прикладом використання спорту для очищення репутації і консолідації суспільства є берлінська Олімпіада 1936-го. За два роки до того Чемпіонат світу з футболу проводили у фашистській Італії Беніто Муссоліні.
Приклади з історії загалом корисні не лише для підтвердження використання спорту з політичною метою і недоречності фрази «спорт поза політикою». Якщо пильніше поглянути, то вони видають набагато прикрішу і небезпечнішу річ: західні еліти лише намагаються виглядати наївними у стосунках з авторитарними режимами. Насправді вони такими не є. За маскою наївності приховано подвійні стандарти та бажання легкого заробітку.
На підтвердження цієї тези можна навести західний термін sportswashing. Він не є новим та означає використання спорту для покращення репутації певного бізнесу, влади чи суспільної групи. Однак останнім часом його використовували переважно для пояснення масштабних арабських інвестицій у європейські спортивні клуби. Росія під час цих обговорень чомусь залишалася у тіні.
Санкції
Вже за чотири роки після Олімпіади, росія приймала Чемпіонат світу з футболу. Мова вже йшла не про мілітаристські картинки під час шоу, а про реальну анексію Криму та тривалу війну на Донбасі. Однак для західних функціонерів цього виявилося недостатньо, аби відібрати у росії право на проведення. У хід ішли слова, які вже тоді викликали гірку посмішку: «спорт об’єднує людей, а не роз’єднує», «не можна відбирати у простих людей свято» і традиційне про «поза політикою».
Після початку повномасштабного вторгнення крига таки скресла. 28 лютого Міжнародний олімпійський комітет опублікував резолюцію про недопуск росії до будь-яких міжнародних змагань під його егідою та непроведення таких на їхній території. Згодом до рішення МОК приєдналися близько двох десятків федерацій окремих видів. Приблизно стільки ж запровадили часткові обмеження.
Важливим є не лише відсторонення російських спортсменів до змагань. Розпочалося переслідування російських грошей. Європейська футбольна асоціація УЄФА миттєво розірвала спонсорський контракт з Газпромом, який лише нещодавно продовжили. Тепер логотипу компанії більше немає на стадіонах по всій Європі під час матчів ключового турніру Ліги чемпіонів. Відмовився від Газпрому і футбольний клуб із Німеччини «Шальке-04». Спонсорство тривало з 2007-го. Російський олігарх Роман Абрамовіч практично втратив уплив на лондонський футбольний клуб «Челсі», який придбав ще у 2003-му і завдяки нафтодоларам перетворив на одного з лідерів світового футболу. Тепер клуб по факту потрапив під санкції разом із господарем, а Абрамовіча зобов’язали його продати. Команда «Формули-1» Haas відмовилася від спонсорського контракту з «Уралкалієм» олігарха Дмітрія Мазєпіна, а його сина Нікіту перестали саджати за кермо одного з болідів команди (яким він керував із жахливими спортивними результатами, до речі). Та сама «Формула-1» відмовилася від проведення традиційного гран-прі у Росії. І це лише найпомітніші новини.
Більше, ніж гроші
Важливішим за перелік конкретних обмежень є розуміння того, наскільки болючими для російського режиму є саме такі санкції. Важливість спортивних змагань для авторитарних країн загалом зрозуміла – це один зі способів продемонструвати переваги власної системи над системою опонента у вимірюваних величинах. Іншими словами, тези про добробут, свободи або права людини пропаганда завжди може подати під потрібним кутом. А от те, що одна людина стрибнула на кілька сантиметрів довше або одна команда забила на один гол більше – залізний факт. Коментувати його можна, але «рахунок на табло». Звісно ж, будь-який успіх спортсмена чи колективу уже пропагандою пояснюється крізь призму вдалого виховання «під мудрим керівництвом».
Стосовно росії слід додати ще одну важливу деталь. Теза «путін живе минулим», дуже популярна серед численних коментаторів нинішніх подій, насправді глибша, ніж здається та стосується не лише особистості керівника росії. Коректніше казати «росія живе минулим», а путін лише використовує цю особливість. Визначити, чи існують в росії добросовісні соцопитування,результати яких оприлюднюють, складно. Для розуміння бодай якоїсь картини найчастіше посилаються на формально недержавний «Левада-центр». Починаючи з 1994-го він проводить опитування на тему гордості та ідентичності росіян. На запитання, що передусім асоціюється у респондентів з думкою про народ, перше місце утримує «наше минуле, наша історія» (55%). Найближчий варіант «наша земля» набирав 39% (станом на 2020-й) і розрив з роками зростає. До речі, у 1994-му більшість росіян відповідали «місце, де я виріс». Культ минулого також не визначальна особливість російського режиму в порівнянні з автократичними братами. Особливість у його ритуальній реалізації.
Так звана "ретро форма" популярна у спорті і серед шанувальників. Але збірна росії з хокею цієї зими просто почала грати у майках з написом неіснуючої країни "ссср"…
…Помічати проблеми почали тільки зараз. На цьому фото олімпійський чемпіон Пекіну-2022 з лижних перегонів Алєксандр Большунов під час фотосесії у формі збірної СРСР, яку провели вже після початку повномасштабного вторгнення в Україну. Ця фотосесія наразилася на критику з боку інших представників світового лижного спорту
СРСР, який передусім намагалася копіювати сучасна росія до нещодавна, міг забезпечити бодай видимість переваги у спорті і космічній галузі. Сучасна росія не має ресурсів для демонстрації переваг над іншими навіть у окремих галузях. Для позірної перемоги на домашній Олімпіаді-2014 довелося залучати весь держапарат включно з розвідкою і вдаватися до безпрецедентного шахрайства з допінгом. Все, що залишається росії – це ілюзія та містифікація, а найкращий друг режиму – телевізор. Те, чим займається російський режим для консолідації – це створення театралізованих вистав, які покликані не так показати нинішню перемогу як активувати певні картинки з минулого. Осучаснити їх.
Простий приклад. Якщо поспілкуватися з будь-яким шанувальником спорту старшого віку навіть в Україні, то він скоріш за все пам’ятатиме хокейну «Суперсерію» між Канадою та СРСР. Лідери світового хокею проводили товариські матчі вдома і на виїзді, збираючи усіх зірок із двох сторін залізної завіси. Після розпаду СРСР протистояння вже не є настільки гострим. Передусім через падіння рівня збірної росії. Канадці виграють більшість дійсно важливих матчів на турнірах. Однак для російського режиму важлива не так перемога, як сама можливість такої зустрічі. З усіма атрибутами: накачуванням атмосфери під час очікування поєдинку, посиленням почуття гордості за країну завдяки посиланням до «Суперсерії». Ключовою є просто присутність Канади на матчі з росією. Якщо спростити, то повідомлення росіянам таке: «Перемогти можемо не ми, але саме ми найпринциповіший суперник для них. Так було, так є і так буде».
Після санкцій запроваджених за вторгнення в Україну – не буде на невизначений час. І саме в цьому ключовий удар по росії. Світовий хокей розвиватиметься, канадці гратимуть проти США, шведів і фінів, не особливо згадуючи про «найпринциповіше протистояння». Світ ітиме вперед, а російський глядач це бачитиме. Нової картинки для подразнення пам’яті не буде і суспільство поступово фрагментується. Для когось із шанувальників хокею саме поняття «Суперсерія» втратить актуальність. Подібні приклади можна знайти майже у будь-якому важливому для росії виді спорту.
Спроби повернутися
Про реальні мотиви і справжність каяття працівниці «Первого канала» Маріни Овсянніковой, яка вийшла з анти військовим плакатом у ефірі програми «Время» в Україні сперечаються досі. Факт у тому, що вчинок Овсянніковой таки спричинив у західній пресі дискусію, чи варто карати усіх росіян за вторгнення в Україну? Канцлер Німеччини Олаф Шольц засудив образи і напади на росіян, зазначивши, що «це війна Путіна».
Прогнозувати точно можна одне. Усвідомлюючи, що репутація самого путіна вже невідновна, Кремль вхопиться саме за тезу про «хороших росіян». І намагатиметься торгувати нею. Якщо обговорювати зняття санкцій з росії у майбутньому (а зацікавлені на Заході в цьому точно є), то починатиметься воно саме зі спортсменів. Саме їх путін і компанія намагатимуться просувати як несправедливо покараних за політику.
Однак допустити російських спортсменів назад у міжнародне співтовариство – це не дрібниця. Це те, що нинішньому режиму конче необхідно, адже руйнується роками вибудована стстема пропаганди. Цього не можна допускати. Цьому варто опиратися усіма доступними методами. Передусім, роз’язнюючи, що спорт у росії не просто служник режиму. Це один із його стовпів. І він залежить від Заходу набагато більше, ніж там здогадуються.